|
"Є ідея створити в структурі Кабміну Міністерство у справах інформаційної політики", - написав у неділю, 30 листопада в своєму Facebook радник міністра внутрішніх справ, нардеп від фракції "Народний фронт" Антон Геращенко.
У чотирьох абзацах Геращенко описав основні завдання майбутнього органу – захист українського інформпростору від російської пропаганди, а також контрпропаганда в Росії та на територіях тимчасово окупованих Криму та Донбасу.
Геращенко назвав навіть кандидатуру майбутнього міністра – близького соратника президента Петра Порошенко Юрія Стеця.
Пост радника міністра внутрішніх справ миттєво призвів до вибуху обговорення в соціальних мережах між журналістами та громадськими активістами. Відомство охрестили "міністерством правди" за аналогією із романом-антиутопією "1984" Джорджа Оруела. Але ідея здалася настільки божевільною, що всерйоз її ніхто не сприйняв.
Серйозність намірів влади стала зрозумілою вже наступного дня, коли питання про призначення Юрія Стеця міністром інформаційної політики включили у проект постанови, що мав виноситися на голосування у Верховній Раді України 2 грудня.
Стець у своєму Facebook за день до голосування анонсував обговорення створення міністерства на фракції, засіданні коаліції та публічну дискусію.
Як такої дискусії так і не відбулося, а питання створення викликало негативну реакцію серед депутатів, що входять у фракцію.
Проти виступили депутати від "Самопомочі", "Народного фронту" та навіть пропрезидентської БПП. Вони внесли пропозицію голосувати це питання не "пакетом" разом з усім складом уряду, а окремо і проголосувати пізніше, після обговорення.
Проте новий спікер Володимир Гройсман проігнорував цю пропозицію та виніс постанову на голосування. У результаті 288 голосів депутати віддали за весь склад Кабміну, призначивши Стеця міністром інформаційної політики.
Хоча перед голосуванням у майбутнього міністра була непроста розмова, наприклад, з фракцією "Самопомочі". Стець і депутати посварилися між собою. Незгодні були і журналісти, присутні в парламентській ложі преси. Вони розмістили плакат "Стоп голосуванню за міністерство правди".
– Я голосував сьогодні. Вважаю, що таке міністерство необхідне. Але вважаю, що це запізніле рішення, адже протистояти інформаційним атакам Кремля потрібно за допомогою аналогічного інструменту. Тут є тонка грань – щоб воно не перейшло в статус міністерства пропаганди, і ми це розуміємо, – обережно коментував в кулуарах Ради журналістам голова фракції "Блоку Петра Порошенко" Юрій Луценко.
Ідея створення такого органу у Стеця нібито виникла ще у 2009 році. "От якби ми його створили ще тоді, у нас і Януковича б не було!", - пояснює він необхідність його появи.
Є і інші аргументи.
Зокрема, факт того, що Україна програє інформаційну війну на Росії щодо АТО на Донбасі.
"В Маріуполі за партію "Опозиційний Блок" проголосували 51% виборців, тому що російська пропаганда діє", – говорить він. В якості позитивного прикладу української інформаційної політики Стець згадує видання своїм коштом газети для Національної гвардії, що виходить двічі на тиждень.
Серед завдань нового міністерства Стець назвав – активне протистояння інформаційній агресії Росії, запобігання зовнішнього впливу на внутрішній інформаційний простір України, залучення інвестицій для створення національного інформаційного продукту, надання РНБОУ, президенту, Кабінету міністрів повної та якісної інформації для ухвалення ефективних рішень щодо безпеки країни, формування кадрового резерву для розвитку сфери комунікацій, імплементації відповідних міжнародних рішень та стандартів.
Ще один аргумент створення міністерства – існування аналогічних інститутів в інших країнах. Зокрема Стець наводить приклад Міністерства комунікацій в Індії, що має територіальний конфлікт із Пакистаном та в Ізраїлі, який довгий час програвав інформаційну війну. Подібне міністерство згадує Стець, було колись створено у Великій Британії.
Міністерства інформації дійсно існують, але переважно у країнах Третього світу, таких як Пакистан, Непал, Бангладеш, Кенія, Нігерія, Гана, Зімбабве.
