|
Здавалося б, у час техніки і комп’ютерних
технологій вишивання залишається далеким захопленням наших бабусь, але, відвідавши
сільських майстринь, переконуєшся, що цей вид мистецтва – невмирущий. А
сучасні жінки з великим захопленням перетворюють біле поле полотна в казковий
дивосвіт.
Коли побачила
вироби Ольги Дмитрівни Кондрашової з с. Привільне, вони вразили мене до глибини
душі. Щойно переступивши поріг її оселі, немов потрапляєш у світ чудових
квітів, які майорять на рушниках, серветках, декоративних подушечках. У кожну
роботу майстриня вкладає свою душу, демонструє радість до життя, показує людям
багатство навколишнього світу.
З дитинства
любов до вишивання Ользі Дмитрівні прищепила її мама, яка родом з
Терно-пільщини. Там же народилася й Оля, але в ранньому дитинстві вона разом з
батьками переїхала на Баштанщину, з 1956 року живе в Привільному. Тут пішла в
перший клас, закінчила школу. Після навчання в Новобузькому педучилищі,
повернулася у рідне село. Свою педагогічну діяльність розпочала в
Привільненській школі №2, де пропрацювала 13 років. Одночасно закінчила заочно
Миколаївський педінститут.
І до сьогодні
працює в школі, хоча вже два роки на пенсії. Незважаючи на зайнятість,
знаходила час вишивати між уроками, перевіркою зошитів і написанням конспектів.
Це заспокоювало, надавало сил, підбадьорювало.
Вишиті
картини, наволки, рушники, серветки, скатертини, створені руками й серцем Ольги
Дмитрівни, прилучають оточуючих до цього виду мистецтва, навчають любові до
рідного краю.
Руками
вишивальниці створено сотні чудових виробів, які вона роздаровує рідним,
друзям, знайомим.
Зараз Ольга
Дмитрівна вишиває ікону. Зразки для своїх робіт бере з журналів «Жінка», «Радянська жінка», яку колись передплачувала,
та інших журналів, збірок для вишивання.
– Наша
землячка, тьотя Аня Рудзей, яка виїхала до дітей в Баштанку, одного разу
розповіла мені, як робити килими, – поділилась О. Д. Кондрашова. – Чоловік
зробив мені трубочку, через яку затягується нитка, нагрівається і приклеюється
до тканини, виходить дуже гарний килим. Ця робота дуже копітка. Ось,
коли вже піду на пенсію, закінчу, а то все не вистачає часу.
Свою любов до
вишивання Ольга Дмитрівна намагається передати і своїм онукам, яких у неї
четверо, серед них троє дівчаток. Адже уміння вишивати і в’язати завжди
пригодиться їм – майбутнім господинями.
| 
