Невидиме серце фронту! Частина перша
Так їх називають ще з 2014 року, але повномасштабне вторгнення у лютому 2022 підняло дух усієї України.
Перші страви в місті Миколаєві готувалися під вибухи ворожих ракет, всі кухарі, всі вчителі та всі містяни почали привозити провізію до найближчих місць дислокації військових, які працювали на блокпостах, тримали оборону нашого рідного міста.
«На таку кількість військових, коли ще не встигла запрацювати система загального харчування, варили вдома, у міських закладах, продуктів не вистачало, але, дякуючи нашим волонтерам, ми все мали для смачного борщу та борошно для теплого хліба.
Не вистачало термобачків, люди приносили власні термоси різних розмірів для гарячого чаю та кави, був мороз та страшенний холод. Я ще ніколи в житті не бачив таку кількість термосів», – згадує Олександр, кухар 123 окремої бригади територіальної оборони міста Миколаєва.
Згадка кожного кухаря нашої бригади, це як окрема історія життя: молоді, енергійні, сповнені надій, інші – досвідчені, вправні та обізнані, вони навчають, інколи сварять, але механізм працює як годинник: злагоджено, дружно та гармонійно.
Їх не видно на перших шпальтах новин, немає в камерах об’єктивів, але без них не було б сил ні в тих, що тримають позиції, ні в тих, хто повертається з бою.
Військові кухарі – це тил, який завжди поруч.
Запрошуємо переглянути інші публікації з Баштанка.НЕТ:
Невидиме серце фронту! Частина друга
Робочий день у наших бджілок починається з 4:00 ранку, закінчується пізнім вечором. Коли всі відпочивають, вони роблять заготовки на наступний день і так щодня, без вихідних і свят, бо наші хлопці та дівчата чекають на гарячі, смачні страви.
«Кожне «дякую», «було дуже смачно», «прийду ще», – надихає на нові звершення, хочемо приготувати ще смачніше та корисніше», – говорить посміхаючись Юрчик, молодий кухар 123 обр ТрО.
Щоранку, ще до перших команд, вони вже біля польової кухні. Під звуки сирен, у мороз чи спеку, з пальцями, що забули слово «відпочинок», вони готують з вірою у Перемогу. У кожній ложці борщу, у кожному шматочку хліба - тепло та людяність, яке зігріває у холоді траншей.
Колись вони мали інше життя: пекарі, шеф – кухарі, водії, викладачі. Люди, що варили борщ для родини у затишку власної кухні, а тепер варять для тих, хто боронить цю родину. Свою любов і віру вони щодня вкладають у страву, яку передають на передову.
«Кожен дзвінок з дому – це як свіжий подих повітря. Коли чуєш рідний голос – живий, теплий, інколи втомлений – тоді все стає на місце. Світ знову має сенс», – розповідає кухар Владислав, згадуючи про сім’ю.
Військовослужбовці – кухарі не питають, чи небезпечно, вони знають , що там де голод - падає бойовий дух, а там де є гаряча страва – живе надія в Перемогу.
Як би не змінювався світ, доки жевріє їхній вогонь під казаном, доти тримається Українське Військо!
Смачного, воїни Світла, воїни Добра!
Джерело публікації
|