У розвинених же країнах створювалося у часи війни. Наприклад, у Британії міністерство функціонувало під час Першої та Другої світових воєн (очолювалося переважно консерваторами). У Франції воно існувало з 1938 до 1974 року.
Ось таким чином виглядає перелік країн, в яких існує подібне міністерство у рейтингу Свободи преси-2014:
Гана - 27
Кенія - 90
Нігерія - 112
Непал - 120
Україна - 127
Зімбабве - 13
Індія - 140
Бангладеш - 146
Сінгапур - 150
Пакистан - 158
Зрозуміло, що журналісти незадоволені ідеєю створення такого міністерства та вбачають спробу наступу на свободу слова.
– За бажання міністерство може ставити редакціям ультиматуми щодо критики влади, поширення тієї чи іншої інформації, оскільки вона може спричинити невдоволення мешканців тієї чи іншої території, – вважає головний редактор сайту для медійників "Телекритика" Наталя Лігачова.
Ще одна причина – безглуздість створення нового відомства. Відповіді на запитання, чому інформаційною політикою держави не може займатися РНБО чи Держкомтелерадіо – від влади немає.
– Може, доцільніше було б призначити Стеця головою Держтелерадіо і подумати над функціями Держтелерадіо, додавши туди функції іномовлення та контрпропаганди для боротьби з російською інформаційною пропагандою? – вважає нардеп від фракції БПП Микола Томенко, який в парламенті VII скликання працював головою комітету з питань свободи слова та інформації.
Верховна Рада вже проголосувала за міністра інформаційної політики, але у ініціаторів його створення досі немає відповідей на запитання щодо бюджету, кількості співробітників та плану роботи. Стець впевнений лише в тому, що бюджет буде в 10 разів менше, ніж в існуючих міністерствах.
"З Держбюджету буде фінансуватися винятково соціальна реклама чи існування продакшну, чи можливого залучення фрілансерів, або інших структур. Ні водіїв, ні автомобілів, ні оренди приміщення у цього міністерства не буде", – пообіцяв Стець.
Положення про міністерство журналістам роздали лише в середу, 3 грудня, вже після голосування питання у Верховній Раді. Ознайомитися з повним текстом положення можна за цим посиланням.
Журналістів та медіа експертів деякі пункти шокували. Згідно із ним влада фактично створює нового державного медіа монстра, який зможе впливати на редакційну політику медіа.
Серед найбільш одіозних пунктів - здійснення нормативно-правового регулювання у сферах поширення інформації, створення умов у сфері державного нагляду (контролю) за діяльністю засобів масової комунікації.
Також нове міністерство можуть наділити функцією розробки та затвердження державних стандартів телевізійного виробництва, соціальної реклами.
У положенні вказано, що міністерство матиме функцію реєстрації друкованих засобів масової комунікації та інформаційних агентств. У положенні також закріплена функція призначати директорів, заступників та головних редакторів державних ЗМІ.
Стець під час круглого столу із журналістами та медіа експертами декілька разів зазначав, що текст положення не є фінальним і застарів з 2009 року – деякі його пункти не відповідають дійсності.
За словами співрозмовника "Української правди" в оточенні президента Порошенка, участь в розробці документу брав політолог та керівник Управління з реклами КМДА Артем Біденко. Він нібито може стати заступником Стеця у новоствореному міністерстві. Біденко у телефонній розмові із кореспондентом "Української правди" заперечив свою причетність до розробки документу, а майбутнє призначення назвав чутками.
Втім він підтримує ідею створення нового відомства: "Я вважаю необхідним створення регулятора, яким би координував державні органи з інформаційної політики. Але я вважаю, що це має бути тимчасове рішення на час військових дій в Україні. Жодних загроз до цензури чи свободи слова тут немає".
Втім, глобальне співтовариство працівників сфери медіа стурбоване тим, що в Україні можуть створити "міністерство правди".
Своє звернення до української влади опублікувала Європейська федерація журналістів. Міжнародна федерація журналістів закликала Київ не битися з російською пропагандою шляхом відповідної пропаганди. Організація попередила, що такий шлях може спровокувати обмеження свободи слова в Україні.
"Ніяких додаткових дій не варто робити без всебічних консультацій представників українських ЗМІ та журналістських союзів", - підкреслили в організації.
