Псевдо Музикант. Частина перша
«Я вчив дітей слухати музику. Тепер вчу побратимів виживати». Історія Воїна з серцем Вчителя.
Олександр, із позивним Музикант, до війни був учителем музики, і жив на сході нашої країни. Грав на гітарі, фортепіано, баяні, проводив відкриті уроки, організовував шкільні свята.
Він бачив жахіття Бахмутського, Покровського та Куп’янського напрямків. Сьогодні він – військовослужбовець, і виконує бойові завдання на Миколаївщині, там, де пекло і тиша мають одне обличчя.
«Коли вперше прилетіло, я не міг повірити, що це відбувається зі мною. Ще вчора – акорди, сьогодні – розриви».
На фронті Музикант не втрачає головного – себе. Під вогнем він рятує побратимів, підтримує словом і музикою.
«Коли граю, хлопці мовчать. У кожного в очах – спогади про рідну хату, маму, дітей... Ці кілька хвилин – як ковток свіжого повітря»
Олександр часто згадує Донеччину. Його підрозділ неодноразово потрапляв під масовані обстріли.
«Якось одного разу потрібно було налагодити зв’язок побратимам в окопі, командир направив хлопчину 21 року для виконання завдання, точилися бої і треба було хлопців витягати, але всі ми знаємо, що якщо немає зв’язку, – немає комунікації. Тоді сказав, що піду я, мені вже на той час було 53 роки, у мене є дружина, двоє повнолітніх дітей, життя склалося, а у хлопця нічого немає, навіть батьків, сирота, і все життя попереду».
"Найбільше я боюсь не смерті. А того, що після перемоги не залишиться вчителів. Не фізично, а морально. За цей час ми стали воїнами, і важко буде повертатися до навчального процесу".
Олександр – це портрет воїна, в якому звучить душа України.
Це – Музикант, який тримає фронт не лише зброєю, а й серцем.
Сьогодні ми бачимо поряд із собою саме таких захисників, яких має Україна і за ким стоїть фронт та наша Перемога. 💙💛
Псевдо Музикант. Частина друга
Попри втому, біль, втрати, Олександр з позивним «Музикант» вірить у перемогу. Його сила у вірності присязі, у військовому братерстві та любові до рідної землі.
«Я добре пам’ятаю, як звучить тиша після концерту, коли діти аплодують. А є тиша у бліндажі після бою, коли всі живі – це найкраща музика», - говорить Олександр.
Він завжди знаходить слова підтримки для побратимів, навіть у найважчі моменти. У березні, під час інтенсивних штурмів, підрозділ Олександра втримав позиції під безперервним вогнем, не втративши жодного бійця. Це все завдяки злагодженості, витримці та командній грі.
«Мене життя вчило чути людей, тепер я вчуся ловити момент, коли треба мовчати, обійняти або просто бути поряд. Коли з хлопцями йшли на бойове завдання, багато хто з молоді зізнавався, що лячно, доводилося підіймати їм дух. Тоді ми разом співали якусь пісню. Тут кожен день може бути останнім, і ти не маєш права програти – ні страху, ні темряві, ні відчаю».
Олександр був на різних напрямках, але Донецький – найтяжчий: під ногами зранена земля, над головою – ворожі дрони, а навколо - люди, які щодня дивляться смерті в очі.
«Коли були під Вугледаром, треба було відремонтувати зв’язок на вежі у сусідньому селі. Я пішов без вагань. Коли вилізли на вежу, тільки тоді ми побачили вдалині місто Вугледар, оповите димом, його майже не було видно. Ми по радіостанції передали інформацію, що в місто зайшов ворог. Командування вивело багато хлопців, але багато там залишилося назавжди».
«Я мрію повернутися до мирного життя і знову зайнятися музикою. Без шолома, без сирен. Просто навчати учнів любові і цінностям навколишнього світу, а не виживанню. Але зараз моя головна місія – боронити».
Він не зламався, у бліндажі завжди чутно спів та звучання музики – це заспокоює та піднімає дух захисникам, а українські пісні нагадують кожному за що ми боремося. Це сила духу, музика і людяність, яка не згасає навіть у найчорніші дні. І саме такі, як «Музикант»: тихий, сильний, справжній, роблять Україну непереможною💙💛
Запрошуємо прочитати:
Джерело публікації
|
