20 червня своє 100-річчя відзначила Марія Климівна
Щелінська з села Добра Криниця. Нині вона тимчасово проживає в рідної
сестри Анни Климівни (84 роки) в Миколаєві. Тож саме до Миколаєва
вирушила делегація з району. Ювілярку від імені районної влади привітали
заступник голови райдержадміністрації Людмила Гриневич, перший
заступник начальника управління праці та соцзахисту населення Лариса
Гаврилюк, голова районної ради ветеранів Лідія Андреєва, які бажали
іменинниці міцного здоров'я, родинного затишку, добробуту і ще довго
топтати ряст на землі та вручили довгожительці квіти та цінні подарунки. Прожила Марія Климівна довге і цікаве життя. її родинне коріння
проросло в селі Привільне в сімї Остапенків. Семеро дітей виростили
вони. В Привільному зустріла Марія й свою долю - Григорія Щелінського, з
яким побралася й до 1930 року жила в с. Отрадне. Мали міцне
господарство. З початком колективізації змушені були кинути всі свої
статки і переїхати в село Єфінгар, де працювали в колгоспі.
25 червня 1941 року Григорій Петрович пішов на фронт
В селі, як відомо, ніяка дрібниця – не таємниця. Ось
і в нашій Добрій Криниці один про одного все знають. Переважна
більшість моїх земляків живе чесно, трудяться до сьомого поту. Інакше в
ці складні часи селяни просто не вижили б.
Нічим не різниться серед нас і родина Гриньків. Хіба що тим, що
мають дванадцятеро діток. І в їхньому дворі завжди дзвеніли дитячі
голоси, постійно щось пеклося-варилося, на мотузці висів випраний
дитячий одяг та білизна. На жаль, доля розпорядилася так, що батькам
довелося вже схоронити половину своїх нащадків. Тож нині лише шестеро з
них приходять до батьківського порогу.
Особливо болючий рубець на серці залишила по собі донька Галина,
яка померла у 2005 році, залишивши чотирьох діточок. Тужили рідні над
її могилою, горнули до себе маленьких сиріток. А коли після похорону
сіли на сімейну раду, прийняли рішення: слізьми горя не заллєш, треба
думати про долю діток. «В інтернат сиріток не віддамо. Їх там розділять
за віковими категоріями, розвезуть по різних інтернатах», – такою була
думка кожного. Тож найменшу дівчинку забрала сестра доньчиного
чоловіка.
Хочемо розповісти про нашу помічницю, подругу, порадницю – листоношу з 20-річним стажем Наталію Борисівну Романчук. У спеку, дощ, вітер ми, сидячи в
теплих домівках, завдяки нашій Борисівні можемо прочитати свіжі новини
із газет, які доставляються вчасно, порадіти отриманій пенсії, замовити
хліб, кондитерські вироби чи будь-що. Бо Борисівна, як пересувний
магазин зі своїм вірним помічником – велосипедом. Вона весь час в
дорозі зранку й до пізньої ночі. Мабуть, слова із пісні «Старость меня
дома не застанет, я в дороге, я в пути» – це саме про неї.
Протягом 35 років працювала в
Новоєгорівській ЗОШ Ольга Іванівна Ткаченко. Нині вона перебуває на
заслуженому відпочинку. Народилася Ольга Іванівна в с. Леніне, про яке
завжди згадує з теплом та любов’ю. Закінчивши Новобузьке педагогічне
училище, розпочала трудову діяльність вчителем Новоєгорівської ЗОШ. З
1964 по 1997 р. навчала дітей грамоти, виховувала їх на кращих
традиціях нашого суспільства, намагалася передати їм любов до природи,
до знань, до життя. І їй це вдавалося. Любили її вихованці, з теплом і
вдячністю згадують свою вчительку, її уроки та виховні заходи. З 1998 року Ольга Іванівна перебуває
на заслуженому відпочинку, та й зараз не цурається рідної школи,
педагогічного колективу та учнів. Разом зі своїми ровесницями вчителями
В. С. Бойко та Г. С. Лідінчук вона частий гість нашої школи, бере
участь у виховних заходах, зустрічах. А як вона співає! Пісня живе в її душі
змолоду. Жодна зустріч не проходить без пісень у виконанні О. І.
Ткаченко. Енергійна, ініціативна, добросовісна, з величезним оптимізмом
і життєлюбством – такою вона була, працюючи в школі, такою залишилася й
зараз. Ольга Іванівна виростила двох синів,
має трьох онуків, яким передає добро свого серця, огортаючи їх
повсякденною турботою. Її співучий голос звучить, коли вона навчає
онуків, передає їм свою захопленість піснею. Нехай же й надалі, шановна
Ольго Іванівно, стандартом Вашого життя буде міцне здоров’я,
благополуччя, людське щастя і натхнення. Нехай тепло людської вдячності
зігріває Ваше серце.
Однією з найбільш трагічних сторінок в історії Миколаївщини є голодомор
1932-1933рр. – жахлива подія в історії людської цивілізації, спричинена
насильницькою колективізацією горе- звісними хлібозаготівлями,
людиноненависницькою політикою розкуркулення, масовим терором,
тоталітарним режимом проти селянства. Він не викликаний розбурханою
стихією, а зумовлений широкомасштабними по-літичними,
соціально-економічними і антигуманними експериментами ВКП (б) та уряду
СРСР. Напротязі десятиріч підручники історії, засоби масової інформації
не друкували жодного рядка про голодний 1933 рік – один з найстрашніших
злочинів сталінщини проти власного народу. Злочину, перед яким
здригається світ і який намагались приховати в країні, яка його
породила. Про страшне лихо не дозволялося відкрито говорити, проте в
пам’яті очевидців, свідків тих жахливих років, яких щодня стає все
менше, пам’ять про голод, про померлих рідних і близьких завжди
існувала.
Читати далі » РОЗДІЛ: Люди
|| АВТОР: Сектор з пит. внутрішньої політики |
ОПУБЛІКУВАВ: bashtanka | 09.03.2009
У двадцяті роки функціонувало на нашій Баштанщині чимало хуторів, які нині зникли з лиця землі і залишилися лише в згадках тих, хто народився і зростав у широких степах. Виявляється, був тоді у нашому районі невеличкий хутірець Бобри.
Саме там змалку жив Іван Микитович Сорокопуд. Народився майбутній захисник Вітчизни у простій селянській родині. З дитинства пізнав на собі нелегку працю біля землі та біля худоби. Ніяких мрій про заморські країни не плекав. Думав, що тут і житиме довіку.
Сапер, як відомо, помиляється лише один раз. Простому сільському хлопцю, мабуть, і в снах не снилося, що йому випаде фронтова дорога, та ще й з міношукачем у руках. Іван Федорченко, будучи сапером, не допустив помилки, пройшов крізь свинцеві дощі війни, знайшов і знешкодив не одну міну чи бомбу, залишився серед живих і дожив до наших днів. У нинішньому році йому виповнюється 86. Вік - досить поважний.
Читати далі » РОЗДІЛ: Люди
|| АВТОР: Газета "Голос Баштанщини" |
ОПУБЛІКУВАВ: bashtanka | 16.07.2007
Згідно
Правиладміністрація сайту не впливає на зміст публікацій і не несе відповідальність за думку, яку автори висловлюють у коментарях та блогах.