Жінки нашого села - про жительок села Христофорівка

Березень – особливий місяць. Він і усміхнеться, і заплаче, й ошкіриться крутим норовом. А ще в цьому місяці багато свят і, мабуть, одне з найголовніших – свято наших коханих дружин, любих бабусь, турботливих мам, чарівних дівчаток, милих жінок – 8 Березня. 

У якій тільки сфері не працюють жінки?! Вони – і програмісти, і будівельники, і облицювальники, і кранівниці, раніше були доярки, телятниці. Хоча останнім часом ці роботи потихеньку кануть у небуття, так як, мабуть, вони чомусь стали непотрібними. Сьогодні я хочу розповісти про наших жінок-трактористок. Це, напевне, професія чоловіча, але так складалися умови, що жінки працювали трактористками. У нашому селі Христофорівка таких трудівниць було дві. Знайомтеся:

Катерина Федорівна ДОВЖЕНКО

У сім’ї доволі бідних селян- колгоспників Федора Миколайовича Наливаного (1913 р. н.) та Марії Іванівни (1920 р. н.) було четверо дітей. Друга дитина з’явилася на світ Божий 13 жовтня 1943 року в Німеччині, куди було вивезено молоде подружжя фашистськими загарбниками. Маленьку кирпатеньку дівчинку нарекли Катериною (Катрін). Катруся росла бешкетницею, немов хлопчисько. Після визволення Німеччини радянськими військами, сім’я повернулася на Батьківщину, у село Соколова Воля Нижньо-Устрицького району Дрогобицької області. У 1950 році Катруся пішла до школи, а незабаром, у 1951 році, родина була переселена на південь України, у гарне степове село Христофорівка.

  Опубліковано у "Баштанка сьогодні" - газета-вкладка Баштанської міської ради до районної газети "Голос Баштанщини" №22-23 від 7 березня 2019 року.

Запрошуємо вас передплатити "Голос Баштанщини"!

У 1957 році Катерина закінчила сім класів Христофорівської семилітньої школи і пішла працювати в польову бригаду, вирощувала цукровий буряк. У 1964 році Катерина Федорівна працювала на фермі дояркою, але молода жінка відчувала великий потяг до техніки і тому вирішила піти навчатися на механізатора.

Під час навчання на курсах трактористів у Березнегуватському ПТУ, Катерина познайомилася з молодим чоловіком – Леонідом Григоровичем Довженком, який став її чоловіком і батьком чотирьох чудових дітей: Лариси, Галини, Павла та Тетяни.

Після навчання ще 5 років чекала Катерина Федорівна свого «залізного товариша», і лише в 1970 році, коли колгосп одержав нового трактора, змогла здійснити свою мрію. Їй, як молодому спеціалісту, запропонували підвищити свої знання, і в 1978 році Катерина Федорівна вступила на заочне відділення Мигиївського сільськогосподарського технікуму на факультет зоотехнії. Заочно навчаючись, працювала трактористкою.

У 1980 році закінчила технікум і пішла працювати зоотехніком на молочнотоварну ферму № 1 колгоспу «Вогні комунізму». У 1986 році Катерину Федорівну призначили завідувачем свиноферми. Старанна жінка неодноразово обиралася депутатом Христофорівської сільради, членом батьківського комітету Христофорівської середньої школи, три роки працювала секретарем цехової партійної організації тваринництва. На пенсію вийшла в 1998 році. Сьогодні господарює вдома, допомагає ростити онуків, не стоїть осторонь життя рідного села.

Розалія Миколаївна СТУПАК

Розалія Миколаївна народилася 1 грудня 1942 року в селі Соколова Воля Нижньо-Устрицького району Дрогобицької області в сім’ї рядових селян-колгоспників. Батько – Микола Григорович Наливаний (1902 р. н.) і мати – Пелагія Іванівна Наливана (1915 р. н.) виростили й виховали шестеро дітей. Роза народилася п’ятою дитиною. До школи дівчинка пішла в 1949 році, а в 1951 році сім’я була переселена на південь України. Разом зі всією родиною переїхала до села Христофорівка і Розалія. У 1951 році пішла в третій клас Христофорівської семилітньої школи, яку закінчила в 1956 році.

З 1957 року розпочала свою трудову діяльність, спочатку в польовій бригаді, потім три роки працювала дояркою, знову польова бригада… Роботи не боялася, як і кожна сільська дівчина, знала її з дитинства. Яку б справу не доручили, працювала на совість, відзначалася старанністю, вимогливістю до себе та оточуючих. Але повного задоволення від праці не було, якась невідома сила тягла до техніки.

У 1964 році вийшла заміж за молодого механізатора Ярослава Дмитровича Ступака. Разом виховали сина Віктора (1965 р. н.), мають двох онучок, правнучку.

Працюючи на причіплювачах і волокушах, Роза із заздрістю дивилася на чоловіків-трактористів. Тож потяг до техніки переріс у мрію стати трактористкою. І щоб ця мрія здійснилася, Роза Миколаївна разом із 11 дівчатами з колгоспу «Вогні комунізму» записалася на курси механізаторів. Нелегко давалося жінкам оволодіти новою професією. Як виявилося згодом, одного бажання було замало. Необхідні ще наполегливість і вміння, змога перебороти страх перед могутньою технікою. Троє дівчат не витримали – покинули навчання, а Розалія продовжила навчання.

Повернулася додому з новеньким посвідченням тракториста-машиніста і відразу до роботи. Кожній із цих жінок колгосп дав новенькі трактори. І відтоді не покидала кермо Розалія Миколаївна.

Правління колгоспу не раз відмічало її самовіддану працю преміями, нагороджувало грамотами та цінними подарунками.

У 1992 році Розалія Миколаївна Ступак з тяжким серцем пішла на заслужений відпочинок (хвороба ніг не дала працювати). Та відпочинок виявився тільки від «стального коня». Не звикла жінка марнувати свій час. У неї є чудові онучки, правнучка, яким і допомагає невгамовна бабуся.

Ось такі вони, наші жінки-трактористки.