|
В категорії матеріалів: 85
Показано матеріалів: 1-15 |
Сторінки: 1 2 3 4 5 6 » |
Сортувати за:
Даті ·
Назві ·
Коментарям ·
Переглядам
Неординарною, знаменною подією в житті Баштанського району, жителів села Мар’ївка стало відкриття в Мар’ївській ЗОШ музею нашого земляка – першого радянського рекордсмена світу з плавання, заслуженого майстра спорту СРСР Семена Петровича Бойченка, який в період з 1935 по 1948 роки встановив 111 рекордів Збройних сил, Москви, Європи та світу, вписавши золоту сторінку в історію радянського плавання. Втілилася в життя багаторічна мрія колективу навчального закладу – ніколи не піде в забуття ім’я неперевершеного плавця, гордості радянського спорту, якого французи називали «королем батерфляю», «Наполеоном плавання». |
 Кажуть, що найбільше багатство людини – це краса її серця. Саме про таку людину й хочу розповісти. Її знають в обличчя всі плющівці. Ця жінка наче закодована на добро. Зі складного сплетіння подій доля зіткала для неї світле мереживо, сповнене мудрості прожитих років, крізь яке проглядаються лише доброта, лагідність, щирість і простота. Дарма, що за плечима нелегких 90 років, у її волошкових очах ще світяться, як в юності, жвавість, запальна енергія, бажання бути потрібною й корисною людям. Цю прекрасну жінку-сонце, котра випромінює тепло й ласку, жінку із золотою душею величають Пелагеєю Лаврентіївною Онойко. |
З розпадом колгоспів практично було знищено й тваринницьку галузь, яка давала продукцію весь рік, була для багатьох доброю підмогою. Нині ж тваринництво мають поодинокі сільгосптоваровиробники. Серед таких у нашому районі – ВАТ «Баштанська райсільгоспхімія», яка збереглася виключно завдяки мудрості й далекоглядності голови правління Валентина Матвієнка. Адже він в першу чергу думав, як забезпечити роботою жителів невеличкого села.
В обідню пору ми завітали на тваринницьку ферму цього товариства, яка знаходиться у селі Зелений Клин.
|
Робота волонтерів для забезпечення потреб військовослужбовців на фронті беззаперечно є виявом патріотизму, громадянської відповідальності та солідарності. Волонтери віддають свій час і зусилля, щоб підтримати тих, хто знаходиться на передовій, і заслуговують на величезну подяку від суспільства за свою важливу та благородну роботу.
|
 Кожна зустріч з новою людиною – це відкриття. А якщо ця людина молода, сучасна, то відкриття подвійне. Нинішня молодь має власну думку і сміливість її висловити, власну позицію і вміння її захистити, власне бачення обраної професії і свого місця в житті. Саме таке враження склалося від спілкування з лікарем-анестезіологом, завідувачем одного з відділень комунального некомерційного підприємства «Баштанська багатопрофільна лікарня», депутатом Баштанської міської ради, цілеспрямованим, наполегливим чоловіком – Олександром Федоровичем Бабіним.Народився Олександр Бабін 7 серпня 1991 року у місті Баштанка. З вибором професії у парубка проблем не було, бо ще навчаючись у Баштанській загальноосвітній школі №1, знав, що вступатиме до медичного навчального закладу. Улюбленими предметами у школі були біологія, хімія. Часто займав призові місця на районних, обласних олімпіадах з цих предметів. Вже тоді Олександр був переконаний, що професія лікаря є більш багатогранною: дозволяє допомагати іншим, сприяє налагодженню комунікації та живому спілкуванню з людьми, дає змогу знаходити індивідуальні підходи до вирішення складних завдань. |
 У народі кажуть, що найвища наука життя – це мудрість. І опанувати її можуть лише люди з глибоким розумінням справжніх цінностей, люди з великим серцем і благородними помислами. Усе це має директор КНП «ЦПМСД» Баштанської міської ради, педіатр вищої категорії, хороший наставник для молоді, професіонал своєї справи, а найголовніше, просто гарна людина – Оксана Сергіївна ШПАРУК, день народження якої припадає на велике християнське свято Стрітення Господнє – 15 лютого. На великій планеті, ім’я якої – Життя, Оксана Сергіївна відшукала свою зоряну стежину, по якій іде несхитно і гідно. О.С. Шпарук повністю віддається роботі не рахуючись з особистим часом, працюючи за потребою в нічний та святковий часи. Як нагорода за це – здорові та усміхнені обличчя не одного покоління. |
 Чоловіки, які пройшли АТО, неохоче розповідають про те, що їм довелося пережити на війні. Деякі речі розповідати страшно, деякі – боляче. Але іноді вони все ж таки діляться своїми спогадами. Про те, що найбільше врізалось у пам’ять, залишивши в душі слід назавжди. Про своїх побратимів, які не повернулися додому. Про зраду. Про біль та розпач… про те, що насправді відбувається на неоголошеній війні. Розповідають, ретельно добираючи слова. Без емоцій. Історії, які раніше ми читали тільки в книжках та бачили у фільмах про Другу світову війну, тепер вони – з нашого сьогодення. І сприймаються вже інакше. Сьогодні мова піде про молодого ветерана АТО, який цілий рік воював на Сході нашої країни, – Сергія Пархомчука з м. Баштанка.Народився Сергій 2 липня 1992 року в с. Возсіятське Єланецького району. У 15 років переїхав жити в Баштанку. Вихованням парубка займалися бабуся з дідусем. Онук, у свою чергу, завжди піклувався про своїх рідних, у всьому їм допомагав. Після закінчення школи вступив до Миколаївського політехнічного коледжу. |
 Ювілеї, ювілеї… Вони для нас радісні, бо в ці дні народження перегортаємо автобіографічні сторінки, пригадуємо пережите, гріємося світлими митями, дякуємо, що вони не оминули нас. У ці морозні зимові дні, коли земля вдягає біле мереживне вбрання, святкує свій прекрасний ювілей шанована всіма людина, віддана своїй праці вчителька від Бога – Валентина Олександрівна Рещіковець.