Своє занепокоєння висловила і представник ОБСЄ з питань свободи слова ЗМІ Дуня Міятович, яка заявила, що створення Мінінформації загрожує свободі медіа в Україні.
Раніше Стець запевняв, що дозвіл на створення міністерства дадуть тільки після публічного обговорення з громадськістю та медійниками. За інформацією "Української правди" положення про міністерство перепишуть. Задля цього залучать медіаюристів.
"Українська правда" запитала у відомих медійників та учасників процесу про їх ставлення до створення нового міністерства та власне бачення інформаційної політики України в умовах війни.
Юрій Стець, новопризначений міністр інформаційної політики
Інформаційна безпека в нинішньому світі є одним з ключових параметрів національної безпеки.
Розробка стратегії національної інформаційної безпеки, управління відповідними ресурсами, захист національних інтересів, підтримка свободи слова – це ті функції, що в умовах військового конфлікту потребують ефективного та централізованого менеджменту.
Жоден орган в структурі владних інституцій України сьогодні не може ефективно реалізовувати ці задачі.
Генпрокуратура та СБУ є винятково контролюючими органами. Вони виконують функції, притаманні силовим відомствам.
РНБОУ є дорадчим органом, що аналізує та узагальнює рішення з багатьох сфер та галузей.
Сфера інформації та комунікацій залишається розрізненою, повною протиріч, впливу іноземних агентів, і в умовах геополітичних воєн стає слабким місцем країни, по якому найперше б'ють вороги.
Міністерство інформаційної політики повинно стати авторитетним та ефективним інструментом для вирішення наступних задач:
– розробки та реалізації єдиної програми інформаційної безпеки, включно із забезпеченням населення достовірною інформацією з першоджерел;
– просування України в світі, формування іміджевих інструментів для цього;
– активного протистояння інформаційній агресії Росії;
– запобігання зовнішнього впливу на внутрішній інформаційний простір України;
– залучення інвестицій для створення національного інформаційного продукту;
– надання РНБОУ, президенту, Кабінету міністрів повної та якісної інформації для ухвалення ефективних рішень щодо безпеки країни;
– формування кадрового резерву для розвитку сфери комунікацій, імплементації відповідних міжнародних рішень та стандартів.
Мова йде про створення умов для розвитку українського інформаційного продукту, про захист від ворожої пропаганди, про розвиток медіа-освіти, про створення стандартів інформаційної продукції, наприклад, державної соціальної реклами.
Це все може створюватися і зараз. Але чомусь не створюється. Цього всього немає Але дуже треба. Можливо, рішення в тому, щоб створити ефективну структуру за аналогом західних, що зможе ефективно реалізувати всі ці задачі? Мені таке рішення видається найбільш доцільним.
Є державні ресурси. Просто як даність, вони є. Є органи, що ними управляють - як людськими, так і матеріальними, так і інформаційними. Пропозиція спростити систему управління цими ресурсами, довести її до прозорих і логічних принципів.
Оксана Романюк, виконавча директорка Інституту масової інформації
Найкраща інформаційна політика для України – коли громадяни сусідніх держав говоритимуть один одному "А ти знаєш, які в українців відбулися реформи?".
Які тепер в Україні прозорі суди і безвізовий режим з ЄС? А рівень життя? І якщо про це писатимуть закордонні ЗМІ – це і є найкраща інформаційна політика.
Нам потрібні реальні реформи, реальні справи, реальні дороги, безпека, справедливість, а не навішування рожевих бантиків на болоті.
Більш-менш детально про коло завдань, яким має опікуватися міністерство ми дізналися з Facebook - не було проведено жодних консультацій з українськими та міжнародними медіа експертами щодо пошуку найбільш ефективних шляхів для вирішення окремих проблем.
Зате вже відоме прізвище міністра! Є три ключових моменти.
По-перше, всі завдання можна вирішувати за допомогою уже існуючих структур, які і так дублюють одна одну. Неефективність - привід для люстрації і скорочень, а не для розмноження чиновників.
По-друге, країна на межі економічного дефолту, ми фактично живемо в кредит, у нас більше мільйона внутрішньо переміщених осіб, на яких не вистачає коштів - звідки кошти на величезну чиновничу мережу?
