Медсестра - призвання

Хочу розповісти про чарівну жінку в білому халаті, яка присвятила своє життя медицині. Це - старша медсестра й одночасно виконуюча обов'язки завіду­ючоїКашперо-Миколаївською амбулаторією сімейно­го типу Лариса Володимирівна Чеботар, з якою вже не один раз доводилось спілкуватися, перебуваючи на території Кашперо-Миколаївської сільської ради. І кожного разу відкриваєш у цій жінці якісь нові риси.

Кажуть, справжній медик той, хто зцілює й душу, а не лише тіло. Адже вже давно доведено, що потрібне сло­во в слушний час може мати більший вплив на одужання хворого, ніж кілька препа­ратів разом узятих. А увага, чуйність, розуміння і добро­та помножені на май­стерність піднімають на ноги тяжкохворих і творять чуде­са.

- Наш невеличкий колек­тив робить все, щоб амбула­торія стала центром чистоти і доброти, - розповіла Лари­са Володимирівна, - адже люди до нас приходять не лише з фізичними проблема­ми, а й душевними. І кожного вислуховую, раджу, співчу­ваю і по можливості намага­юсь допомогти, полегшити біль.

Дивлячись на усміхнене обличчя цієї молодої жінки, даєшся диву, як ця городян­ка змогла пристосуватись до сільського життя, прикипіти душею до сільського буття. Адже народилась і виросла Лариса в місті Саки Кримсь­кої АР. Маючи схильність до точних наук, юна кримчанка після закінчення школи при­їхала в Миколаїв, щоб всту­пити в МКІ, але того факуль­тету, який вона обрала, ще не було. їй запропонували при­їхати через рік. Прогулюю­чись вулицями корабелів, Ла­риса підійшла до медучилища і вирішила навчатись у ньому, щоб через два роки знову спробувати вступити в інститут.

- Після двох місяців навчан­ня, нас направили на практику, - пригадує жінка. - Я потрапи­ла в лікарню швидкої медичної допомоги (БСМП) і з перших днів зрозуміла, що це саме моя професія. Продовжувала навчання в медучилищі і працювала в нічний час і вихідні дні в лікарні. Вона, як губка, всмоктувала в себе все, чому її вчили старші колеги. Захоплювалась май­стерністю, професіоналізмом, людяністю і коректністю мед­персоналу. В усьому намага­лась наслідувати старших ко­лег. Тож, коли закінчила на­вчання і прийшов час розподі­лу на роботу, її направили мед­сестрою в обласну дитячу лікарню, незважаючи на те, що не мала міської прописки.

Одного разу, завітавши до знайомих у Кашперо-Миколаївку, познайомилась із сільським хлопцем, який запав їй в серце. Через деякий чяг

Лариса і Віктор поєднали свої долі. Тож, як кажуть у народі, куди голка, туди і натка. Так молода жінка переводом з об­ласної лікарні потрапила у Кашперо-Миколаївську лікар­няну амбулаторію, де в той час був терапевт, стоматолог, фельдшер, дві медсестри, са­нітарка і водій.

18 років пролетіли, як один день. За цей час родина Чеботарів поповнилась донеч­кою Валюшею та синочком Сашком. Але життєва дорога видалася смугастою. Тяжка хвороба забрала чоловіка у Лариси і батька в дітей. Три роки боролася за життя голо­ви сімейства, але медицина виявилася слабшою за смерть. Уже 4 роки Лариса Володимирівна в домі і за чо­ловіка, і за жінку. Старша до­нечка навчається в МКІ, так би мовити, здійснює мрію мами, яка хотіла там вчитися. А син допомагає мамі по господар­ству, навчаючись у школі.

- Бувають хвилини, коли здається, що вже зовсім не­має сил, так тяжко на душі, що руки опускаються, а тут - ви­клик до хворого. Підхоплююсь і біжу, забуваючи про все. Де й сили беруться, - усміхається медсестра. - Робота рятує від усіх проблем. Я відчуваю себе потрібною людям і це мене підтримує, додає сил та тер­піння. А ще - люди, з якими живу й працюю.

Територія Кашперо-Мико­лаївської сільської ради вели­ка. В неї входять 7 сіл. Основ­ний контингент населення -пенсіонери, які потребують особливої уваги і підтримки. Тож Л. В. Чеботар дуже вдяч­на своїм помічникам: мо­лодшій медсестрі Н. Г. Калачовій, водію М. М. Дорошенку, сільському голові Ю. В. Шев­ченку, колишньому фельдше­ру амбулаторії, які допомага­ють обслуговувати хворих.

Завдяки підтримці сільської ради в минулому році в амбу­латорії зроблено ремонт, який допомагали виконати праців­ники сільради. Амбулаторія за­безпечена медикаментами першої необхідності, кошти на які надає сільрада. Для покра­щення роботи, підвищення якості медичної допомоги, не­обхідне нове обладнання, яке з нетерпінням чекає Лариса Володимирівна. Адже держа­ва пообіцяла підтримати сільську медицину.