Народився Роман у місті Миколаєві, з дитинства був закоханим у море та мріяв стати капітаном корабля.
Закінчивши Миколаївську морехідну школу, Херсонський морський коледж, а згодом і Одеську морську академію, не зупинявся на досягнутому. Пройшов шлях від матроса до помічника капітана, працював на найбільших буксирних суднах в нафтовій та газовій промисловості, в усіх куточках світу. Любив швидкість, ганяв на важких мотоциклах, тоді він навіть уявити не міг, що ці знання та відвага колись допоможуть рятувати життя побратимів на островах Херсонщини.
24 лютого 2022 року вибухи російських ракет розбудили його рідне місто. Роман, не вагаючись, заправив машину для дружини та доньки, та забравши куму з дітьми з Херсону, під обстрілами вивіз усіх до кордону. Сам повернувся до Миколаєва, де залишалися його батьки.
У перші дні вторгнення він разом з друзями, мото-братством та всіма небайдужими будував барикади, збирав шини, виготовляв коктейлі Молотова, на батьківській машині возив усе необхідне на пункти дислокації військових та вивозив жінок з дітьми за межі міста та до кордону подалі від обстрілів.
"Я не був ніколи військовим і мав слабке уявлення про бригади ЗСУ, коли в військкоматі мені запропонували дві бригади на вибір, я обрав 123 бригада тероборони ЗСУ, тому що саме вона повинна була обороняти місто в якому я народився, знав кожен провулок та головне це те, що у місті залишались мої батьки.
Це була новостворена бригада, як мені тоді сказали. Але насправді нашій бригаді виповнилося на той час чотири роки. Молода, але одна з перших стала на захист Півдня України», — згадує Пірат.
«15 березня, у День добровольця, я став на посаду розвідника. Розвідка – це еліта: завжди перші, хоробрі, витривалі, відважні та готові приймати нестандартні рішення, першими приймали бій і тримали оборону".
"Мій позивний не випадковий.
Цей псевдонім ще з мото-братства, який є символічним для мене.
Хлопці знали моє захоплення морем, тому відразу дали псевдо Пірат (той що обороняє, захоплює)», – посміхається Роман.
Він був серед тих, хто після деокупації Херсона вирушив на острови.
«Вихід на острови – то болюча тема. Але для нас це було випробуванням на міцність. Наш підрозділ – родина, де головне – віра й підтримка. Пам’ятаю як хлопці виходили із саперами на бойове завдання. Їх було четверо: перший – Скіф, двоє саперів, і останній – Алекс. Один із саперів наступив на міну. Потужний вибух. Почали кружляти ворожі мавіки щоб оглянути територію, після чого артилерійський обстріл та вороже FPV, мої хлопці заховались відтягнувши пораненого в безпечне місце. Алекс, який завжди цікавився медициною, миттєво зорієнтувався й надав домедичну допомогу. Його дії врятували життя саперу».
Запрошую переглянути:
Хлопці не кинули пораненого, не розбіглися та не злякалися, ось це і є підтримка, стійкість та злагодженість.
Пірат піклується про фізичну та бойову підготовку хлопців: тренування, біг, підтягування, теоретичні заняття з медицини та тактики.
"Розвідники повинні бути сильні не тільки духом, а й тілом, фізичне здоров'я - це запорука вдало виконаного завдання. І я, як командир взводу, відповідаю за свій особовий склад, хлопці вірять і знають: що б не трапилось при виконанні, я завжди поруч, всі хто заходять на бойові завдання, повинні разом вийти цілими та неушкодженими. Перше правило командира – зберегти життя особовому складу!"
Окрім бойової підготовки, Роман займається забезпеченням взводу і роти, щоб розвідники мали все необхідне для виконання завдань: від маскувальних засобів до тактичного обладнання та звʼязку.
«Розвідка – найкраща, і хлопці доводили це не раз.
Мій побратим Фермер ламав лід власним тілом, щоб зробити коридор до берега та витягнути хлопців яких ми рятували у крижаній воді посередині Дніпра.
Кіпіш, Купер, Зика витягували загиблих суміжників під ворожим кулеметом.
Алекс – рятував під вогнем.
Барс – будучи пораненим, вивів групу з-під обстрілу з червоної зони в жовту, пройшовши чималу дистанцію.
Зьома – який може перебувати безліч діб на виконанні завдання та виживати у будь-яких умовах.
Скіф пʼять діб був під обстрілом ворожих дронів та не здав позиції, хоча і сам був поранений. Він завжди підтримував усіх на позитиві.
Наші драйвери Циган і Лукас майстерно маневрували човнами, зриваючи плани окупантів.
Монтана – розмінував 2 кілометри дороги від ворожих мін, коли навкруги кружляли ФПВ, щоб була можливість на швидкості проїхати евакуаційній машині та забрати поранених.
Рак – наш мужній козак, в якого найбільше виходів на острови.
Малий – завжди напоготові до будь-яких бойових завдань, послухає та виконає всі настанови.
БпАК розвідки показав найкращі результати на островах, від дистанційного мінування до вогневого ураження з повітря.
РЕР розвідки – повага та честь, сотні разів прикривали та попереджали про загрозу з неба.
Кожен розвідник – це щит, який обороняє і ніколи не зрадить», – каже Роман.
Він вірить в нашу перемогу і пам’ятає кожного побратима, хто залишився у небесному строю.
"Війна колись закінчиться, але ми ніколи не зрадимо пам’ять про тих, хто стояв до кінця.
Я мрію повернутися до родини, обійняти їх і вже ніколи не відпускати. Війна показала, що статус чи гроші – нічого не варті. Лише честь, вірність і любов є рушійною силою життя та Перемоги".
Джерело публікації
|
