|
Біблію написали десятки людей, які жили за різних часів, що тривали більше за тисячу п'ятсот років. Можна уявити, що кожний мав свої неповторні способи самовираження. Проте всі вони писали таким чином, немовби дивились на світ одними й тими самими очима. Вони послідовні в зображенні Бога та Його сутності від початку Біблії та до її кінця.
Вони також однаково показують людську природу та одна¬ково розуміють очікування Бога щодо людства. Насправді зна¬добиться декілька сторінок для перерахування спільного у їх поглядах. У цьому списку будуть їх висловлювання відносно наступних життєво важливих питань:
Що є правильним та неправильним з точки зору моралі?
Як відрізнити добро від зла?
Чим відрізняється світ духовний від світу фізичного?
Якою є відповідь Бога, коли ми порушуємо Його моральний закон?
Які обіцянки дав нам Бог і як Він їх виповнив?
Чи триває життя після смерті?
Що трапляється з нашим існуванням та нашою особистістю під час смерті?
Богонатхненність Біблії
Оскільки часи, за яких жили автори Біблії, знаходяться на відстані століть один від іншого, є дивовижним, що вони від¬повідали на ці глибинні запитання настільки узгоджено та були настільки послідовними у своїх відповідях. Проте вони самі пояснювали це дуже просто: все, що вони писали, народжу¬валось поза ними, народжувалось Богом. Це Він сказав їм, що вони мають казати. Вони пишуть узгоджено тому, що слова відбивають думки Бога, які лежать в їх основі.
Природно, що нам хочеться дізнатися, як Бог спілкувався з цими людьми, але ніхто з них не розповів про це у подро¬бицях. Звичайно, ми знаємо, що у цьому спілкуванні віді¬грав роль Божий Дух, тому що на це неодноразово звертає увагу Біблія. Ми також знаємо, що ці люди під час написання Біблії віддавали себе під владу Бога (Друге послання Петра 1:21). Вони стали інструментами або каналами, за допомо¬гою яких Бог передавав світові істину, або, згідно з пояс¬неннями одного з них, провіщали словами, «вивченими від Духа Святого» (Перше послання до коринтян 2:12-13). Бог відкривав Свої думки оповісникам, а ті перекладали ці думки у письмена.
Таким чином, хоча Біблія була написана десятками людей, єдиним її автором можна вважати Бога. Ось чому ті, хто слідує Біблії, нерідко називають її Словом Божим. В ній знаходяться Його заповіді, обіцянки, попередження та настановляння, викладені у письмовому вигляді відповідно до своєї непо-вторної манери людьми, які насправді передали Божу істину. Оскільки Біблія втілює Божі слова на письмі, вона відома також як Писання. Бог говорить, людина записує, і в резуль¬таті маємо Писання.
Отже, коли ми говоримо про приналежність того чи іншого висловлювання в Біблії якомусь її конкретному автору, ми завжди маємо пам'ятати, що воно народилось за участю Бога. Саме Він у кінцевому підсумку надав Біблії її форму та сут¬ність. Від усіх інших книг Біблія відрізняється безпосеред¬ньою участю Бога у її написанні.
Звичайно, для характеристики участі Бога у написанні Біблії кажуть, що вона богонатхнена. Це означає, що Божий Дух зробив можливим появу Біблії і продовжує за її допомогою впливати на нас. Це уявлення ми взяли з твердження в Другому посланні до Тимофія (3:16), де говориться, що все Писання є Богом натхнене.
Для кращого розуміння цієї думки слід звернути увагу на відповідний грецький термін (згадаємо, що спочатку Біблію було записано грецькою та давньоєврейською мовами). Там, де ми кажемо, що Писання є натхнене Богом, грецькою мовою це відображено досить широко. Використане грецьке слово може означати або «Бог вдохнув», або «Бог одухотворив».
Тут має місце тонка гра слів. Грецькою мовою один і той самий термін означав як подих, так і дух. І оскільки для вимов¬ляння слова нам потрібно видихати, цей уривок можна зрозу¬міти наступним чином: Бог вимовляв слова Писання, видиха¬ючи їх. У той самий час, видихаючи ці слова, Він сповнював їх Своїм духом. Отже, Писання є натхнене Богом (оскільки містить Його слова) та одухотворене Богом (оскільки містить силу Його Духа).
Цей образ підсилюється тим, що у Біблії подих Бога постає як символ животворної сили. Вперше цей символ з'являється в другій главі Книги Буття, де розповідається, як Бог сотво¬рив людину. Зліпивши людське тіло, Господь «дихання життя вдихнув у ніздрі її, і стала людина живою душею» (Буття 2:7).
В іншому випадку Божий подих повернув життя людям, які давно померли. Цю історію розповів пророк Єзекіїль, який одного разу побачив у видінні пустельну долину. По ній були розкидані висушені сонцем людські кістки. Але далі пророк побачив, як над кістками пронісся подих Бога, і вони повер¬нулися до життя. Одна по одній кістки почали з'єднуватися, потім на них з'явились жили, і, нарешті, живі тіла з плоті під¬велись з землі (Книга пророка Єзекіїля 37:1-10).
Подібно до того, як Бог вдихнув життя в людину під час її створення, подібно до того, як Він повторив це у долині з сухими кістками, Божий подих сповнив життєдайною силою слова Писання. Саме про це говорив Ісус, коли промовляв: «...слова, що їх Я говорив вам, то дух і життя» (Євангелія від Іоана 6:63). Звичайно, Він мав на увазі духовне життя. Ось і ми звертаємось до Біблії, щоб живити та зміцнювати свій дух.
