В
розмаїтті осінніх барв святкує свій ювілей чарівна жінка,
любляча матуся, найкраща бабуся, моя перша вчителька Любов Степанівна
Руснак. Сіячем розумного, доброго, вічного 35 років була для мене і для багатьох інших школярів ця вчителька. Засівати свою педагогічну ниву
вона розпочала ще в далекому 1962 році в малокомплектній школі
невеличкого села Новофонтанівка. Пра цювала в класі, де
водночас сиділи першачки і третьокласники. Навчала нас і водночас
здобувала вищу освіту в Ізмаїльському педагогічному інституті. Було нелегко, але надійним плечем,
на яке завжди можна було спертися, став чоловік Борис. Він був її
помічником завжди і в усьому до кінця свого життя. Любов Степанівна
стала педагогом за покликом серця, тому часточку своєї душі вона
віддавала нам і любила нас такими, якими ми були. Розмовляла з
нами завжди лагідно, спокійно. Турботлива, поматеринськи
добра, але вимоглива, вона навчала нас не тільки читати й писати, а й
розуміти прекрасне, відрізняти добро від зла, цінувати дружбу,
любити свій рідний край, допомагала стати на широку дорогу життя. Після закриття Новофонтанівської початкової школи Любов Степанівну перевели працювати в Новопетрівську восьмирічку... ...
Беріть свій віночок, Мерщій у таночок! Руки хутко всі сплели, пісню дружно почали. Ой літечко, літечко, Зелененьке зіллячко! Гарненький віночок, Ходіть у таночок.
Киця Даша Є у мене киця Даша, Любить їсти вона кашу. Ловить мишенят завзято, За що ж сварить її тато? Ах, сметанку Даша з’їла, На підлозі наслідила, То спать ляже на канапці, То сховає тата капці. Ну й Дашуня, ну й кицюня, Ти ж іще поки манюня. А як трохи підростеш, Мабуть, не таке утнеш.
Вечір
Сідає сонце за горою,
Верхівки вишень золотить.
Весняний вітер-парубійко
Приліг на гілці відпочить.
Навколо все, неначе в казці:
Цвіт вишні, зорі мерехтять.
На волю рветься пісня щастя…
Ну як її не заспівать!
Злітає пісня в надвечір’ї,
З журбою радість обнялись.
Так само і в житті буває:
Нитки такі ж переплелись.
***
Хотіла б художником стати
І все, що люблю, змалювати.
Ту зірку далеку, що в небі сіяє,
І хмарку, що дощ
на поля просіває.
І поле пшеничне з тугим
колоском,
І вишню розквітлу в саду під вікном,
І сонях, що гордо
зіперся на пліт,
І маму стареньку, що біля воріт.
Читати далі » РОЗДІЛ: Люди
|| АВТОР: Олена Дяченко, с.Інгулка |
ОПУБЛІКУВАВ: bashtanka | 15.09.2009
Хочу розповісти про чарівну жінку в білому халаті, яка присвятила своє життя медицині. Це - старша медсестра й одночасно виконуюча обов'язки завідуючоїКашперо-Миколаївською амбулаторією сімейного типу Лариса Володимирівна Чеботар, з якою вже не один раз доводилось спілкуватися, перебуваючи на території Кашперо-Миколаївської сільської ради. І кожного разу відкриваєш у цій жінці якісь нові риси.
