Стоїть серед степу
            широкого
В розмаї дерев та квіток,
Південним ти сонцем
            зігріте,
Село моє рідне,
ти серця мого острівок.
З тобою споріднені
                  ми вже роками
І ненька ти друга,
          і друга родина моя.
Ми разом радієм,
           коли в селі радість
І разом сумуєм,
                коли в нас біда.
Ти в роки війни
          на коліна не впала,
Плекала надію, що прийде
          той бажаний час
Й сини повернуться,
            вогнями обпалені,
І буде життя світлим
                 і мирним у нас.
І ми зажили, Олександрівку
                   ніжно плекали,
Будували село,
    зерном засівали поля.
Із піснею люди від зорі
            до зорі працювали,
Щоб гідно жила
                        Україна моя.
Цвіти, Батьківщино, квітуй,
              Олександрівко рідна,
Під сонцем південним,
під вітром шумним
                           степовим!
Бо жити щасливо ти гідна,
Прославила край
                      свій людьми.
Нехай тебе горе і біль
                         обминають,
Нехай в кожнім домі
                 щебече дітвора,
Хай в кожній оселі
добробут і щастя буяють.
Цвіти, Олександрівко мила,
        Голубко моя степова!