"Час вибрав саме вас!"
Мета: розширити знання учнів про історичні події афганської війни; виховувати повагу і шану до воїнів-інтернаціоналістів, до трагічної сторінки нашої історії; розповісти про односельчан, що служили в Афганістані, віддати данину пам’яті полеглим воїнам-афганцям.
Обладнання: діапроектор, презентації , політична карта світу; запалена свічка; звучить фонограма пісні на афганську тематику.
Форма проведення: урок - пам’ять - запрошені воїни-інтернаціоналісти, гості, старшокласники.
Ведучий:
(за кулісами стоять мати -Україна, воїн-афганець, дівчинка )
(Мати-Україна читає слова з-за куліс, починається декілька слайдів про афганську війну)
Мати-Україна (з-за куліс) .Пам'ять…Таке короткеслово.Вона нетлінна і вічна…Пам'ять! Гірка пам'ять! Вона ніколи не згасне. Пам'ять! Що ти залишила?..Пам'ятники, як символ про тих, хто пройшов афганську війну.
(Звучить лірична мелодія. На середину сцени виходить «МАТИ-УКРАЇНА»(жінка в українському вбранні). До неї підходить воїн-афганець. На фоні музики вони читають свої монологи).
Мати-УКРАЇНА:
Хай скрегіт й плач стражденної землі
Досягне й хмар, і сонця, й неба, й Бога.
Хай пом’януться дні, коли сини
Мої топтали ті важкі дороги.
І скільки, наче масок, чорних плит!
Вони відчули усі біди долі
В нічному небі, де холодний вид
Афганського страшного болю.
АФГАНЕЦЬ:
Минаютьдні, ідуть роки.
Життя листки перегортає.
А біль Афгану – навіки,
В душі чомусь не замовкає.
Я повернувся з тих завій,
Але тривожать сни, як рани,
Що ми ведемо смертний бій,
І що товариш все ще з нами.
Гірський суворий перевал,
Розщелина…Важке каміння…
Товариш мій від кулі впав,
І смерть нагадує про тління.
Живу. Товариша- нема.
Немає сина, брата, друга.
І тиша скрикує німа,
І не стихає в серці туга.
( Мати - Україна і воїн-афганець йдуть зі сцени , виходить дівчинка)
Дівчинка:
(демонструються слайди )
Скажи, дідусь, що діється у нас?
Ти – янгол, і тобі з небес видніше:
Тут знов настав страшний воєнний час,
На Україні вже немає тиші.
На Сході – пекло, гинуть хлопчаки,
Вони, дідусь, ще зовсім молоденькі,
А дехто – без ноги чи без руки.
Сліз водоспади виплакали неньки.
Ти про війну колись розповідав,
А ми , дітьми, то слухали мов казку.
І кожен з нас собі не уявляв,
Що можемо потрапити в цю пастку,
Що може повернутися війна,
І змусити нащадків вже страждати.
Скажи, дідусь, чия у тім вина?
Ми завинили й час прийшов розплати?
Ти там у Бога миру попроси
Для нас своїх дітей, своїх онуків,
Ти ближче там, а в наших голосів
Немає сили, загубились звуки.
Ти там у Бога правди попитай,
Щоб все таємне стало очевидним…
Бо знаю, що тобі й привітний Рай
Без неба України не потрібний.
( Звучить пісня , демонструються слайди )
( на сцену виходять ведучі)
Ведучий: Добрий день, шановні воїни – інтернаціоналісти! Ми вітаємо усіх гостей, учнів, вчителів, всіх, хто присутній сьогодні на нашій зустрічі «Час вибрав саме вас…»
Ведучий: Незагойна рана - Афганістан. Для тих, хто втратив близьких, для тих, чия юність виявилася обпаленою війною і жарким афганським сонцем. Та війна давно закінчилася, але біль втрат - це жива біль, вона на все життя. Смерть близької, часом єдиної людини - це таке страшне потрясіння, такий удар, від якого не всім судилося оговтатися. Із загибеллю дев'ятнадцятирічних хлопців перервалось не одне слов'янське прізвище ...
( танок «Смуглянка» )
Ведучий:
Ми не знали тієї війни,
вона не прийшла до нас у ночі.
Але ми знаємо тих,
хто страждав у країні дороги гірської,
Саме їх земля чекала до сліз.
