Дзюбенко Олександр Вікторович народився 6 березня 1974 року в сім’ї військового (м.Прага, Чехія). У 1980 році родина переїздить до смт Казанка. Олександр навчається та закінчує Казанківську НСШ №3. Далі – Казанківське СПТУ №41, де отримує професію тракториста-машиніста. Працює за фахом у колгоспі ім. Леніна.
Строкову військову службу Олександр проходить в період з 1993 по 1995 роки в м.Харків (ракетні війська). По закінченню служби більшу частину свого життя працює у Казанківському РЕМ на посаді тракториста.
У зв’язку з початком повномасштабної війни в Україні був мобілізований Казанківським РТЦК та СП до лав Збройних Сил України 13 червня 2023 року. Спочатку службу проходив на посаді стрільця в/ч А4631 (181–й окремий батальйон матеріального забезпечення, м.Харків). Згодом солдат Дзюбенко боронив державу у складі 123-ої окремої бригади територіальної оборони (в/ч А7356). Брав участь у боях на Херсонському напрямку.
Під час проходження служби він з побратимами потрапив у несприятливі погодні умови під с. Лимани Миколаївської області. Простудна хвороба не обійшла стороною Олександра. Він, як і більшість, захворів та був доставлений з передової у тяжкому стані (прогресуюча легенева недостатність) до військового госпіталю м. Миколаєва, де закінчився його земний шлях. Це сталося 20 лютого 2024 року. Але Олександр встиг передзвонити матері, поспілкуватися заочно з найріднішою людиною. У сповіщенні, яке отримала родина вказано, що його смерть пов’язана з обороною країни.
Поховали Олександра 23 лютого 2024 року. До свого 50-річного ювілейного дня народження він не дожив дві неділі.
Олександр Дзюбенко запам’ятається односельцям як доброзичлива, щедра на допомогу людина. Вмів все робити сам, оволодів багатьма спеціальностями – газоелектрозварника, слюсаря-механіка, водія, електрика, повара, тому залюбки виконував різні види робіт від ремонту техніки до будівельних робіт, здійснював послуги по установці телевізійних антен, ремонту побутової техніки, взуття. Про таких кажуть – майстер на всі руки. Тому сліди своєї праці залишив в багатьох оселях казанківців.
Згадує сестра Наталія Гусарова: «У брата було захоплення для душі. Ще підлітком малював і моделював. А в молоді роки зробив самотужки самохідну модель трактора К-700, яка була справжньою зменшеною копією: з освітленням, мотором та гусеницями. В дитинстві мріяв про мотоцикл «Урал», у зрілому віці – зробив його самотужки.
Любий братику! Ось вже рік немає тебе з нами. Але ти закарбувався в моїй пам’яті назавжди - усміхнений, впевнений, що все буде добре, під час останніх проводів на службу до ЗСУ. Спочивай з миром!».
«Був добрий, спокійний, веселий, комунікабельний, тому легко сходився з людьми та мав багато друзів. На життя дивився з позитивом та ніколи не падав духом, навіть у складних життєвих обставинах…», – згадує друг Віталій Крюков.
Олександр Дзюбенко віддав своє життя за Батьківщину, залишивши у вічному смутку матір, сестру, двох синів, племінників.
Вічна і світла пам’ять Герою!
| 
