|
В селі, як відомо, ніяка дрібниця – не таємниця. Ось і в нашій Добрій Криниці один про одного все знають. Переважна більшість моїх земляків живе чесно, трудяться до сьомого поту. Інакше в ці складні часи селяни просто не вижили б.
Нічим не різниться серед нас і родина Гриньків. Хіба що тим, що мають дванадцятеро діток. І в їхньому дворі завжди дзвеніли дитячі голоси, постійно щось пеклося-варилося, на мотузці висів випраний дитячий одяг та білизна. На жаль, доля розпорядилася так, що батькам довелося вже схоронити половину своїх нащадків. Тож нині лише шестеро з них приходять до батьківського порогу.
Особливо болючий рубець на серці залишила по собі донька Галина, яка померла у 2005 році, залишивши чотирьох діточок. Тужили рідні над її могилою, горнули до себе маленьких сиріток. А коли після похорону сіли на сімейну раду, прийняли рішення: слізьми горя не заллєш, треба думати про долю діток. «В інтернат сиріток не віддамо. Їх там розділять за віковими категоріями, розвезуть по різних інтернатах», – такою була думка кожного. Тож найменшу дівчинку забрала сестра доньчиного чоловіка. Трирічне хлопченя Вовчик стало членом родини Світлани Анатоліївни Вилкул – маминої сестри, яка проживає по сусідству з батьками. Бабуся Людмила Михайлівна стала опікуном Іринки, якій нині 12 років та на три роки старшого Сашка. Відтоді діти тітоньчині та бабусині, знають тепло їхніх сердець.
Зростають ці діти на наших очах, мають теплий дім, де їх завжди чекають. Живуть не в розкошах, та у них є все необхідне, їхній дім став для них не просто рідним, а острівцем добра, сімейної єдності. Звісно ж, як і в кожного, бувають і тут проблеми. І хоча Івану Семеновичу та Людмилі Михайлівні Гринькам віковий календар відрахував за 70 років, вони терпляче й наполегливо справляються з нелегкими обов’язками. Діти чемні, завжди чистенькі й акуратні, виховані й добре навчаються в школі. Сашко мріє стати юристом. Мені нерідко доводиться спостерігати за цими дітками, спілкуватися з ними. Хороші вони, щирі, відверті, шанобливо ставляться до старших. Іринка та Вовчик беруть активну участь у художній самодіяльності нашого будинку культури, не раз були районними конкурсантами. В дівчини чудовий унікальний голос. Мріє Ірина про велику сцену. І дай Боже, щоб її мрії здійснилися, щоб її талант й надалі мав визнання серед людей.
Вовчику лише сім років, він закінчив перший клас, але це теж наш активний учасник художньої самодіяльності, виступає на сцені ще з дитсадочка. Світлана, яку він ласкаво називає мамою, справді стала йому найріднішою в світі людиною. Воістину, світ не без добрих людей. І хай цим людям воздасться за їхнє добро.
Людмила БОДНАРЧУК,
директор Доброкриничанського будинку культури.
| 
