|
Ранку 9 травня до клубу с. Мар’ївка сходилися його мешканці на урочистий мітинг. Серед них і живі свідки історії – учасники бойових дій Великої Вітчизняної війни Михайло Маркович Скуратовський та Михайло Филимонович Марчук, учні школи, вчителі, ветерани праці, діти війни, правнуки загиблих на полях боїв. З піснею «Катюша», з прапорами прямували на мітинг працівники господарства на чолі з генеральним директором СТОВ «Авангард» В. І. Левицькою та головою ветеранської організації Л. В. Резніченко.
На запрошення голови нашої громади Н. В. Орлової на свято приїхали почесні гості – родичі Григорія Володимировича Кулька, який загинув, визволяючи наше село. Сестри Лідія Олексіївна Солодун, Віра Олексіївна Алюшина, племінниця Галина Віталіївна Ряполова з сином Максимом приїхали з Курської області, аби вклонитися пам’яті брата, дяді, дідуся. Сестри – літні жінки, вибілені сивиною, одна з них з ціпком. Вічний поклик рідної крові переміг і старечі недуги, і відстань у 800 км.
Стих гомін. Завмерли присутні в шанобливому мовчанні. Урочисто відкрила мітинг сільський голова Надія Орлова. Вона проникливо говорила про те страшне воєнне лихоліття, немеркнучу славу народу-переможця, значення великої Перемоги Радянського Союзу над німецько-фашистськими загарбниками для народів усього світу. Недарма ж та кровопролитна війна справедливо зветься Другою світовою.
У скорботній тиші звучали імена односельчан, які загинули в запеклих битвах, та імена воїнів, які загинули, визволяючи наше село. Їх прізвища викарбувані на плиті братської могили. Хвилиною мовчання вшанували присутні полеглих та поклали квіти на братську могилу й до постаменту воїну-визволителю. Не можуть стримати сліз родичі Г. В. Кулька, схиляють коліна до могили – останнього місця спочинку брата, дяді, дідуся. Невтішне горе передається всім.
Вінок пам’яті було покладено й біля знаку на Козачому полі. Учні, вітаючи ветеранів, дарують їм квіти.
Виступаючи на мітингу, генеральний директор СТОВ «Авангард» В. І. Левицька, директор Мар’ївської ЗОШ О. В. Ковтун, голова ветеранської організації Л. В. Резніченко говорили про надто високу ціну, яку заплатив наш народ за звільнення від фашистської нечисті та про наш обов’язок бути гідними пам’яті полеглих. Учасник бойових дій М. М. Скуратовський звернувся до молоді з пам’яткою-наказом про вічну пам’ять, про героїзм українського народу.
Зі словами великої вдячності за збереження пам’яті про рідну людину до мар’ївців звернулася племінниця Г. В. Кулька Г. В. Ряполова. Вона прочитала вірш «Помним», подарувала на згадку книгу «Рыльск – город древний».
Вже потім, після урочистостей за поминальним столом дві старенькі сестрички розповідали про свого старшого брата, якого практично й не знали. Одній було три, а другій чотири роки, коли родина у серпні 1943 року проводжала вісімнадцятилітнього хлопця на фронт. З розповіді мами, все життя знали й берегли пам’ять про той день, коли Григорій, йдучи на призовний пункт, ніс їх обох на руках. Чи відчувало серце юного захисника Віт-чизни, що крокує по рідних вулицях востаннє, що більше ніколи не доведеться пригорнути до грудей сестер і маму?...
Через сім місяців, 10 березня 1944 року, визволяючи Баштанський край, зросив він нашу землю своєю кров’ю і навічно залишився лежати в ній, полігши смертю хоробрих. У похоронці, яку одержала бідна мати, було зазначено місце його загибелі – село Новоданціг. Документи загубилися, а назву села сестри зберегли в пам’яті. Та воно зникло з карти нашого району і пошуки заходили в глухий кут.
Здавалося б, пройшли десятки років, виросло не одне покоління і вже ніхто й не шукає місця поховання фронтовиків. Однак рідні цього солдата не втрачали надії. Зрештою, в Інтернеті знайшли, що в нашому селі на обеліску викарбуване ім’я дорогої їм людини.
Полетіли листи на адресу сільського голови. Надія Василівна спілкувалася з родичами солдата, вона й запросила їх у село, зустрічала, приймала в своєму домі.
– Ми все життя берегли пам’ять про нашого Гришу, – схвильовано розповідали гості, – запалювали свічки й поминали кожного 9 травня і 10 березня – на чергову річницю його загибелі. Виявляється, і мар’ївці в цей день віддавали йому шану. Спасибі вам, добрі люди. Ми вдячні долі за те, що змогли поплакати на місці, де він знайшов вічний спокій і Царство Небесне.
Хоча здоров’я в обох сестер вже підірване і без підтримки своїх рідних вони б не зважилися на таку далеку подорож, та гості залишилися задоволеними від відвідин нашої Мар’ївки. Привезли й поклали на місце поховання 65 червоних гвоздик і жменьку землі із батьківських могил. Висипали її на місце, де 66 років покоїться їхній син. Взяли землю із його могили. Повезли її в Курську область на могили батьків. Нехай хоча б таким чином поєднаються душі мами, тата й сина.
Не було кінця сльозам схвильованих родичів, плакали з ними і мар’ївці. Сердечно й щиро прийняли вони далеких гостей, дякували за ратний подвиг їх брата, нащадкам його роду, які вже переросли той юний вік, у якому він пішов із життя.
І зустріч ця була хвилюючою та незабутньою, і розлука щемною. Адже гості добре розуміли, що навідалися на священне місце вперше й востаннє.
І ще одна пам’ятна для села подія відбулася того дня. Учениця 10 класу Юлія Федорова розповіла про коротке, але героїчне життя нашого земляка Миколи Васильовича Будюка.
Учасники бойових дій М. М. Скуратовський та М. Ф. Марчук зняли біле полотнище і перед учасниками мітингу постала меморіальна дошка Герою Радянського Союзу Миколі Васильовичу Будюку. Його ім’я увічнене у назві вулиці села, на якій знаходиться сільський клуб. Задушевно звучить пісня «Где же вы теперь, друзья-однополчане», яку виконала вчителька М. В. Ковтун. А пісня «Тёмная ночь» у виконанні учениці Валерії Шляхової нагадала про суворі роки війни. Емоційно, сердечно прочитала вірш «Балада про сина» З. В. Севериненко.
Свято зі сльозами на очах довго пам’ятатимуть всі мар’ївці й гості. Вічна пам’ять полеглим за мирне сьогодення.
Валентина КІРТОК, пенсіонерка, с. Мар’ївка.
|
