Спогади про жителя Баштанки, колишнього учня Баштанської ЗОШ №1, Сергія Семеліта

Спогади про випускника Баштанського ліцею №1, земляка СЕМЕЛІТА СЕРГІЯ СЕРГІЙОВИЧА,

воїна ЗСУ, загиблого за щасливе майбутнє українців!

Як боляче писати про свого учня, який віддав життя за рідну землю, й усвідомлювати УСЮ трагедію ВІЙНИ…
 

Сергійко народився 5 жовтня 1981 року в м.Баштанка у сім’ї Семеліта Сергія Миколайовича та Віри Іванівни, де вже зростала сестра Оксана. Блакитні очі, щира посмішка на обличчі виказували кмітливість, любов до життя. Виховувався у щасливій родині, радісно зростав із малечею у дитячому садочку «Колосок».

У перший клас пішов у Баштанську середню школу №1. Як згадує перша його вчителька Ольга Іванівна Крамаренко, Сергій був старанним, наполегливим учнем. Він говорив виважено, не поспішаючи, подумавши перед тим, як щось сказати. А вірші читав так виразно й проникливо, наче актор, тому усі його із захопленням слухали. Цікавився природознавством, навчанням у комп’ютерному гуртку. Любив спортивні змагання, наполегливо виборював перемогу. Вчився на відмінно майже з усіх предметів. У восьмому класі перейшов у інший клас, щоб поглиблено вивчати математику. О! Цей новий клас - 29 учнів, із них 17 хлопців, які в школі були лідерами в усьому: навчанні, спорті, дозвіллі. У класі Сергій вирізнявся стриманістю, серйозністю, солідністю й дорослістю, готовністю завжди допомогти. Його щира вдача дозволяла спілкуватися вдало на будь-якому рівні. Тому після уроків можна було годинами обговорювати різні теми, проблеми. Староста класу Проценко Наталя згадує, що такого надійного товариша, з яким можна було йти у розвідку, як Сергій Семеліт, ще треба пошукати! Навчався не заради оцінки, а заради здобуття змістовних знань, вчився для себе, для життя. Любив справедливість, цінував порядність та чесність.

Завжди говорив, що його улюблені предмети- це історія у Сурганової Людмили Валентинівни та фізична культура у Тур Лідії Павлівни. Захоплювався уроками біології( Кушнір Л.В.), хімії (Чубенко О.М.), української мови та літератури(Островної С.О.), англійської мови ( Галенди О.В.). На уроках допризовної підготовки юнаків у Сергія Вікторовича Старостенка був найкращим.

У зошиті на останньому уроці історії у Сурганової Л. В. в 11-ому класі Сергій написав: «Я хочу, щоб ми не забували один одного й разом з однокласниками щороку збиралися в школі, щоб наш класний керівник, Людмила Володимирівна, з роками не змінювалася…».
На випускному вечорі молодий директор школи Олександр Миколайович Бабін разом із атестатом зрілості вручив Семеліту Сергію Похвальні грамоти за особливі успіхи у вивченні дев’яти предметів.
 

Родина гордилася здобутками сина й вірила, що він у житті не підведе. Родина, школа, друзі допомогли сформуватися врівноваженому характеру юнака, спокійній, лагідній вдачі, розумній особистості.

Після закінчення школи Сергій вступив до Миколаївської філії Києво-Могилянської академії й успішно навчався за спеціальністю «політологія». Викладачі вишу згадують Сергія-студента схвальними характеристиками.

Приймаючи виклики життя, спробував багато різновидів діяльності: й у виборчому окрузі, у фінансових установах, в організації фермерського господарства, водієм-дальнобійником…
 

Щасливо склалося й сімейне життя. Ще у початковій школі задивлявся на дівчинку-однокласницю Жирак Наталю, у великому коханні стали діти на весільний рушник. Подружжя щасливо плекали донечку Лілію (нині учениця 7-А класу Баштанського ліцею №1). Класний керівник Лілії, Новосад Катерина Анатоліївна, зазначає, що Сергій Сергійович - прекрасний батько, дуже любив доньку, вболівав за неї, милосердно прощав пустощі та деякі дитячі провини.
 

Як єдиний син своїх батьків, Сергій господарював у отчому домі. Усе дбайливо беріг, мав плани по розвитку домашнього господарства. Сусіди згадують Сергія добрим словом. Надія Зєнченко зазначає, що Сергій був найкращим.
 

Тихо й скромно крокував по життю наш земляк, радісно зустрічав світанки з великими надіями на майбутнє… І тут війна! Чорною постаттю пройшлася лиха година по українській землі. Солдат Сергій Семеліт пішов до лав ЗСУ боронити Батьківщину.

Микола Шваб, замісник командира роти охорони, в якій служив Сергій, згадує, що він був зібраним, відповідальним, цілеспрямованим. Товариші-побратими поважали його. Захищав рідну землю на передовій, щохвилини ризикуючи життям.

5 травня куля снайпера обірвала життя Сергія під час виконання бойового завдання у населеному пункті Оріхово-Василівка Донецької області. Земляк-побратим, ризикуючи життям, витягнув його із поля бою. Зірка Сергія Семеліта, що свого часу спалахнула на небосхилі добрими вчинками, героїчними подвигами, так раптово погасла… Материнське серце Віри Іванівни все відчувало, воно тужило, воно стискалося від болю, не вірило, що це сталося-назавжди… Трагедія великої родини Семеліт- це трагедія нашого міста, всієї України.

Журиться, знов плаче Баштанка… 11 травня місто прощається з Героєм…
Сумує Україна, віддаючи на Небо ще одного зі своїх синів...
Ми плачемо у спільній тузі за дитиною, ми схиляємо голови в пошані та скорботі, ми стаємо на коліна у вдячності батькам…
Вічна тобі слава і світла пам'ять, Сергію!
Герої не вмирають!