Живе в нашому селі чуйна, добра, скромна людина – Ольга Павлівна Ткаченко. Доля розпорядилася так, що вона, дочка степового краю, багато років проживала в різних куточках СРСР і за його межами, адже чоловік Ольги Павлівни Віктор Антонович був військовим. Та коли Віктор Антонович вийшов на пенсію, вони не вагаючись, повернулися до своєї рідної Новоолександрівки. В 2002 році Ольга Павлівна стала працювати завідуючою ФАПом. Ось уже вісім років вдень і вночі, в холод і в дощ поспішає вона на допомогу нашим односельчанам. 14 березня Ольга Павлівна буде відзначила свій ювілей. Від імені всіх жителів села Новоолександрівка щиро і сердечно вітаємо Вас, Ольго Павлівно! Бажаємо міцного здоров’я, щастя, радості, щоб Бог оберігав Вас і Вашу родину від негараздів, щоб ще багато років Ви приходили на допомогу нашим односельчанам. І хочу присвятити їй ці рядки: .....
Стоїть серед степу
широкого
В розмаї дерев та квіток,
Південним ти сонцем
зігріте,
Село моє рідне,
ти серця мого острівок.
З тобою споріднені
ми вже роками
І ненька ти друга,
і друга родина моя.
Ми разом радієм,
коли в селі радість
І разом сумуєм,
коли в нас біда.
Ти в роки війни
на коліна не впала,
Плекала надію, що прийде
той бажаний час
Й сини повернуться,
вогнями обпалені,
І буде життя світлим
і мирним у нас.
І ми зажили, Олександрівку
ніжно плекали,
Будували село,
зерном засівали поля.
Із піснею люди від зорі
до зорі працювали,
Щоб гідно жила
Україна моя.
Цвіти, Батьківщино, квітуй,
Олександрівко рідна,
Під сонцем південним,
під вітром шумним
степовим!
Бо жити щасливо ти гідна,
Прославила край
свій людьми.
Нехай тебе горе і біль
обминають,
Нехай в кожнім домі
щебече дітвора,
Хай в кожній оселі
добробут і щастя буяють.
Цвіти, Олександрівко мила,
Голубко моя степова!