Ведучий: Ми раді всім ветеранам війни, які приходять, приїжджають до нас, щоб торкнутися сторінок пам’яті.
Сьогоднішня зустріч присвячується вам, тим, хто пройшов Афган, Вам, солдати шостої заповіді, Вам, захисники Вітчизни.
Як знак нашої безмежної шани до вас, шановні воїни-афганці, воїни-інтернаціоналісти, воїни-миротворці, прийміть цю пісню.
( звучить пісня «Мальви», демонструються слайди )
Ведучий :
І пам’ять ожива вогнем пекучих ран
Ніколи не забути нам тебе, Афганістан.
Від імені мами, що не діждалась сина,
Від імені до часу посивілої дружини,
Від імені батька, що мовчки сумує,
Від імені сина твого вже, солдате,
Благаю, кричу я – війні вже повік не бувати.
Запрошуємо на сцену учасника бойових дій в Афганістані , Голову української спілки ветеранів Афганістану Шередько В. І.
( Дарують квіти )
Ведучий :
Падали хлопчики на чужій землі, а в них на долонях лінії життя такі довгі та прекрасні... Ніколи не повернуться вони до рідної домівки, не побачать рідних, не посмакують води з рідної криниці…. Вони полягли навіки. Кого поховали товариші, хто пошматований гігантськими фугасами.
25 років плачуть червоні гвоздики, крапельками крові прихилившись до портретів наших воїнів - земляків
Ведучий :
Народ України повинен поставити немеркнучу свічу на символічній могилі жертв воєн і скласти молитву про вічну пам’ять невинно убієнних, про вічну пам’ять людського болю... Помовчімо хоча б хвилину. За всіх. Нехай не заболять ноги, нехай защемить серце за тих, кого немає серед нас, хто лежить у сирій землі і світить нам із небес.
(На останніх словах у залі гасне світло,Голова спілки афганців запалює свічку, учні із запаленими лампадками виходять на сцену, ведучі називають прізвища загиблих:
- Сітарський Григорій Володимирович
- Смирнов Сергій Леонардович
- Хмель Ігор Сергійович
- Шуруба Микола Миколайович
Ми схиляємо голови перед пам’яттю загиблого односельчанина , воїна – інтернаціоналіста – Куюна Володимира Євгеновича. Сьогодні на його могилі замайоріли квіти і ожила добра людська пам'ять.
(Хвилина мовчання, дзвін, слайд – портрети загиблих).
Ведучий :
Пливе наче вічність, здобута в бою,
Хвилина мовчання.
Натягнуті нерви, немов тятива.
Пронизує пам’ять скорбота прощання.
І подвиги мужні, і дружнє плече,
І роки надії, і сподівання …
І серце сльозою нараз опече
Хвилина мовчання .
( Мати читає слова з-за куліс , демонструються слайди, звучить повільна мелодія )
Мати:
- Сину було років дванадцять, коли він звідкись приніс калину і посадив її під вікном. Деревце легко прийнялось і дуже скоро рясно зацвіло . Йде мій хлопчик до школи, а пізніше і на роботу - неодмінно зайде на город. І вже йде щасливий, усміхнений !
В останню весну сина калина особливо щедро зацвіла. Одного разу я подивилась у вікно і душа посміхнулась : «Ось напишу , як він зрадіє!». Написала, а відповіді все немає й немає... Спочатку я занепокоїлась, мовчала, щоб не накликати біду. Але раптом просто здивувались : здається, лише вчора дерево стояло все немов би молоком облите, все в цвіті ... біле-біле, а потім в’янути стало, чомусь рано обсипався цвіт ... Чи не сталося , чогось недоброго, чи не відчуло воно біду, не захворіло? Про щось страшне, що могло б трапитись , не дозволяла собі думати ... Я торкнулася до стовбура,а він хитається ...
(Виходить із-за куліс і читає)
Ведучий :
Чекала мати, так чекала сина!
Цвіла і оцвітала калина,
Додолу стиглі ягоди ронила…
Та де ж у неї бралась тая сила -
Вже й після похоронки ждати сина!
Все бачила у снах чи маренні:
Десь на чужому полі він поранений,
І кличе маму дать води напитися…
Довіку сон той буде мамі снитися.
І ніч, і день, із жалем і печалями
Він знов безсонням в шибку стукає
І серце материнське повнить мукою.
