7 листопада 2024 року перестало битися серце Буліча Геннадія Вікторовича – мужнього воїна, відданого сина України, жителя селища Казанка.
Геннадій народився 31 грудня 1978 року. Його дитинство, юність і все життя були тісно пов’язані з рідним селищем, де його знали як добру, щиру та відповідальну людину. Навчався в Казанківській ЗОШ №1, Казанківському СПТУ №41. З дитинства дуже любив тварин, мріяв бути ветеринарним лікарем, тому і продовжив своє навчання, подавши документи в Мигіївський сільгосптехнікум, який закінчив у 2000 році за фахом «Ветеринарна медицина". Працював в Казанківській ветеринарній лікарні на посаді ветеринарного фельдшера та заочно навчався в Миколаївському аграрному університеті на факультеті «Зоотехнія». Вже, навіть, не працюючи в ветеринарній медицині не міг відмовити односельчанам і лікував домашніх тварин. Згодом працював контролером в Казанківському РЕМ. З 2008 року працював в Казанківському газовому господарстві монтером із захисту підземних газопроводів.
З 25 лютого 2022 року добровільно став на захист нашої держави. Солдат, навідник Буліч Г.В. мужньо виконував свій обов’язок перед народом, боронив рідну землю від російських загарбників. У найзапекліших боях проявляв витримку, мужність та відвагу. Його бойовий шлях проліг через найгарячіші точки Донецького та Луганського напрямків: Сєвєродонецьк, Рубіжне, Лисичанськ, Соледар, Бахмут, Авдіївка, Мар’їнка, Вугледар, Піски, Кліщіївка.
46-ти річний захисник Геннадій Буліч (позивний «Айболіт») неодноразово допомагав пораненим побратимам – робив ін’єкції, обробляв рани, робив медичні призначення. Мав і сам бойові травми, в окопах переніс інфаркт. Після лікування повернувся на фронт зі словами: «Я маю виконати свій обов’язок».
Геннадій став прикладом для свого молодшого брата Віталія, який теж пішов добровольцем на передову в квітні 2022 року. Зворушливою була зустріч братів в Костянтинівці на Донеччині, де Геннадій лікувався, а Віталій проходив службу.
7 листопада 2024 року Геннадій Вікторович загинув під час боїв поблизу Серебрянського лісу (с.Шипилівка Луганська область). Тривалий час його тіло знаходилось на тимчасово окупованій території, воїн вважався зниклим безвісти. Довгі місяці чекання та надії завершились болючою звісткою. Під час одного з обмінів тілами з ворожою стороною, його тіло було повернуто на Україну і після проведення ДНК-експертизи рідні дізналися гірку новину. 26 червня 2025 року жителі Казанківської громади провели в останню дорогу Героя, який поклав на вівтар української державності найдорожче – своє життя.
«Гарна і порядна людина, яка дуже багато значила для нашого колективу. Він любив життя, природу, людей. Великий життєлюб, що мав багато планів, яким, на жаль, уже ніколи не збутись. Справжній патріот. Нам усім його дуже бракуватиме», - говорить начальник Казанківської дільниці Баштанської УЕГГ Миколаївської філії ТОВ «Газорозподільні мережі України» Сергій Красніков.
«Люта війна відібрала в мене мого щирого, доброго і веселого синочка… Щиро хочеться, щоб у нашій громаді, загиблих більше не було, це залежить і від нас теж. Більше допомагаємо нашій армії та нашим захисникам, і тоді буде перемога», - говорить мати Героя Надія Іванівна.
У Героя залишилися матір, брат та діти.
Вічна пам’ять і слава українському воїну, який стояв на захисті рідної України і кожного з нас!
Спільний проєкт історико-краєзнавчого музею Казанківської селищної ради та БО БФ «Джерело рідного краю»
| 
