|
Боєць Національної гвардії Мирослав Гай, який щойно прибув з-під Слов’янська, розповів Еспресо.TV про будні війни, примирення майданівців з «Беркутом» та про те, як мирним мешканцям залишити Слов’янськ.
Про те, як відправили на війну, аби відправити
Ми спочатку були приписані до різних рот і частин і офіційної документації на перший батальйон не було. Му били в системі внутрішніх військ, Національної гвардії не було. На той момент був повний "пісець" – росіяни заходять, на кордоні танки, Крим захопили, в Донецьку терористи, потрібно було терміново відправляти туди свідомих людей, готових підняти зброю тих частин, які його кинули і вступити з усією цією нечистю в бій. Ось це були ми. Якби нас офіційно почали оформлювати, то це тривало б не один тиждень. Швидко ухвалили закони щодо Національної гвардії, швидко нас відправили аби відправити. Нам видали довідки про те, що ми знаходилися в зоні АТО, а не були учасниками, але нам одразу сказали, що це не остаточні довідки не остаточної форми. Я б робив висновки, коли нам дадуть остаточні документи і скажуть: «Ось, де ви були, ось куди ви ходили» і тоді вже є сенс піднімати бунт»
Як помирилися з колишніми «беркутівцями»
Ми несемо службу на рівні з Повітряно-десантними військами з 95-ю бригадою. Так само їздимо на бойові виїзди… Разом з нами їздили івано-франківські хлопці, на жаль, загиблі, «Беркут», який стояв проти нас на Майдані, справжні герої… У нас всі протиріччя в цей місяць зникли, буквально в перший тиждень. Ми одразу якось дуже жорстко поставили питання, що в цей момент ми разом, маємо прикривати один одному спину, а потім з’ясувалося, що вони прекрасні хлопці.
Про загибель колишніх «беркутівців» з Івано-Франківська
Хлопці виїжджали на ротацію, їх приїхали замінити на гелікоптері разом з покійним Сергієм Кульчицьким, генерал-майором. Хлопців замінили теж колишні «беркутівці». Ми попрощалися, обнялися, обмінялися телефонами, домовилися сходити в баню, дружити родинами. Вони сіли у вертоліт і десь за хвилину загинули на наших очах. Ось таке, я скажу, регулярно відбувається, в Слов’янську це норма.
Слов’янськ може прийти в кожний дім
Спекулювати на темі, що війна це добре і ви будете там героями – це дурня. Я вважаю, що держава має на законних підставах організувати строкову службу, потрібно піднімати кадрових офіцерів-резервістів, але потрібно створити для них умови. Я знаю, що на деяких блок-постах стоять хлопці не тільки без бронежилетів, але й без взуття, в капцях. Просто події дещо швидше розвиваються, ніж здатна на це реагувати державна машина.
Я хотів би звернутися до хлопців, до чоловіків і сказати таку річ. Якщо ми не захистимо державу зараз, то війна в будь якому разі прийде до вас у дім і спокійно працювати, спокійно ростити дітей не вийде. Слов’янськ може прийти в будь-який дім. Що варто терористам зараз, якщо ми їх не зупинимо, перейти у іншу область або Російській Федерації почати вторгнення…
Про постачання озброєння і амуніції
Як мінімум бронежилет коштує 350 доларів, тисяча бронежилетів, а їх треба не тисячу, а мільйон, - 350 тис. доларів. От і рахуйте. Грубо кажучи мільярд доларів навіть не покриє все необхідне. Так, держава в якийсь момент навіть заважає нам реально вести війну. Наприклад, зникають десь на їхніх складах спальники, вони потім знаходяться, але не доходять вчасно, іноді доходять не тим…
Коли ми зайшли на Карачун, ми спали на підлозі, у нас не було ані спальників, ані води. В нас було по одному автомату, чотири «ріжки», з которих ми успішно вистріляли по два, тому що ми на Карачун заходили з боєм. Слава Богу, нас забезпечили люди з ПДВ, які врятували нам життя, завдяки ПДВ ми живі. Величезна подяка 95-й окремій аеромоторизованій бригаді житомирській. Ці люди героїю От вони нас якийсь час забезпечували боєкомплектами. Потім, коли налагодились поставки, нам уже приходило окремо.
Про те, як можна виїхати зі Слов’янська
Одна моя знайома виїхала зі Слов’янська в розпал бойових дій на таксі. Вона довго визвонювала таксистів, ніхто не погоджувався, поки не знайшла божевільного таксиста, якому треба родину годувати, і він вивів її. Залишити місто можливо, це не проблема. Більше того, є величезна кількість активістів, які готові допомагати. Крім того, є куди їхати, тому що фактично в кожному крупному місті України, де намає бойових дій, починаючи від Дніпропетровська, Ізюма та закінчуючи Ужгородом усюди створено центри допомоги біженцям, їх приймають туди, є номера телефонів міськадміністрацій. Можна подзвонити, ви там знайдете нічліг, дах над головою, знайдете їжу, гуманітарку, навіть трохи грошей, і ще вам допоможуть з часом влаштуватися на роботу.
| 