( Виключаються світло, звучить голос сина із-за сцени)
( вірш на фоні «Посади мені, мамо, калину», демонструються слайди)
( На фоні віршу дівчатка танцюють танок вогню)
Ведучий :
Посади мені, мамо, калину,
Коли я не прийду у наш дім,
Коли серцем до тебе прилину,
Коли спокій шукатиму в нім...
Поливай моя, мамо, калину
Тільки сльози прошу не зрони
Не забудеш ти рідну дитину
Ні весною, а ні в осени.
Не рубай тільки, мамо, калину,
Коли всохне й тоді поливай
Я із неба до тебе прилину
Ти світанком мене зустрічай.
Облітає вже листя додолу,
А калина все хилиться вниз...
Як же хочеться, мамо, додому
На хвилиночку час повернись.
Ведучий :
Афганістан залишив незагоєні рани в серцях матерів, жінок, які за короткий час стали вдовами, дітей, які дізнаються про своїх батьків лише з розповідей мами.
(звучить мелодія, демонструються слайди, читається вірш)
Присвячується загиблим українським солдатам
" ... На місячній доріжці зустрілись дві душі,
Одна - до Бога пішки, а інша – в грішний світ.
Одна– душа солдата, загиблого в бою,
А інша – немовляти, народжена в Раю.
І так би розминулись… але душа бійця
На іншу обернулась: знайоме щось з лиця.
Сказала: «Гей, малеча, а нумо, хлопче, стій!
А як ім’я, до речі, матусеньки твоїй?»
Душа же немовляти була як чистий сніг:
«Мене чекає мати, аби я вчасно встиг…
Казав Господь, Галина - таке її ім’я,
Ось-ось народить сина, а син її – то я!
Мене на Землю жити Господь благословив,
Я маю народитись… ти вже там пожив?» -
Так у бійця спитало майбутнє немовля
(Воно ще знань не мало: що то таке – Земля?)
А той боєць «Галина» повторював ім’я …
Та це ж його дружина чекала немовля.
Сплили перед очима щасливі ті роки:
Як він , ще був хлопчина й просив її руки…
Весілля і навчання, І пристрасті потік…
Він всі її бажання виконував, як міг.
Усе було чудово: вагітність – добрий знак!
І взяв він з жінки слово, що родиться козак!
А потім…сум в родині... в країну зло прийшло.
Галини очі сині зробилися мов скло.
«Не йди – вона просила – Бо смерть гуляє там.,
Скількох вже покосила, та їй тебе – не дам!»
Та він своїй дружині сказав приблизно так:
«Як друзів я покину, який же я козак?
Як гляну в очі сину, що з’явиться в цей рік?
Скажу, що в злу годину я за спідницю втік?»
Поцілував Галину і рушив на війну…
А потім..постріл в спину.. і запах полину….
Згадав боєць те стрімко й до немовля сказав:
«Ти бережи Галинку, що краща буде з мам.
Пробач мені, дитино, вас з мамою підвів.
Та буду я невпинно з тобою з перших днів!
Дивитимусь із неба, як швидко ти ростеш,
А все що буде треба в житті ти сам знайдеш.
Обнімемося ж, сину, тобі час йти в життя
А я прикрию спину тобі із небуття»
На місячній доріжці невпинний душ потік:
Одні – до Бога пішки, хтось – в протилежний бік.
Народжуються діти, в воєнний час страшний,
І щоб їх захистити хтось винен йти у бій.
Але допоки в серці в жіночому любов,
Життя не перерветься, відроджуючись знов!
Ведучий: Всім, хто вижив і тим, хто лишився назавжди двадцятирічним. Ветеранам неоголошених воєн, хто прийняв бойове хрещення присвячуємо «Пісню про тата».
( звучить пісня, демонструються слайди )
Ведучий : Свої таланти, тепло сердець даруємо вам, шановні воїни, гості нашого свята.
( Танок «Катюша»)
Ведучий:
Хай буде все, що має бути:
І тихі радощі життя,
Калини цвіт і вишень біле диво,
І мирних ранків сонячність щаслива,
І наша вдячність нескінченна.
Час лікує, зарубцьовує рани тілесні, але не в силі справитися з болем душевним. Солдати не можуть просто «відійти» від війни: і після двох десятків років після виведення військ вони «хворі» нею, війна сниться їм у кошмарних снах.
