|
Багатьом відомо, що Біблія вчить про релігію, моральність та Бога. Але вплив Біблії поширюється далеко за межі релігії: більше за будь-яку іншу книгу вона сприяла формуванню людських цінностей та становленню культури.
Звичайно, така думка може видаватись сміливою, проте вона підтверджена історією. Від часів Римської імперії та до сьогодення Біблія повсюди поступово змінювала юридичні установлення, закони та соціальні норми. До появи християнства правосуддя та суспільні норми в Давньому Римі були значно суворішими, інколи навіть жорстокими. Але християнство, спираючись на Біблію, пом'якшило цю жорстокість, сприяло розвитку поваги до життя та гідності людини.
Цей процес тривав за часів існування середньовічних держав, які впровадили римське право, потім тісніше пов'язали його з біблійними принципами та прийняли вже як власний здобуток. Середньовічні судові розгляди карних справ почали проводити у церковних судах, а юристів вчили на прикладах із Біблії. Та й в університетах викладання права та теології проводилось одночасно.
У ХV-ХVІ століттях в Європі почали формуватись сучасні нації, і вони приймали законодавчі норми, які передбачали дотримування біблійських норм правосуддя. Пізніше, коли європейські країни почали здобувати колонії в різних частинах світу, туди привозили і Біблію. Всюди, де здіймався колоніальний прапор, насаджувалися європейські закони, які вже повністю ввібрали в себе біблійські цінності.
Ці закони виявились настільки дієвими, що навіть після припинення колоніального правління колишні колонії подбали про збереження підвалин європейського законодавства. Тому біблійське коріння простежується в сучасних законодавчих системах і Європи, і Північної та Південної Америки, і Австралії, так само як і в багатьох країнах Африки та Азії.
Більше того, потяг до демократії значною мірою виник завдяки Біблії. Демократичні рухи на заході спочатку зароджувались серед тих, хто звертався до Біблії в пошуках допомоги у справах моралі. Свої вимоги загальнолюдських прав та особистої свободи ці люди засновували на біблійних ідеях цінності кожного людського життя та гідності кожної окремої людини. Саме вірні Біблії люди очолили боротьбу у всьому світі за знищення рабства, покращення становища жінок та рівні права для представників усіх рас. І не тільки це, - найперші теорії міжнародного права також створювали такі люди, як Гуго Грацій - визначний правознавець, який серйозно вивчав і Біблію.
Таким чином, протягом сотень років Біблія спрямовувала Історію людства. Можна написати цілі томи про її неминущий вплив на мистецтво, літературу, суспільні установлення, але більш за все Біблія вплинула на світ віри та релігійності. Біблії завдячують своїм виникненням як юдаїзм, так і християнство. Вона також залишила свій відбиток на культурі ісламу, тому що засновник ісламу Магомет ставився до Біблії з великою повагою і навіть вважав Ісуса за Божого пророка.
Цілком природним буде наступне запитання: чим саме обумовлене це значення Біблії, яке не минає? Чим вона протягом століть привертає увагу людей? Яким чином вона так довго зберігає свій вплив? І чому до сьогодні ця книга користується найбільшим попитом у світі?
Відповідь вбачаємо у величних ідеях, викладених в Біблії, у тій великій істині, яку вона відкриває. До наших часів жодна інша книга не представила настільки величного уявлення про Бога та Його любов до людей, та про ті чималі можливості, які відкриваються перед нами завдяки цій любові.
Бог та людський рід
З самого початку в Біблії проголошується, що Бог створив людей за Своїм образом та подобою. Це не означає, що Бог схожий на нас Своїм фізичним виглядом: у Біблії ясно говориться, що Бог - це духовна істота, а значить, не має фізичного тіла. Але будучи духовною Істотою, Бог обдарував кожного із нас духом. Значить, ми подібні до Нього (створені за Його образом та подобою), тому що, як і Він, маємо духовну сутність.
Цей поселений в нас дух відрізняє людський рід від усіх інших родів на землі і надає нам унікальні можливості, яких не мають інші Божі творіння. Ми здатні до абстрактних розмірковувань. Ми можемо пізнавати істину. Ми можемо створювати чудові витвори мистецтва, винаходити потужну техніку. Коротко кажучи, ми здатні бути людьми, оскільки маємо Духа, який надає можливість творити.
На жаль, часто наша поведінка забруднює нашу духовну природу. Бог як духовна Істота є люблячим, справедливим та правдивим. А ми, хоча теж маємо духовну сутність, нерідко буваємо нелюблячими, несправедливими та неправдивими. Коли ми так поводимось, ми розбещуємо дух всередині нас. І якщо це розбещення триває, ми стаємо зневажливими, починаємо ненавидіти один одного, і в суспільстві починає панувати зло.
В Біблії розповідається, що Бог передбачав це від самого початку. На щастя, Він не знехтував нами та не покинув напризволяще, незважаючи на те, що людьми оволоділо зло. Більш того, Бог зволів зберегти спорідненість із нами. В любові до нас Він хоче, щоби ми звільнилися від безчестя, продажних урядів, розпусних та перекручених відносин у суспільстві. Біблія - це розповідь про те, що створив Бог у незліченних поколіннях людей з метою уможливити наше спасіння.