У цей день наша ювілярка прийматиме вітання. А нам, колегам, які знають Валентину Олександрівну багато років, хочеться не просто її привітати, а сказати про неї більше.
Вислів «Учителем не стають, ним народжуються» для когось може видатися банальним. Але ці слова стовідсотково стосуються Валентини Олександрівни, яка стала для своїх учнів взірцем учителя, жінки, людини. Це людина і педагог з великої літери. Вражає, як вона може бути одночасно суворою і справедливою. Її люблять усі – вихованці і їх батьки, колеги і друзі. Вона з повагою ставиться до кожного учня, завжди радіє успіхам дітей. |
 Прекрасна людина – добра та чесна, доброзичлива та відкрита. Це – Олена Михайлівна КОЗЯВКО, котра в лютому відзначила 40-річчя своєї мистецької діяльності. Вона, без сумніву, – людина-мистецтво. Картини, написані нею, зачаровують, вишивка притягує погляд, аплікації змушують розглядати себе безперервно, витинанки спонукають плекати в собі людські чесноти, замислитись: «Хто ти є в цьому світі?»
Як говорив В. Сухомлинський: «Ми починаємо малювати раніше, ніж писати й читати. Читаємо й пишемо дотепер, а малюють лише професіонали». Вона – однозначно, професіонал своєї справи. |
 У далекому 1962 році в селі Ярке Поле, поблизу Джанкоя, перед Святвечором батько родини Березюків обходив домівку, згадуючи Тернопільщину, звідки був родом. Здавалося, що відчув запах Дідуха, смак куті, короваю, почув чарівні побажання колядників... Ці традиції тут, у Криму, на той час особливо не сприймалися, але Зіновій Степанович свято вірив: українському роду нема переводу! Частенько сумував разом із дружиною Марією Іванівною, що довелося переїхати в теплий, морський і теж красивий, але такий несхожий на батьківський край! Кохання і робота пліч-о-пліч були для подружжя основою життя. Вони уміли радіти будням і цінувати те, що послав Господь.
Не дивно, що саме у Святвечір, коли час наповнений особливою, надпотужною силою, у родині Березюків «нова радість стала» – народилася дівчинка, наповнивши життя новими турботами, надіями, вірою і любов’ю. Різдвяні діти – оптимістичні, активні, життєборці. Ім’я обирати не треба: так велить звичай – це Наталки (дівчатка) чи Наталини (хлопчики). Тож друзі вітали батьків із народженням Наталії. |
 Не кожен сьогодні має бажання й сміливість працювати на землі, адже легкою роботу, пов’язану з нею, не назвеш. Проте механізатори не уявляють себе в іншій сфері, бо зріднилися зі своєю технікою і звабливим степом, що не відпускає з міцних обіймів з ранньої весни й до пізньої осені. Цього разу ми вирушили в Новоолександрівку, щоб поспілкуватися з молодим представником цієї професії Володимиром ДЕМИДЧЕНКОМ, який працює на підприємстві «Хлібороб-Агро» (керівник Анатолій Пишний) з 2009 року.
Журналіст зустрілася з Володимиром у одному з відділень цього аграрного підприємства, де за приємною розмовою дізналася про життя механізатора, якому лише 33 роки.
Володимир трактористом став не одразу. Перш ніж освоїти нинішню професію, спочатку спробував заробітчанського хлібу за межами батьківщини. |
Сьогодні триває боротьба за медичних працівників, адже їх катастрофічно не вистачає. І не тільки в Баштанській лікарні. Кругом. По всій Україні. Причини різні: одна з них – еміграція за кордон. Тому керівники багатьох медзакладів полегшено зітхають, коли до колективу вливаються нові спеціалісти.