По-третє, і найголовніше - створення Міністерства інформаційної політики буде потужним ударом по довірі до України. Довірі з боку як свого власного населення, так і з боку закордонних ЗМІ, міжнародних інституцій, що неминуче матиме наслідки і в економічній, і в геополітичній сферах.
Якщо немає розуміння, якими механізмами все це має реалізовуватись, як має працювати державна інформаційна політика, потрібно було провести експертні обговорення, аналіз існуючої ситуації.
Замість цього, у влади знайшли просте рішення: "У будь-якій незрозумілій ситуації створюй міністерство". Нам воно точно не потрібне.
Потрібне ефективне впровадження суспільного мовлення, відновлення довіри населення до українських ЗМІ, впровадження прозорості медіаринку та його демонополізація, що створить умови для розвитку незалежних ЗМІ. Потрібне ефективне впровадження іномовлення, що можуть курувати уже існуючі державні структури, від МЗС (як у європейських країнах) до навіть Держкомтелерадіо, державна підтримка власного продакшну - якісного, конкурентоздатного.
Фільмів, серіалів, документального кіно, ток-шоу, просування нашого виробника. Необхідне залучення іноземних ЗМІ, щоб вони відкривали тут свої корпункти і становили альтернативу картинці Russia Today.
Вікторія Сюмар, народний депутат, кандидат на посаду голови комітету з питань свободи слова
Для інформаційних війн і перемог в них, потрібні не чиновники, а журналісти.
Не стільки міністерства, а продашкн - ефективне мовлення на іноземних мовах.
З адекватним фінансуванням, колективом, сайтом на декількох мовах, радіоредакціями англійською та російською.
Курувати цей процес може відділ в апараті РНБО або ж у МЗС, як це буває в інших країнах.
Або ж Держкомтелерадіо, яке є конституційним органом і яке не можна просто так ліквідувати, а розширити його повноваження у контексті іноземного мовлення.
Нам потрібні інформпродукти - новини, сюжети, документальні фільми, ток-шоу. Кабельні мережі країн ЄС і США, присутність в супутниках, які працюють в Росії. Групи для соцмереж, координування фахівцями розвідки та СБУ.
Потрібно налагодити співпрацю з експертами громадських організацій з інших країн і створювати спільні проекти для поширення української позиції серед лідерів думок.
А ще потрібно остаточне судове рішення про заборону російських телеканалів. Поки воно тимчасове.
Що стосується міністерства інформаційної політики. Дивно витрачати на нього гроші, якщо немає виконавців та інструментів. А як регулювати внутрішній інформпростір, якщо немає державних ЗМІ? Регулювати приватні? Тоді це цензура.
Наталія Лігачова, головний редактор інтернет-видання "Телекритика"
Якщо вірити Юрію Стецю та Антону Геращенку, міністерство створюється, щоб організувати інформування мешканців окупованих територій.
Я вважаю, що держава дійсно має займатися проблемою інформування на Сході країни, в Криму, за кордоном, руйнувати міфи російської пропаганди, пояснюючи свою політику.
Але для цього потрібно не міністерство - тобто бюрократичний апарат - створювати! А грамотно вибудуване іноземне мовлення, побудований продаєш для створення продукту для мешканців Сходу. Із залученням досвідчених експертів у сфері інформаційних воєн, соціологів, психологів.
Навіщо для цього міністерство ?! Якщо потрібна координація з державними структурами - а вона таки потрібна - створіть спеціальний відділ при РНБО, або Держтелерадіо, або МЗС ... Все. Це вже можна і потрібно було давно зробити, заклавши в бюджет необхідні витрати.
Поки ініціатива з міністерством інформаційної політики більше схожа на спробу створення органу державної цензури. Органу, який буде під приводом війни поступово, починати тиснути на всі телеканали - з тим, щоб ті замовчували невигідну владі інформацію.
Щоб інформувати суспільство - міністерства не створюють! А от щоб керувати і контролювати - так, саме та структура.
Так що позиція журналістів, вважаю, має бути однозначна: міністерству правди - ні.
А от працювати з жителями окупованих територій - держава зобов'язана. Вже давно. Працювати якісно. Бачимо ми це? Ні! Волонтери роблять і в справі розвінчання російської пропаганди набагато більше, ніж держава. І їм для цього міністерство точно не потрібно.
| 