Протягом усієї цієї розповіді ми бачимо Бога, який виявляє щиру турботу про кожного з нас, бере активну участь у всіх подіях на життєвому шляху людей. Біблія у подробицях змальовує, як Він спрямовував долю людства, починаючи від найперших кроків людей на землі, і як Він керував злетами та падіннями цивілізацій.
Старий та Новий Заповіти
У Біблії представлені різноманітні літературні форми. До неї входять як історичні описи, так і захоплюючі оповідання. На сторінках Біблії можна зустріти чудові вірші та пісні - і поруч хвилюючі промови та послання. Ці елементи Біблії були зібрані разом між 1500 роком до н.е. та 100 роком н.е. і склали два великих зібрання. Першу частину ми зазвичай називаємо Старим Заповітом, другу - Новим Заповітом.
Старий Заповіт однаково шанують християни, юдеї та мусульмани. В ньому зображено події, які відбувалися за волею Божою з окремими людьми та народами до народження Ісуса. Для християн найважливішою частиною Біблії є Новий Заповіт: саме з нього ми дізнаємось про Ісуса і про те, чому Він навчав. В Новому Заповіті також розповідається про народження християнства і про те, якою була рання Церква.
Старий та Новий Заповіти - це наче невеликі бібліотеки, до складу кожного з них входять десятки книг. Всього таких книг шістдесят шість: тридцять дев'ять - в Старому Заповіті та двадцять сім - в Новому Заповіті. Деякі з цих книг відносно маленькі - не довші за невеличкий трактат або памфлет, інші - досить місткі, і для їх прочитання знадобиться декілька годин.
Землі та народи в Старому Заповіті
Сторінки Біблії переносять нас до відомих давніх імперій - Єгипту, Ассирії, Вавилону, Персії, Греції та Риму. Проте біль шість подій, які змальовані в Біблії, відбувається на вузькій смужці суходолу між річкою Йордан та Середземним морем. В давні часи цю територію називали Ханааном.
У стратегічному відношенні Ханаан мав значно більше значення, ніж це можна було уявити, беручи до уваги невеликі розміри цієї території: тут зустрічалися основні торговельні шляхи, що з'єднували Азію, Європу та Африку. Тому будь-яка імперія, що мала наміри зміцнити своє положення, намагалась захопити контроль над Ханааном. Біблія розповідає про постійні війни, під час яких то одна, то інша країна прагнули захопити цю надзвичайно цінну територію.
На самому початку Біблії зустрічаємо чоловіка на ім'я Авраам, який з'явився в Ханаані за велінням Бога. Він прийшов із долини між річками Тигр та Євфрат, батьківщини високорозвиненої цивілізації. Бог пообіцяв, що Ханаан повністю належатиме Авраамовій родині, але дав зрозуміти, що реально вони володітимуть цією землею у віддаленому майбутньому, значно пізніше по смерті Авраама. Так чи інакше, але перш ніж Бог виконав Свою обіцянку, минуло майже 600 років.
За ці роки Бог налагодив особливі стосунки з однією з гілок родини Авраама. Ця гілка походила від Якова, Авраамового онука. Яків мандрував від одної місцини до іншої: спочатку жив у Ханаані, потім у Месопотамії, пізніше - в Єгипті. За часи тих мандрів він став відомий також за ім'ям Ізраїль.
У Якова було дванадцятеро синів, кожен з яких очолював чисельну родину. З часом ці родини зросли до дванадцяти великих кланів, або колін. Усі вони успадкували від Якова ім'я Ізраїль та стали називатися ізраїльтянами, або Ізраїлевими синами. Наприкінці Старого Заповіту вони також іменуються євреями.
Біблія розповідає здебільшого про те, як Бог використовував Авраамову родину, і особливо ізраїльтян, для того, щоб відкрити людям Свої обіцянки, надії та сподівання щодо людства. Згодом саме через синів Ізраїлевих Бог привів до світу Ісуса. Більшість авторів Біблії також належали до народу Ізраїль.
Ближче до завершення Якового життя розпочався тривалий період перебування дітей Ізраїлевих в Єгипті. Вони оселились там після того, як Йосип, улюблений син Якова, посів високе становище у правлячих колах Єгипту. Спочатку справи ізраїльтян просувались успішно, але по смерті Йосипа єгипетська влада різко змінила своє ставлення до них та перетворила Ізраїль на рабів.
Це поневолення тривало чотири століття. За ці роки сини Ізраїлеві перетворились на чисельний народ, після чого Бог послав їм людину на ім'я Мойсей, який повів їх до надбання свободи.
На чолі з Мойсеєм народ Ізраїль вирушив з Єгипту до пустелі на Сінайському півострові, де протягом сорока років ізраїльтяни дотримувалися кочового укладу життя.
Незабаром по смерті Мойсея сини Ізраїлеві ввійшли до Ханаану, будучи могутньою військовою силою. Вони підкорили декілька ханаанських царств та заволоділи цією землею, як Бог і обіцяв Авраамові. Другий цар Ізраїлю, людина на ім'я Давид, здобув Єрусалим та зробив це місто своєю столицею. Потім Соломон, Давидів син, заснував невеличку імперію, яка посіла значну частину території між Євфратом та північно-східним кордоном Єгипту. Крім того, він звів у Єрусалимі величний храм.