Убитим і живим не було і нема за що виправдовуватися. Їх нема в чому звинувачувати. Але їх варто пам’ятати. Потрібно пам’ятати цю війну, цю трагедію...
Живі завжди в боргу перед мертвими. І наші діти та онуки мають знати своє історичне минуле, найбільше правди, нехай гіркої, але правди...
О, Україно! Ніжно пригорни
Усіх живих своїх синів, як мати,
Щоб ми уже не бачили війни,
Не чули щоб ніколи звук гармати.
Істина залишається одна – незмінно житиме в віках пам'ять про Афганістан!
Ведучий:
Бажаємо всім Вам здоров’я, щастя, миру,
душевного спокою, злагоди, добробуту
у великому домі, який зветься Україна.
Ведучий:
Ми говоримо вам до побачення! Всього найкращого.
Ведучий:
Запрошуємо наших гостей, всіх учасників свята на сцену для фотографування.
Час лікує, зарубцьовує рани тілесні, але не в силі справитися з болем душевним. Солдати не можуть просто «відійти» від війни: і після двох десятків років після виведення військ вони «хворі» нею, війна сниться їм у кошмарних снах.
Убитим і живим не було і нема за що виправдовуватися. Їх нема в чому звинувачувати. Але їх варто пам’ятати. Потрібно пам’ятати цю війну, цю трагедію...
Живі завжди в боргу перед мертвими. І наші діти та онуки мають знати своє історичне минуле, найбільше правди, нехай гіркої, але правди...
О, Україно! Ніжно пригорни
Усіх живих своїх синів, як мати,
Щоб ми уже не бачили війни,
Не чули щоб ніколи звук гармати.
Істина залишається одна – незмінно житиме в віках пам'ять про Афганістан!
Використана література
Денисенко, Л. Афганськими дорогами [Текст]: виховна година / Л. Денисенко // Шкільний світ. – 2006. – №2. – С.14-18
Коваленко О. В. Афганістан – моя кривава рана : сценарій / О. В. Коваленко // Позакласний час. – 2006. – №1-2. – С. 9.
Куса, Т. Як довго ця війна тривала [Текст]: вечір
Колісниченко П. М., м. Маріуполь, гімназія № 1№ 2 (02) лютий 2014 р. 34 Історія та правознавство. Позакласна робота
Логвинюк Н. В. «Відлуння афганських гір» : презентація книги / Н. В. Логвинюк // Позакласний час. – 2006. – №1-2. – С. 10-13.
Мазурик А. «Ти прости мені, мамо, я не хотів помирати» : юність із присмаком полину : сценарій / А. Мазурик // Українська мова та література. – 2012. – №15/16. – С. 47-49.
Нудна В. П. Час і досі не загоїв рану – цей одвічний біль Афганістану : сценарій / В. П. Нудна // Позакласний час. – 2006. – №1-2. – С. 14.
Сергеєва, Т. Ти – вічний біль, Афганістан… [Текст]: С. 7-9
Петрова І. А. Солдат війни не вибирає : сценарій вечора пам’яті воїнів-афганців / І. А. Петрова // Виховна робота в школі. – 2007. – №4. – С. 48-50.
пам’яті до 15-ї річниці виводу військ з Афганістану / Т. Куса //
Стасишин Л. Афганістан – ти серця мого біль : сценарій / Л. Стасишин // Позакласний час. – 2013. – №1/2. – С. 100.
Філенко, В. Поети не гинуть [Текст]: урок пам’яті про війну в Афганістані / В. Філенко // Шкільний світ. – 2009. – вечір-реквієм / Т. Сергеєва // Шкільний світ. – 2007. – № 4. – №4. – С. 5-7
Час і досі не загоїв рани : сценарій зустрічі із воїнами-афганцями // Позакласний час. – 2010. – №1. – С. 97-98.
Шкільний світ. – 2004. – №2. – С. 19-22
Зустріч з воїнами-афганцями підготували та провели вчитель історії Замма Людмила Олександрівна та вчитель зарубіжної літератури Жалай Юля Вікторівна
Запрошуємо переглянути інші сценарії заходів про Афганістан та виведення військ:
Джерело публікації:
http://www.rozdolne-zosh.edukit.kherson.ua/communication/zagaljnoshkiljnij_zahid_chas_vibrav_same_vas_zustrich_z_voinami |
