Псевдо Лютий. Частина перша.
Таке псевдо мені дали хлопці перед тим, як ми їхали до штурмової роти. Хоч спочатку я був «добрий».
З 13 березня 2022 року в строю, потрапив на другу хвилю набору до бригади, хоч і був дуже молодим для призову. Велика і привітна комендантська рота радо прийняла мене. Коли почався контрнаступ, набирали другу ротацію до штурмового підрозділу, нас добровільно записалося чоловік 7-8, оскільки нічого поганого від хлопців з першої ротації ми не чули. В бригаді завжди панували чесні братерські, і сусідські стосунки, і ми почувалися козаками. То незабутні часи, і я щиро вдячний нашому командиру Акулі за атмосферу в підрозділі, справедливість, і людське ставлення до кожного. Про ті часи написано чимало статей, серед яких стаття «Кум», – це мій командир і побратим. Він багато чому нас навчив.
Штурмова рота багато змінила в моєму житті, бойового досвіду ми не мали, полігони, досвідчені інструктори, але фронт, – то інша сторона медалі.
На нашу ротацію припало найбільше втрат, наша бригада, де всі один-одного знають, важко перенесла загибель і поранення побратимів. То був перший рік війни, і ми тільки починали ставати військовими.
На війні кожного дня все більше звикаєш до неї, хоча і кажуть, що не треба цього робити.
Після штурмової декілька місяців на відновленні, і почалася Херсонщина…
Я перейшов до нашої «мінометки», і вже майже три роки почуваюся потрібним, і на своєму місці.
Відкрилася величезна картина війни на Півдні. Ми багато чого навчилися, і зрозуміли, зрозуміли, що це – командна гра, коли всі працюють розрахунком на результат, що треба підтримувати один – одного, і від кожного залежить життя і здоров’я побратима.
Псевдо Лютий. Частина друга
Про зону відпочинку військовослужбовців після виконання бойових завдань.
«Мало хто про це згадує та говорить, але досвідчений психолог з впевненістю може сказати, що це важливо і обов’язково.
Нічні зміни та чергування у мінометній батареї, як і в будь-якому іншому бойовому підрозділі, для хлопців даються важко, люди є, але їх недостатньо, мотивація 100-відсоткова, і всі заряджені на Перемогу. Тому командир батареї завжди дає перепочити та слідкує за виконанням свого розпорядження.
Командири в нас освічені, та з бойовим досвідом, наставники, які ніколи не підведуть і з хлопцями завжди на рівних. Це стосується, в першу чергу, Купрума, з яким ми прослужили не один рік.
Новий командир раніше працював вчителем, інколи сварить, як дітей, а інколи дає настанови, педагог і товариш одночасно», щиро посміхається, згадуючи щасливі моменти з бойових буднів.
Відпочинок для військового – це не привілей, а частина ментального та фізичного здоров’я, це можливість ненадовго перепочити в тиші та спокої, набратися сил, та знову виконувати бойові завдання.
«Ми звикли до цієї війни, і щоденний ритм нагадує роботу, але це не робота за щось матеріальне, тут панує ідея, і очі наших рідних. Ми знаємо ціну відпочинку. На підсвідомому рівні все, що пов’язано з відпочинком, його плануванням чи проведенням, дає особовому складу нашого мінометного підрозділу втіху, знімає стрес, генерує позитив, ми часто розмовляємо про відпустку, це дає нам частинку віри та надії на зустріч з рідними», – каже Лютий.
«Більшість побратимів тримається разом ще з часів штурмової роти 2022, я довіряю їм як самому собі, це кістяк, за який тримаєшся, та який боїшся відпустити. Від кожного з нас залежить якість підготовки розрахунку та результат, що ми даємо. Це – командна гра, і ми разом – єдине ціле».
Псевдо Лютий. Частина третя.
"Висуваємось підрозділом на бойове завдання з вогневої підтримки та заміни штурмової групи. Збиралися швидко і впевнено, як завжди, адже йдемо за своїм!
Того дня нам допоміг густий туман, що стелився берегом мирного, на перший погляд, острову. Допливли до берега, тиша навкруги, і на мить ми відчули себе в якомусь райському місці, сповненому тиші і спокою. Але це було не довго, за деякий час, намацуючи ціль, почали працювати міномети з лівого берега, і нам довелося ховатися за деревами.
Того дня нам добре допомогли і підстрахували хлопці з підрозділу безпілотних систем, завдяки їм ми знали де ворог, на якій він відстані та яке має озброєння. В нас завжди була взаємодія із розвідниками, завдяки чому збережене не одне людське життя", – згадує Лютий свій перший бойовий виїзд та оборону острова.
