|
У зв’язку з розглядом на сесії районної ради питання про визнання Росії агресором, хочу пояснити свою позицію.
По-перше. Після року агресії, чи не запізно? І взагалі, прийняття цього рішення, ні на що не впливає. І найбільше, що викликало мою протидію, це те, що влада змінилася, а методи залишилися ті ж. Як від нас, свого часу вимагали прийняття тих, чи інших чисто політичних (лозунгових) рішень, так і сьогодні.
А по-друге, для мене Росія – це перш не злочинний режим Путіна, а це опозиціонер Нємцов, правозахисниця Васильєва, це мої дві сестри, похресник, племінники, які не винні в тому, що незнають правди про події в Україні. І яким я намагалася розповісти, після чого мій номер (чи їхній) був заблокований. І я більше не можу з ними зв’язатися.
А взагалі, мені страшно від того, що всієї правди про те, що відбувається в Україні, мабудь, не знаємо і ми. Страшно, що сьогодні, якщо хтось не так думає, як діюча політична сила, той автоматично стає сепаратистом. Що ж змінилося? Подібне вже було.
А до окремих, наголошую, окремих місцевих політиків, хотілося б звернутися з пропозицією не збурювати і без того не стабільну соціально-політичну ситуацію в районі. Людей необхідно об’єднувати, щоб спільними зусиллями перемогти біду, що спіткала всіх нас. І ще, не шукайте ворогів особливо там, де їх немає.
Людмила Луценко
| 
0
