А це, погляд на сонце примруженими очима. Задумливо. Навколишній світ розплився яскравістю. І палюча пляма, якраз напроти мене. Вона мене втягнула собою в себе. Я став сріблясто жовтим світлом.
От цікаво, коли поринаю в інші світи. Там немає ніяких думок. І коли стаєш частинкою цього світу, То неможливо його описати тому, що я сам і є цим іншим світом. Але тут головне, коли блукаю іншими світами, щоб не трапився збій у баченні і розуміння балансу між моєю внутрішньою і зовнішніми матрицями. Інакше тоді - ментальний збій і послідуючі за ним наслідки.
А взагалі, життя доволі цікава штуковина. Особливо, коли його бачиш і живеш цим баченням. Коли спостерігаю за собою збоку, І бачу те, що відбувається зі мною. Коли життя, це як яскраві слайди, які безкічною вервечкою проносяться переді мною. Якісь зі смислом, Якісь геть безглузді, на перший погляд.
Оце так присів на хвильку. Та це просто, мізки вербалізували(по сучасному - оцифровували) внутрішню інформацію. Тіло в цей час відпочивало.
Все. Іду жити далі, наповнений сріблясто жовтим світлом. Ось мені і ресурс на сьогоднішній день. Так і живу.