Ворог намагався захопити стратегічну ініціативу та прорвати лінію фронту, зосередивши основні зусилля на декількох напрямках, і створивши значну перевагу в силах та засобах. Наші підрозділи об'єдналися і тримали бій. Окупанти штурмували острів на гідроциклах, одночасно використовували «віджаті» у місцевих херсонців човни. Хлопці з роти ударних безпілотних авіаційних комплексів нещадно били окупантів. Ми теж працювали. Влучити з міномета у ворожий човен, який маневрує по річці зі швидкістю 70-80 км на годину – нелегка справа. Ми мали хороші результати! Окупантів на острові було дуже багато, і ворожа артилерія била без розбору і по своїм... Наша бригада була найкращою у боротьбі за острови на Херсонщині, ми знали кожну хатину та деревину, ми комунікували із сусідніми підрозділами, і вдало виконували спільні бойові завдання.
Перед виїздом на Донеччину ми втратили чотирьох побратимів. Виїзд на Схід для нас був неочікуваним, але хлопці з підрозділу виїхали всі, і я пишаюся ними! Залишився лише один, але було передчуття з самого початку, що він в нас не на довго.
Наш підрозділ працював під Богоявленкою, разом із хлопцями з сімдесят другої. Після боїв за острови Херсонщини, де тебе з повітря прикриває Іван з Матвіївки, на еваку – однокласник твого батька, а розвідник – твій сусід через хату, – давалася взнаки непідготовленість до великої степової війни на Донеччині, вчилися вже на практиці: які дороги куди ведуть, зв'язок, поточні завдання, провідники.
Працювали ми там теж дуже добре, хоч напруга там зовсім інша. На Півдні mos-витів зупиняла річка, а на Сході простір, і вони поводилися зухвало: атаки, «каби», і все це із шаленою динамікою.
Але ми своє відпрацювали, ніхто нікуди не втікав, нічого не боявся.
Працювали декілька діб, перша – увесь день до вечора.
Під час ворожого штурму ми допомагали нашій піхоті. Я отримав травму ноги, але в запалі бою не придав цьому значення аж до вечора. Адреналін боїв не давав приводу думати про щось інше, але наприкінці дня все ж таки довелося їхати на «евак».
Псевдо Лютий. Частина четверта.
… В лютому 2022 їздив до Інгульського РТЦК, звідти направили на мерію, але і там все було переповнене. В першу чергу брали тих, хто мав бойовий досвід. Прихистила мене новостворена 123 бригада. Але сьогодні вже байдуже в яких ти військах, у всіх одна мета: фронт, і знищення окупантів.
2024, Донеччина. Під ворожий фпв – обстріл потрапили наші «кажаністи». Вони виїхали на точку, аби надіслати піхоті та суміжникам декілька посилок на передній край, але їх виявили моs-ти, і почали «працювати» по них, по автівці. Того дня осколкові поранення дістали троє моїх побратимів.
Наш підрозділ перекинули на інший напрямок.
Працюємо по ворожій піхоті, по бліндажах, першій лінії, не даємо окупанту спокійно пересуватися. Ворог щодня вигадує якісь хитрощі, і творчо підходить до виконання бойових операцій.
Настрій в підрозділі завжди піднесений, не буває такого, що хтось насуплений, чи невдоволений, кожен з нас – частина складного механізму, і кожен виконує свою роботу, розуміє свою важливість. Навіть коли нас «криє» ворожа арта, суму немає. Намагаємося жартувати, згадувати смішні моменти з життя. Це – війна, і з цим нічого не поробиш.
Псевдо Лютий. Частина п’ята.
Якщо щось мусить статися, то станеться, де б ти не був, і де б не ховався. Згадую штурмову роту 2022, коли ми стояли на «нулі», і раш – сти нас нещадно обстрілювали: ми зайшли на пусту гарну галявину, а після обстрілу від тієї галявини нічого не залишилося. І я задавався питанням: «Як нам вдалося вціліти в цьому двобої із ворожим танком!?» І таких моментів було дуже багато. І фпв падало в 20 метрах від нас, хоч тоді і спрацював наш РЕБ, але передчуття були не дуже хороші.
Найрезультативніший бій був за острів Нестрига на Херсонщині в 2024, тоді ми об'їздили все узбережжя.
Прораховуємо все наперед, адже маємо бути підготовленими до всього.
Я командир, і вважаю, що коли йде мотивація від командирів, тоді і в підрозділі лад. Більше двох років служили із Купрумом, він дуже гарна людина, і гарний наставник. Його наступником став командир з позивним Вчитель, він завжди надихає, ставиться з повагою, є другом і порадником, він дослухається до думки інших. У нас є зони відпочинку, де тихо, і можна помитися, перепочити і привести себе до ладу. Але головне – це люди, з якими я вже майже три роки, ми одночасно і друзі і соратники.
Стояли, стоїмо, і будемо стояти!
За декілька днів завершується моє лікування, і я повертаюся до моїх хлопців. Я знаю, що мене там чекають, що без мене їм важко.
Когось треба змінити на позиціях, і виконувати свої бойові завдання, адже це - наш обов'язок, і наше життя.
Запрошуємо переглянути інші публікації з сайту Баштанка.НЕТ про захисників України:
Джерело публікації
|
