 У професійному доробку Катерини Ботанової створення онлайн-журналу про культуру Korydor, курування міжнародних проектів (фестиваль Culturescapes у Швейцарії) та участь у платформі стратегічних ініціатив «Культура-2025».
На майстер-класі в Школі журналістики УКУ редактор УП. Культура Катерина Ботанова розповіла про українські та європейські практики висвітлення теми культури у ЗМІ.
В Україні бракує стрижня загальної реальності. Суспільно-політична дискусія переходить у Facebook. Але Facebook дуже обмежений і сегментує дискусійне поле. Ви все одно постійно говорите з тими ж людьми і дуже важко вийти за межі цього кола. Так само кожен хоче отримувати лише ту інформацію, яка йому цікава.
Роль медіа − дати можливість проговорення суспільних сценаріїв. Мені подобається визначення мистецьких практик як лабораторії, де можуть тестуватися різні варіанти суспільних відносин. Якийсь з них суспільство обере і розвиватиме далі. Але для цього вони мають бути проговорені.
Медіа мають можливість доносити інформацію ширшій аудиторії. Медіа змінюються в своїх підходах, взаємозв’язку з аудиторією − це той майданчик, який має можливість залучити різні аудиторії.
У нас немає запиту на спеціалізовані медіа. В Європі у кожній царині є вибір: ідеологічний і практичний. А у нас дуже мало тематичних медіа, присвячених музиці, кіно, мистецтву. Кількість таких видань в Україні зменшується.
Потрібно десять видань, щоб пазл склався. Мінімальна інформаційна функція – це коли медіа розуміють важливість теми, але їхні можливості у висвітленні обмежені. У нас таку функцію в культурі має, наприклад, Lb.ua. Вони ставлять дуже важливі запитання. Але з загальної культурної адженди беруть тільки частину. Читаючи таке видання, ви не уявляєте всієї картини, що відбувається в культурі.
Навіть якщо культура − це тільки розділ, він живе таким життям як і «політика». Світові суспільно-політичні медіа приділяють багато уваги культурним питанням. Їх сегментують в спеціальний продукт: від щотижневого додатку − до друкованих видань, чи до спеціального підрозділу великих сайтів. В The Guardian є Guardian культура – окремий сайт з своєю аудиторією і підходами. В Україні цього мало. Причина в читабельності, рейтингах, клікабельності і уявленні про свою аудиторію.
Для більшості суспільно-політичних текстових інтернет-медіа роль культури зводиться до розваг. Це те, що називається lifestyle. Якісь культурні теми вигулькують в opinion. З одного боку тенденція зрозуміла: ми можемо розважитись і розглянути культуру як частину життя. Але в Україні цього забагато.
Можна отримувати хороші рейтинги серйозних текстів. Європейський читач дуже призвичаєний до серйозних публікацій. І до текстів про ситуацію у світі.
Уявлення, що всім потрібна політика, – помилкове. «Українська правда» досі є медійним лідером, проте рейтинги головної політичної сторінки УП за останні десять років знизились у півтора рази. Але уявлення, що культура потрібна всім такою ж мірою як політика, − помилкове ще більше.
Аудиторію, як і мистецтво, не можна вимірювати кількостями. Вистава, яка зібрала дві тисячі людей не обов’язково спричинить такі світоглядні зсуви в аудиторії як та, що зібрала сто. Так само, заходячи в один відсоток аудиторії, інформація потенційно може спричинити значно більше суспільної динаміки, ніж та, яка потрапить до п’ятдесяти. Бо ті люди, які читають інформацію і використовують її, – це активна частина суспільства, яка продукує зміни.
| 
