 Березнегуватська громада знову переживає важку втрату. На превеликий жаль, підтверджено загибель нашого земляка, Захисника України, матроса БОБЗИ АНАТОЛІЯ ЛЕОНІДОВИЧА, 24 квітня 1982 року народження, жителя села Романівка.
З 31 жовтня 2024 року Анатолій вважався зниклим безвісти. Два роки невідомості, болісного очікування, молитв і надії переживали його найрідніші. Два роки родина жила думкою, що він обов’язково повернеться. На жаль, 2 листопада 2026 року результати ДНК-експертизи підтвердили найстрашніше - Анатолій загинув.
Його життєва історія починалася далеко від фронту - у рідній Романівці, серед близьких людей, знайомих вулиць і звичайних людських турбот.
Тут минули його дитинство та юність. Навчався у школі села Федорівка, після закінчення якої вступив до Березнегуватського професійно-технічного училища, де здобув професію тракториста. Згодом працював різноробочим у місцевому господарстві.
Ті, хто знав Анатолія, згадують його як добру, щиру, веселу та товариську людину. Він був простим у спілкуванні, відповідальним, працьовитим чоловіком, умів пожартувати, підтримати розмову, знайти спільну мову з людьми. Про нього говорять із теплом і повагою. Друзі та односельчани пам’ятають його за доброту, відкритість і людяність. Він не прагнув гучних слів, а просто жив, працював, любив своїх рідних і дорожив кожною миттю поруч із ними.
У 2023 році Анатолій був мобілізований до лав Збройних Сил України. Військову службу проходив у складі 35-ї окремої бригади морської піхоти. Пройшов військову підготовку, зокрема у Львові та Вінниці, де опановував військову справу. Здобув спеціальність водія колісної автомобільної техніки.
Спочатку його служба була пов’язана з виконанням завдань на території рідного краю. Анатолій брав участь в охороні боєприпасів, їх розвантаженні та забезпеченні безпеки в населених пунктах Лепетиха та Новополтавка на Баштанщині.
Згодом його направили на схід України. Попереду було виконання бойових завдань на Донеччині.
У жовтні 2024 року Анатолій вирушив на своє перше бойове завдання в район населеного пункту Курахівка Донецької області. Це був його перший і, на жаль, останній бойовий вихід.
З того страшного бою Анатолій не повернувся…
Загинув Герой 31 жовтня 2024 року, до останнього подиху залишаючись вірним військовій присязі, своїй Батьківщині та українському народові. Йому назавжди 42 роки.
Захисник мав заради кого жити, мав свою родину, свої плани та мрії. У нього залишилися мама, два брати, сестра, дружина та двоє синів.
Особливо боляче за його хлопчиків. Двоє синів, які так чекали на тата, для яких він був опорою, підтримкою та захистом. Вони хотіли знову побачити його, обійняти, почути рідний голос, поділитися своїми радощами. Та війна забрала в них можливість знову відчути батьківське тепло.
Мама втратила сина, дружина - чоловіка, діти- батька, брати й сестра - рідну людину. Це біль, який неможливо виміряти словами.
Сьогодні ми згадуємо Анатолія не лише як військовослужбовця, який став на захист України. Передусім згадуємо людину - добру, веселу, щиру, працьовиту, люблячу. Такою його знали вдома, таким його пам’ятатимуть друзі та односельчани.
Березнегуватська громада схиляє голови у скорботі. Розділяємо біль рідних, близьких і побратимів. Жодні слова не повернуть найдорожчої людини, але пам’ять про неї житиме серед тих, хто знав, любив і шанував.
Анатолію, твій перший бойовий вихід став останнім, але пам’ять про тебе не матиме останнього дня. Твоє ім’я житиме в серцях рідних, у спогадах друзів та в історії рідної громади. Низький уклін за мужність, відданість і жертовність!
Вічна шана і слава Герою!
Про дату, час та місце поховання Захисника буде повідомлено додатково.
|
