|
...Горить свіча і пам’яті сльоза
Додолу з неї краплями стікає.
Земля ридає, плачуть небеса –
Вона Героїв з почестю ховає.
Їх взяв Господь, щоб ангелом в раю
В його садах довічно проживати.
Вони завжди залишаться в строю,
Про них всі мають пам’ятати...
Третього лютого ясний день став страшніше ночі – Баштанка прощалася зі своїм сином, янголом-захисником, Героєм, який поринув у вічне майбуття, – 32-річним Сергієм ПАЦУЛОЮ.
Він загинув близько 23 години ночі 31 січня під час масованого обстрілу російськими найманцями наших позицій на Сході. Смертельними для бійця стали два уламки ворожого снаряду, один з яких потрапив під серце. Це сталося поблизу Авдіївки. Як розповіли однополчани Сергія, які приїхали в Баштанку, щоб провести свого товариша в останню путь, після виконання бойового завдання вони поверталися на базу. Але нічну тишу порушили вибухи, а через мить сигнальна ракета, випущена противником, освітила їхні позиції. Розпочався шквальний обстріл 152 мм снарядами. Завдяки сміливості і рішучості водія «Уралу», який, усвідомлюючи величезний ризик, кинувся забирати бійців, хлопці з екіпажу Сергія залишилися живими. Вони розповіли як з небезпечного квадрату автівка мчала на швидкості, а снаряди, видаючи зловісні звуки, один за одним падали навздогін. Сергій же, перед самим вибухом, що став фатальним для нього, миттю відреагував і змусив хлопців своєчасно впасти на дно кузова, фактично прикривши своїх друзів. Трохи прийшовши до тями від контузії, хлопці зробили перекличку, чи всі живі і, не почувши відповіді Сергія, зрозуміли: щось не так. Коли зняли його з «Уралу» і поклали на спину, зрозуміли – Сергій отримав важке поранення.
У бліндажі друзі тремтячими руками намагалися надати йому першу медичну допомогу, але попри всі їхні спроби, через декілька хвилин серце їхнього вірного «Сєрєбані» (так його називали в екіпажі) зупинилося, поранення виявились смертельними. Клята війна забрала ще одне безцінне життя справжнього патріота, надійного друга, коханого чоловіка, люблячого сина, брата, племінника, батька.
Соціальні мережі Інтернету вибухнули обпалюючими душу коментарями, повідавши про трагедію. В одному з них під фотографією Сергія автор написав: «Від цієї світлини може на хвилинку зупинитись серце. Якщо ви захочете заплакати – плачте. Якщо ви захочете кричати – кричіть. Якщо солона хвиля підійметься до горла – це нормально. Якщо затремтять руки – ваша душа на місці. Схиліть голови, люди. Він пішов на небо!».
Голова Миколаївської ОДА Олексій Савченко у соцмережі Фейсбук написав наступне: «Кожна нарада – з хвилини мовчання… В очах присутніх бачу щирі емоції. Стислі губи. У жінок – сльози. Сьогодні дуже важко. Ми втрачаємо кращих чоловіків. Діти залишаються сиротами. Сергій Пацула з Баштанки. Загинув вчора... Хлопці ціною свого життя виборюють суверенітет нашої країни! Кого б не забрала ця війна, саме на нас покладена відповідальність за майбутнє їхніх дітей. Вони повинні відчувати, що батьки загинули за Україну, як Герої. І це саме той момент, коли кожен повинен зрозуміти – у нас є можливість своєю поведінкою, своїми діями тут, на місцях, змінити життя на краще. Щоб Миколаївщина почала працювати. Допомагайте людям. Ставтесь до них так, як ви б хотіли, щоб відносились до вас. Я сподіваюсь на порядність і честь кожного управлінця. Будуємо Українську Самостійну Соборну Державу!».
Сергій Васильович Пацула народився 18 вересня 1984 року. Після закінчення Баштанської ЗОШ №2 навчався у Професійно-технічному училищі №9, здобуваючи спеціальність муляра-штукатура, лицювальника-плиточника.
Спокійний, скромний хлопець цінував людей праці і згодом сам став майстровитим: маючи вмілі робочі руки, запросто порався з будь-якою роботою. Озброєний необхідними інструментами, міг без проблем розібратися у складних механізмах, схемах, відремонтувати техніку, мобільні телефони. Працелюбність він успадкував від своїх діда і батька, які теж були талановитими умільцями.
Працюючи на Баштанській птахофабриці, швидко завоював авторитет серед колег. Його поважали, цінували і любили за просту вдачу і безвідмовність. Справжні чоловічі якості – відповідальність і рішучість − поєднувалися в ньому з добротою і поступливістю. Сергій мав велике любляче серце, що повністю було віддане своїм рідним, а згодом – коханій дружині і дорогим серцю дітям. «Мої джмелята» – так називав він своїх малят, часто розповідаючи про них побратимам по службі, на яку його було мобілізовано у серпні 2015 року, а через рік він за власним свідомим вибором підписав контракт. «А хто ж, мамо, як не ми?», – пояснював спантеличеній його рішенням Галині Василівні син.
Сергій Пацула служив у складі екіпажу САУ 2С1 «Гвоздика» разом з 27-річними Артемом (навідник) з м.Кам’янське, Євгеном (механік-водій) з м.Дрогобич, Костянтином (командир гармати) з м.Козятин, 21-річним тезкою Сергієм (номер обслуги) з м.Кропивницький, виконуючи обов’язки солдата (номер обслуги перший) гаубичної самохідної артилерійської батареї 80-ої окремої десантно-штурмової бригади. Вони дорожили добродушним, турботливим товаришем з Баштанки, який і смачну кашу міг приготувати для всіх, і примудрявся змайструвати з підсобних матеріалів баньку. За період служби хлопці навчилися розуміти один одного навіть не з півслова, а з одного погляду.