Згідно з Біблією, всі ці успішні справи були не чимось іншим, як Божим дарунком. Проте, незважаючи на ласку, яку Бог виявляв до синів Ізраїлевих, вони збайдужіли до Нього та Його заповідей. Оскільки вони знехтували Богом, Він спробував повернути їх відданість за допомогою особливої групи людей, яких називають пророками. Пророки докладали всіх зусиль для повернення народу до Бога, але не досягай значних успіхів, навіть попри всі попередження про те, що Бог вижене народ Ізраїлю з Ханаану, якщо той і далі буде неслухняним.
Після довгих попереджень Бог виконав Свої погрози. Спочатку ассирійці, а потім вавилоняни перейшли кордони Ханаану. Народ Ізраїль не тільки втратив свою незалежність, - вороги буквально витиснули його з Ханаану та віддали цю землю іншим народам. У кількох книгах Старого Заповіту розповідається про страждання синів Ізраїлевих від рук загарбників. Але страждання допомогли Ізраїлю повернутися до Бога.
За це Бог винагородив народ Ізраїлю поверненням його до Єрусалиму, який був зруйнований вавилонянами у 586 році до н. є. Протягом наступного століття сини Ізраїлеві відновили місто і знову відбудували храм. Пізніше вони знову здобули незалежність, хоча скоро втратили її під натиском римлян.
Відбудовою Єрусалиму і закінчується Старий Заповіт. До подій, які зображено у Новому Заповіті, залишається ще чотириста років. За цей проміжок часу з намірами захопити Єгипет та Близький Схід через Ханаан пройшов Олександр Великий. Згодом римляни підкорили як Ізраїль, так і сусідні народи.
Ісус та ранні християни
На перших сторінках Нового Заповіту Ханааном все ще керують римляни. Але вони вже надали народу Ізраїль відносну свободу у проведенні храмових богослужінь, використанні власних законів та здійсненні судових розглядів. Такими були часи, за яких жив Ісус.
Розпочавши Свою діяльність Учителя, Він оточив Себе особливими учнями. їх було дванадцятеро, і в Новому Заповіті їх називають апостолами - від грецького слова, яке означало «посланник». Ісус мав намір підготувати та відправити їх у світ проповідувати від Його імені.
Він навчав їх лише три роки, до того часу, коли римляни розіп'яли Його на хресті. Спочатку Його смерть призвела апостолів до відчаю, проте пізніше, після деяких гідних подиву подій, Ісус з'явився їм живим. Він повідомив апостолам, що Бог підняв Його із мертвих (Біблія використовує термін «воскресіння»). Він також сказав, що Бог готує воскресіння для кожного, хто прийме та дотримуватиметься Ісусового вчення.
Із цим посланням апостоли вирушили у свій шлях, аби розповідати про історію Ісуса. За тридцять років вони заснували громади християн від Єрусалиму до Риму, а також за межами імперії. У міру того, як ці громади досягали зрілості віри, вони деколи потребували повніших вказівок щодо життя християнина. Для того, щоб надати такий посібник, апостоли та інші люди із їхнього оточення написали декілька книг, які називаються Євангеліями. Євангелія - це детальний опис діянь та вчення Ісуса.
Крім того, апостоли часто надсилали свої власні послання до різноманітних християнських громад. Ці послання, як правило, торкались питань моралі та Духа, з якими часто стикалися послідовники Ісуса. Неважко уявити, що ці послання ранні християни зберігали як найбільший скарб. Врешті-решт, двадцять одне таке послання (разом із чотирма Євангеліями, історією ранньої Церкви та книгою під назвою Об 'явлення) було зібрано разом до одного цілого, і вони склали Новий Заповіт.
Остання книга Нового Заповіту називається «Об'явлення Івана Богослова». Ця книга була написана у 95 році н. є., але в ній пророкується тривале гоніння на християн, яке розпочалось дещо пізніше. Засновниками цих гонінь були найвищі правлячі кола Риму. Книга «Об'явлення» закликає християн бути відданими Богу навіть за умов репресій з боку влади. Залишаючись відданими Йому, як запевняє «Об'явлення», вони врятуються - зможуть воскреснути та жити після смерті поруч із Богом.
Цим запевненням і закінчується Біблія. Але принципи та ідеали, які вона проголошує на своїх сторінках, сьогодні мають таке саме значення, як і завжди. Від початку та до кінця Біблії Бог схвалює величний потяг до моральної досконалості кожної людини, як чоловіка, так і жінки. Він закликає нас жити виключно праведно. І хоча за біблійних часів люди жили у світі, який значно відрізнявся від того, в якому ми живемо зараз, нам доводиться боротися з тими самими труднощами морального та духовного характеру, з якими боролися і вони. Тому те, про що говориться в Біблії, для нас має таке саме важливе значення, як і для них.
(За матеріалами книги Майкла К. Армора "Провідник до Біблії")
|