Точність Біблії
Оскільки Біблія від Бога, слід очікувати, що вона правдива від початку та до кінця. Наприклад, в Біблії зображено тисячі історичних подій, і якщо в цих описах багато помилок та невір¬них тлумачень, у нас є підстави сумніватися щодо решти записаного в Біблії. Нарешті, як ми зможемо довіряти тому, що говориться у Біблії щодо Бога та духовної дійсності, якщо не можемо довіряти подробицям щодо речей, які можуть бути нами перевірені. З цієї причини знаходиться багато бажаючих серед тих, хто відкидає Бога та Біблію, піддавати нападкам точність біблійних розповідей.
Вражає те, що Біблія витримує ці нападки знову і знову, постійно доводячи, що є правдивим та заслуговуючим на довіру записом подій, які відбувалися у давньому світі. Наприклад, на початку XIX століття деякі скептики висміювали думку про те, що Мойсей міг написати перші п'ять книг Біблії. Ці критики стверджували, що мистецтво письма за часів Мойсея було ще невідомим. Проте зараз завдяки археологічним відкриттям ми знаємо, що писемність з'явилася більше ніж за тисячу років до Мойсея.
Були спроби дискредитувати Біблію тим, що в ній нібито розповідається про народи, які ніколи не існували. У XIX сто¬літті критики Біблії наводили як приклад хіттейський народ. Цей народ десятки разів згадується у Писанні під іменем хіттеяни, але ніяких інших свідоцтв щодо його існування на той час не було. Зараз усе по-іншому: на початку XX століття археологи знайшли вражаючі сліди існування великого царства хетів. Археологічні знахідки повністю підтвердили те, що розповідалось у Біблії про хіттеян.
Подібно до попереднього випадку, інші критики звинува¬чували Біблію в тому, що подвиги людини на ім'я Саргон є вигадкою. В Біблії Саргон представлений як ассирійський цар, який воював з містом Ашдодом і здобув його (Книга про¬рока Ісаї 20:1). Фахівці з ассирійської історії стверджували, що такий цар не існував, його ім'я не згадувалось в жодному з давніх рукописів. Як і у випадку з хетами, історики змі¬нили свою думку, коли в сучасному Іраку археологи знайшли палац Саргона. Під час розкопок на стінах цього палацу зна¬йшли надписи, в яких розповідається про похід Саргона до Ашдоду. Інша археологічна експедиція, що проводила роз¬копки в самому Ашдоді, знайшла меморіальний камінь, зве¬дений на честь перемоги Саргона. Так ще раз була стверджена правдивість біблійних розповідей.
І по сьогодні знаходять нові підтвердження. Наведені у Біблії свідоцтва отримують нові докази. Так вийшло у 60-х та 70-х роках XX століття у Сирії, де було знайдено місто Ебла. Розквіт цього міста стався за часів Авраама, а розташоване воно було на відстані приблизно 480 кілометрів від того місця, де жив Авраам. Це була столиця могутнього царства, яка під¬тримувала економічні та політичні зв'язки з усім Середнім Сходом.
Руїни Ебли археологи вперше виявили у 1968 році. Через декілька років вони розкопали царські архіви, де знайшли багато добре збережених документів (всього біля сімнадцяти тисяч), в яких розповідалось про світ за часів Авраама. Це від¬криття мало надзвичайно важливе значення, тому що надало можливість з'ясувати спірні подробиці, що стосуються історії Авраама у викладі Книги Буття.
Наприклад, багато вчених дотримувались думки, що за часів Авраама Ханаанська земля являла собою здебільшого незоране пасовисько, і там знаходилось лише декілька міст, які мали певну значимість. Між тим у Біблії розповідається, що коли Авраам та його родина мандрували цією землею, вони проходили одне місто за іншим. Знайдені в Еблі документи виразно свідчать, що в Ханаані дійсно знаходилась велика кількість міст, як про це і згадується в Біблії.
Архіви Ебли підтверджують, що Біблія правильно називає зазначену територію за часів Авраама Ханааном. До того, як було знайдено Еблу, багато істориків вважали, що ця назва з'явилась набагато пізніше. В Книзі Буття, стверджували вони, місце, де жив Авраам, названо Ханааном помилково та невірно. Проте документи з Ебли свідчать про інше: слово «Ханаан» постійно зустрічається задовго до згадки про Авраама.
Хоча багато документів з Ебли ще не розшифровано, з інших вже видно, що звичаї та культурні традиції за часів Авраама були саме такими, якими їх показано у Біблії. Те, що трапилось у випадку з Еблою, нагадує неодноразово повторювану схему нападок на Біблію. Спочатку, спираючись на загальноприйняті «істини», скептики висловлюють сумніви щодо точності тих чи інших тверджень у Біблії. Згодом, через роки, а іноді і деся¬тиріччя, робляться важливі відкриття, в результаті яких так звані істини, що використовувались для звинувачення Біблії у неточності, стають непереконливими та безпідставними. Відповідно до того, як ми повніше дізнаємось про факти, вияв¬ляється, що в дійсності Біблія є точною та достовірною.
Це не означає, що вже є вирішеними всі питання, які сто¬суються розбіжностей між Біблією та словами фахівців із Середнього Сходу та давнини. Але, якщо бути відвертими, археологія знаходиться у стані свого розвитку. На Середньому Сході залишається багато ще не знайдених пам'яток. Має відбутися багато нових знахідок щодо людей, які жили за біблійних часів, про їх спосіб життя. І ми вже достеменно знаємо, що нові відкриття зовсім не дискредитували Біблію, а, навпаки, підтвердили її правоту. Отже, резонно припустити, що подальші дослідження також підтвердять, що Біблії слід довіряти.
|
