Максим Лаврінович народився у серпні – місяці щедрого сонця й тепла. Можливо, саме тому й обрав собі такий позивний – «Серпень». Уродженець Дніпра, чиє дитинство та юність були тісно пов’язані з селом Миколаївка та Кривим Рогом, він добровільно обрав шлях воїна у 2022 році.
Але його земний шлях обірвався холодного грудня 2024-го, залишивши в серцях рідних незагойну рану та світлий спогад про чоловіка, який понад усе любив свою родину і свою землю.
Максим Лаврінович був людиною праці. Газоелектрозварник, високомонтажник – він звик до висоти й відповідальності. Ті, хто знав його з дитинства у селі Миколаївка, пам’ятають ввічливого та доброго хлопця, який завжди був першою опорою для матері, Нелі Володимирівни. За словами Світлани Безпалько, старости села Миколаївка, Максим ще змалечку вирізнявся особливою ввічливістю та добротою. Він ріс надійною опорою для матері, був відповідальним не за роками та щирим до людей. Завдяки своїй товариськості хлопець легко знаходив спільну мову з кожним, тож мав багато відданих друзів.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, Максим не вагався. Спочатку була тероборона Кривого Рогу, але серце воїна вимагало більшого – бути там, де найважче. Вже за два місяці він підписав контракт і став штурмовиком славетної 5-ї окремої штурмової бригади. Він йшов у вогонь, бо знав: вдома на нього чекають дружина та маленька донечка.
Війна – це не лише бої, це і важкі рішення. Коли через ворожий обстріл лікарні, де працювала дружина, злякалася дитина, Максим наполіг на їхньому виїзді за кордон. Він виборов для них безпеку, залишившись тут, у самому пеклі, щоб тримати небо над Україною.
Його життя забрала не ворожа куля, а трагічна дорожньо-транспортна пригода під час виїзду на чергове бойове завдання 29 грудня 2024 року. За два дні до Нового року, який він мав би святкувати з вірою у перемогу, Максим став частиною небесного воїнства.
Сьогодні він спочиває на Алеї Слави в Кривому Розі. У доньки залишилися нагороди батька, у матері – невимовний біль, а у нас – свобода, за яку «Серпень» віддав найдорожче. Його жертовність – це наш обов’язок бути гідними цієї ціни. Спочивай з миром, вірний сину України!
Спільний проєкт
історико-краєзнавчого музею
Казанківської селищної ради
та БО БФ «Джерело рідного краю»
| 
