 Рік тому ми втратили нашого земляка, мужнього воїна – Олексія Бівола, який віддав своє життя за Україну.
Олексій Олексійович Бівол народився 29 березня 1990 року в селі Нововасилівка, Казанківського району, Миколаївської області. В дитинстві та юності він вирізнявся серед однолітків своєю добротою, працьовитістю та наполегливістю. Після закінчення Сергіївської восьмирічної школи у 2005 році, він продовжив навчання у Казанківському професійному аграрному ліцеї та отримав спеціальність тракториста-механізатора. Працював за фахом у фермерських господарствах Дмитрівської сільської ради.
Життя Олексія було сповнене випробувань. Спочатку він втратив батька, а згодом і матір. Олексій з раннього віку проявляв неабияку працелюбність та самовідданість. Він завжди був готовий допомогти кожному, хто звертався до нього за допомогою, чи то сусіди, чи колеги на роботі. Попри втрату пальців на правій руці та перенесену операцію на шлунку, Олексій залишався працьовитим і завзятим. Він не тільки виконував будь-яку роботу, але й робив це з великою майстерністю та старанністю.
Коли почалося повномасштабне вторгнення російської федерації до України, Олексій, не маючи попереднього військового досвіду, був призваний до лав Збройних Сил України Казанківським РТЦК та СП у квітні 2023 року. Він проходив бойове загартування на посаді навідника механізованого відділення механізованого батальйону військової частини А 4699 (47-ма окрема механізована бригада «Магура»). Брав участь у боях на Запорізькому напрямку, де проявив справжню мужність і самовідданість.
На жаль, 24 липня 2023 року в районі населеного пункту Роботине, Пологівського району, Запорізької області, Олексій Бівол загинув, отримавши важкі ушкодження життєвих органів від вибухів та уламків ворожої зброї, несумісні з життям. Йому було всього 33 роки. Тіло Олексія не вдалося одразу розпізнати, і лише завдяки генетичній експертизі родина офіційно дізналася про його смерть.
Сусід Олексія, Мухин Олександр Анатолійович, розповідає про нього: "Олексій був доброю людиною, виріс у мене на очах, коли померли його батьки, я його взяв під своє крило. Він був трудящою людиною. Все, що в нього не попросиш, він міг зробити. Був чесним та спокійним за характером. В армії не служив, але був призваний і пішов захищати Україну."
Олексій залишив по собі родину: дві сестри, які пам'ятають його як люблячого брата та справжнього патріота своєї країни.
Олексія Бівола пам’ятатимуть як енергійного, відповідального та самовідданого патріота, який сумлінно служив українському народові. Він був мужнім воїном, відважно боровся за рідну Україну, відстоював у боях її свободу і незалежність, був доброю, щирою, товариською людиною.
Героя поховали з усіма військовими почестями. Нехай добрий, світлий спомин про Олексія стане сильнішим за смерть і назавжди залишиться у пам’яті рідних, друзів, бойових побратимів, усіх, хто знав його, любив і шанував.
Дякуємо тобі, Герою!
Вічна пам’ять Захиснику України!
Спільний проєкт історико-краєзнавчого музею
Казанківської селищної ради
та БО БФ «Джерело рідного краю»
| 