«На зміну старшому досвідченому поколінню приходить не менш професійне молоде покоління лікарів. Ми пишаємося нашими перспективними спеціалістами, які проявили себе достойною зміною. Серед них лікарі – Дмитро Чорний (хірург, працює з 2014 року), Олександр Бабін (анестезіолог, 2015 р.), Євген Сумлінний (хірург, 2019 р.), Євген Чугай (рентгенолог, 2020 р.), Тамара Чугай (педіатр, 2019 р.), Яна Тріфан (педіатр, 2018 р.), Наталія Дибчинська (рентгенолог, 2016 р.), лікар-стажист Юлія Черненко (терапія, 2018 р.); лікарі-інтерни – Юлія Андрейчик (спеціальність педіатрія), Ольга Дрібниця (неврологія), Юрій Галущак (внутрішні хвороби), Крістіна Рижик (терапія).
 У 2019 році у Баштанській лікарні розпочала свій трудовий шлях привітна, уважна й професійна лікар-офтальмолог Грета Влах. За час роботи вона заслужила довіру пацієнтів і авторитет серед колег. До неї на прийом приїжджають не тільки жителі Баштанщини, але й з Березнегуватського, Новобузького та Казанківського районів. Паралельно вона працює і в обласній офтальмологічній лікарні, досконало володіє багатьма навичками і вміннями. У перспективі, при наявності додаткового обладнання, лікарка зможе надавати більш широкий спектр допомоги нашим пацієнтам.
Маємо надію, що Грета Іванівна, як і всі молоді спеціалісти, пов’яже свою подальшу професійну діяльність з Баштанкою, надовго залишившись працювати у нашій лікарні», – розповіла директорка КНП «Багатопрофільна лікарня Баштанського району» Алла Барсегян.
Отже, наша публікація про молоду й перспективну лікарку-офтальмолога Грету Іванівну Влах. |
 Стаючи на весільний рушник, кожна подружня пара сподівається прожити довге й щасливе життя. Але не всі здатні зберегти й пронести справжні почуття через роки. Тому золоте весілля сьогодні доволі рідкісна подія й виходить далеко за рамки сімейного свята.
Журналісти “Голосу Баштанщини” вирішили розповісти усім про двох поважних роками, але завжди молодих душею жителів с. Лоцкине – Петра Петровича й Лідію Федорівну Калініченків, які 20 липня відзначатимуть 50 річницю спільного подружнього життя. Золоте весілля – це велике щастя, це плід нелегких спільних старань протягом життя.
Історія їхнього кохання неповторна й особлива, про яку неможливо розповісти на одній газетній шпальті. Проте намагатимусь переповісти про найголовніше, що випало на їхню долю. Вони не ідеалізують свої стосунки, розповідаючи, що у їхньому житті було всього, адже далеко не весь подружній шлях був вистелений пелюстками з троянд. Тільки розуміння, терпіння, надія і мудрість допомогли прожити разом півстоліття. |
Єрмолівка – невелике мальовниче село, що загубилося в степовому безмежжі і вічному бездоріжжі. Скромна типова інфраструктура глибинки трималася роками переважно за рахунок місцевого колгоспу. Ще в ті часи радянської доби, які ми і зараз згадуємо, її іронічно називали в районі «кінець географії» – за відсутність цивілізаційних послуг, розвиненого освітницького і культурного простору. У останні кілька років «владні мужі з Києва» «допресували» наше село остаточно – ні школи, ні дитсадка, ні ФАПу – присвоївши статус «депресивного».
Отак і живем минулим. Часом розмірковуючи, скільки талановитих людей Єрмолівка могла б дати. У нашій учительській пам’яті вони так і залишилися лише обдарованими дітьми, які так себе і не реалізували – умов не було, батьки, змучені важкою селянською працею, допомогти їм не змогли. Тим більш вагомим і захоплюючим є випадок, подія, коли якесь дитинча проб’є собі дорогу, вирветься із зачарованого кола депресивної глибинки, переможе комплекс провінційності і займе гідне місце в сучасному світі. Саме про таку дівчину я і хочу розповісти.
 Анна Софіна (дів. Петренко) – колишня учениця Єрмолівської школи – 1 липня 2020 року отримала спеціальну відзнаку американського часопису «Час і події» м. Чикаго для української діаспори в рамках міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова». Експертне журі відмітило неабиякий потенціал і свіжість поглядів у романі-антиутопії «Лавка продажу дітей», який підіймає тему торгівлі дітьми, відношення людей до дітонародження.
Для мене, як людини, яка сама займається творчістю, новина, що Анна написала саме роман було справжнім дивом і несподіванкою. Тому, думаю, читачам буде цікаво знати як все починалося, “кухню творчості”, які особливості й ідейне спрямування конкурсного твору.
– Анно, щиро вітаю тебе з перемогою! То початком творчої діяльності можна назвати сценарії для Єрмолівської школи? Пам’ятаєш, я ними завжди захоплювалася? Відчувала.
– Так, певним чином. Я обожнювала свята в нашій школі і, так як часто моя мама зголошувалася організовувати шкільні заходи, я активно встрявала в процес створення сценарію. А пізніше перетягнула ковдру зовсім на себе.
|
|
|