Коли випадала нагода, Сергій, немов на крилах, летів додому у відпустку, бо знав, що його з нетерпінням чекають рідні і його найпрекрасніші маленькі створіння – діти. Повертаючись у пекло війни, заспокоював: «Вікторіє, мамо, не хвилюйтеся, все буде добре». Ніхто не міг знати, що зустріч з ним у жовтні 2016 року була останньою.
На жаль, війна забирає найкращих.
Це вже четверта гірка втрата Баштанщиною своїх синів на полі битв у цій підлій війні, яку нав’язали нам не з нашої волі.
Прощальна процесія з героєм проходила у районному Будинку культури. Віддати почесті та провести в останню путь захисника Вітчизни зібралася численна Баштанська громада: друзі загиблого, однокласники, знайомі, побратими по зброї, представники влади. Нескінченний біль родини передався всім, хто прийшов попрощатися з військовослужбовцем, котрий зовсім молодим віддав своє життя, відвойовуючи мир для кожного з нас. Ми повинні про це пам’ятати до скону.
Сергій залишив шестеро діточок: донечок – Катерину (20 років) і Владиславу (4 роки), синочків – Сергія (21 рік), Олександра (10 років), Василя (7років), найменшенького Ванюшу (3 роки), безутішних рідних.
Прощаючись із Сергієм, перший заступник голови райдержадміністрації, виконувач функцій і повноважень голови райдержадміністрації Олександр Славінський сказав: – Саме завдяки цим хлопцям, які, не ховаючись, стають на захист нашої держави, ми маємо надію на мирне майбутнє. Герої не вмирають. Своїми вчинками вони увічнюють себе в нашій пам’яті.
– Смерть – невблаганна. На жаль, вона забирає з наших рядів найкращих. Ми не забудемо своїх героїв, – з сумом продовжив перший заступник голови міської ради Олександр Процак.
Священик Микита Чудинович нагадав присутнім історію з Біблії: – Каїн підняв руку на Авеля і став навіки проклятий. Так і ті, хто віроломно прийшов на нашу землю з мечем, отримають по заслугах. Нам сьогодні потрібно говорити про те, як міцніше об’єднатися, зімкнути наші ряди, щоб вороги знали, з ким мають справу... Спочилий залишив у спадок найцінніше – своїх діток. Тому завдання громади – зробити все, щоб вони були доглянуті, адже чужих дітей не буває.
– Поки в нашому житті будуть ті, хто хоче «руського міра», поки будуть ті, хто пристосовується, бо їм байдуже: куди примкнути, доти будуть гинути патріоти, залишатися сиротами діти, овдовілими жінки, невтішними батьки. Ми повинні весь час пам’ятати і допомагати сім’ям, які залишилися наодинці зі своїм смутком і горем, бідами і проблемами. Не варто забувати: якщо хтось пішов воювати, значить, наші сини можуть буди вдома разом з нами. Нам треба єднатися в одну християнську українську родину. І як тільки ми будемо разом – нас не здолати. Любімо один одного, шануймо, не замовчуймо правди, а борімося за неї. Не будемо підкупними, бо тим самим ми паплюжимо пам’ять загиблих. Молімося до Бога за Мир, за Україну, щасливі сім’ї, ведімо християнський спосіб життя і Бог буде з нами, – звертаючись до присутніх, промовив священнослужитель Дмитро Федунь, який проводив поминальну панахиду за загиблим.
18 грудня 2016 року Сергій і його товариш з екіпажу Євген були нагороджені медаллю дивізіону «Відвага. Честь. Відповідальність», а Указом Президента від 1 лютого 2017 року за особисту мужність і самовідданість, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, а також за вірність військовій присязі солдат Сергій Васильович Пацула був нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня, на жаль, посмертно.
Ятрять душу втомлені, сумні очі Сергія, що дивляться зі світлин, крає серце те, що зовсім молоді хлопці, його бойові товариші, провівши свого побратима в останю земну путь, знову повертаються в нещадне пекло війни, бо впевнені: не можна ні в якому разі допустити, щоб її вогонь поширився на інші території України. Вони справжні захисники, у яких живе дух патріотизму. Їм не потрібно чужого, але й свого вони не віддадуть. Для них, як і для тисяч наших захисників, які щодня ризикують своїм безцінним життям, дуже важливо відчувати тісний взаємозв’язок з нами, нашу підтримку, знати, що ми не зрадимо їх своєю байдужістю, а підставимо надійне плече в разі потреби.
Любов КУРОЧКІНА, журналіст.
Публікація у районній газеті "Голос Баштанщини", №12 від 09.02.2017
Бажаючим допомогти родині загиблого Героя Сергію Пацулі:
Реквізити банківських карток (в Приватбанку) рідних С. В. Пацули:
- Дружина, Пацула Вікторія Вячеславівна: 5168-7573-1919-7689;
- Мама, Пацула Галина Володимирівна: 5168-7573-1919-7655.
Для отримання телефону рідних Сергія прочитайте інформацію у цій публікації.
Запрошуємо переглянути наші статті:
- Андрій Савенко - баштанчанин, спортсмен, військовий;
- Олександр Сизоненко - почесний громадянин Баштанського району;
- Захарій Чепіга – останній кошовий отаман Чорноморського козацького війська.
|
