Освячення верби у храмі Св. Пантелеймона Цілителя.
Цього року Вербна неділя (її ще називають Входом Господнім до Ієрусалиму) припадає на 24 квітня.
Церковне Передання, котре грунтується на Євангелії, свідчить про те, що дана подія сталося за п'ять днів до смерті Христа. У першу чергу вона була пов'язана з тим, що Спаситель напередодні в суботу воскресив Свого близького друга Лазаря, який помер і чотири дні пролежав у гробі (див. Євангеліє від Іоанна главу 11). Це, нечуване досі, диво надзвичайно вразило мешканців Єрусалиму. Вони побачили у Христі, обіцяного їм Богом Месію, і вийшли з воріт Святого Міста, щоб по-царськи зустріти Іісуса.
За давньою традицією євреї вітали Спасителя з пальмовими гілками в руках. Так вшановували царів-переможців, які повернулися з військового походу.
Господь у супроводі учнів на ослику в'їжджав в Єрусалим, а іудеї клали під копита тварини пальмові гілки і вигукували «осанна! благословен грядущий в ім'я Господнє, Цар Ізраїлев!» (Ін. 12:13). Саме слово «осанна» є давньою старозавітною єврейською короткою молитвою на кшталт нашої «Господи, помилуй». Воно має два значення. Перше «Спаси, ми молимо» або «О, Господи, спаси!» (Псалом 117, вірш 25-й). Друге – славословное, чимось схоже на нашу молитву «Слава Богу».
У традиціях північних Православних Церков, в тому числі і нашої – Української – пальмові гілки (за відсутністю таких) були замінені на зеленіючі гілочки верби.
Вони є символом Христового Воскресіння, символом перемоги Спасителя над смертю, гріхом і сатаною. Тому зелена вербна гілка, освячена у храмі, - символ життя у Христі для всіх православних християн. До неї треба відноситися, як до святині. Не бити нею людей з певними приговорами, як це часто прийнято у нас, не ганяти нею корів у череду, не їсти її. Це наш прапор перемоги Христа над смертю, і ми повинні його берегти: принести додому і просто поставити у червоному кутку разом із святими іконами.
У свято Входу Господнього в Ієрусалим людям, котрі постяться, дозволяється їсти рибу.
Вербна неділя є своєрідним перепочинком перед самим суворим тижнем Великого посту – Страсним. Тому це свято «з гірчинкою». Адже через кілька днів чимало з тих, хто виголошував Христу «осанна!» будуть кричати Понтію Пілату «розіпни Його!». Це сталося тому, що євреї чекали від Іісуса Месії звільнення їх з-під римського панування, дарування їм земного добробуту і влади над державами язичників. Але Його Царство - не від світу цього. Христос прийшов спасати людські душі, а не утучнять людські тіла.
І символом порятунку-воскресіння у Христі душі кожного з нас, як раз і є, зелена вербна гілочка, котра оживає після зими і у цей святий день освячується в православних храмах.
Андрій Чиженко, ієрей.
Опубліковано в районній газеті
"Голос Баштанщини" від 23.04.2016
Вірш Тараса Креміня:
ВЕРБНА НЕДІЛЯ І СВІТЛЕ ПРИЧАСТЯ
(поема)
І
встати удосвіта і пригадати молитву
що закричить у передранішньому місті
одягнути чисту білизну ховаючи грішне тіло
як туніка першого хто заперечив перемогу диявола
місто це спить місто це спить
тільки нахилені від вітру дерева женуть небом
а когось тротуарами і автобанами століть
неначе хвиля своїми обертами прагне берега
аби нагадати на його вустах про сіль скорботи
місто це спить місто це спить
усе зникає росою неначе опісля непростого причастя
колування стихії й розлогого напруження думок
о чому так сплетені оці тіла закоханих у світ людей
дощовими сірими хмарами збільшується кількість людей асфальту
місто це спить місто це спить
на причасті побути бодай іще якийсь разок
і впізнати у собі жалюгідну подобу потвори
яка ізнову втішає себе думкою про вічні дерева
що проростуть вербою з його тіла і його душі
місто це спить місто це спить
ІІ
Цвіт яблуні укрився шовковим волоссям
промовивши про наближення таки неминучого очищення
оглядини дерев які не приховують свого задоволення
немовби маленькі діти котрі побачили обряд уперше
пробудження міста спраглого міста
напівоголеність весни і напівзабуті акорди
вузенькі талії що трималися за міцне коріння
природа тіла природа душі природа міста
спогади про смак молока на губах
пробудження міста спраглого міста
скроні її величності вічності розхитують пасма життя
вони вже вдарили попелом та не обсипали
олівцем, який лоскотав яблунево-білий папірець.
ворота причинилися до незвіданого простору
пробудження міста спраглого міста
крапля роси поєднала життя із смертю
вічність проросла крізь напівзігріте тіло матері-землі
стіни церкви здригнулися під рухами підземних потоків
м’язи напружені розбилися о граніт невимовної спраги
котрою захлинається твій напівлюдський голос
Освячення верби у храмі Св. Пантелеймона Цілителя:
- Відеосюжет:
Фотогалерея:
| 
