Минула річниця з дня загибелі Сафронія Олександра Олександровича, воїна, який віддав своє життя за свободу та незалежність України. Його відвага, самопожертва та мужність залишають глибокий слід у серцях усіх, хто знав його і вірить у справедливість цієї боротьби.
Народився Захисник 28 червня 2002 року в селі Великоолександрівка. Після втрати батьків, долею Олександра та його сестрички Діани опікувалася рідна тітка Наталія, яка замінила двом неповнолітнім дітям матір. Вони переїхали до села Докучаєве Устинівської громади, де Олександр навчався в місцевій школі, закінчивши 11 класів у 2019 році. Після закінчення школи вступив до Казанківського професійного аграрного ліцею, де здобув спеціальність механізатора. Працював за фахом у місцевого фермера.
З 2020 року приєднався до Збройних Сил України та після року служби у 2021 році підписав контракт з Національною гвардією України та продовжив свою військову службу.
Солдат, механік майстерні технічного обслуговування автомобільної техніки взводу забезпечення артилерійського дивізіону військової частини Національної гвардії України Сафроній Олександр Олександрович загинув 14 грудня 2024 року поблизу населеного пункту Спірне Покровського району Донецької області. Під час бою, коли мить може вирішити долю життя, він інстинктивно, без жодних вагань, прикрив собою побратима. В одну секунду Олександр узяв на себе удар, який мав забрати інше життя, і ціною власного врятував побратима. Йому назавжди залишилося 22 роки.
Поховали мужнього воїна 26 грудня 2024 року на кладовищі села Великоолександрівка.
Тітка Наталія, яка стала йому матір’ю, має величезну біль у своєму серці, але водночас і гордість за його вчинок. "Олександр був моїм сином. Я виростила його з пуп’янка, коли доля забрала у нього батьків, і я стала тією, хто мав дати йому теплоту, любов, підтримку. І він завжди відповідав мені довірою, повагою, а головне – безмежною вдячністю. Він був надзвичайно відповідальним хлопцем, серйозним і чесним. Він був тим, на кого можна було завжди покластися, хто б не звернувся до нього, він завжди був готовий допомогти. Боляче, що втратила синочка. Я горда ним, горда його відвагою, його рішучістю. Та серце моє розривається від болю. Той, хто був для мене сином, віддав своє життя заради інших. За те, щоб ми могли спокійно жити. За те, щоб наша Україна залишалася вільною. Це важко прийняти. Він назавжди в моєму серці, назавжди – мій герой, мій синочок", – зі слізьми ділилася з нами своїми спогадами Наталія Сафроній.
З рідних у воїна залишилися рідна сестричка Діана та тітка Наталія.
Схилимо голови перед його подвигом. Перед його вибором. Перед його життям, яке він поклав, щоб ми жили.
Вічна слава та пам’ять Герою.
Спільний проєкт
історико-краєзнавчого музею
Казанківської селищної ради
та БО БФ «Джерело рідного краю»
| 
