Як підтримати тих, хто побував у зоні АТО.
(Постравматичний синдром)
Як не прикро, проте іноді ,приходиться вести розмови на теми, які краще б взагалі не виникали. На жаль, багато є людей, яких торкнулося якимсь чином ситуація, яка відбувається на Сході України. Звичайно, ніхто не відміняв матеріальної допомоги, але не будемо забувати і про моральну підтримку тих, хто приймав участь в АТО, або знаходився на тій території.
То ж в в першу чергу, хотілося б звернутися до тих, хто пройшов дороги АТО, і не важливо в якій ролі, а також до членів їх родин, з таким поняттями, як гострий травматичний і посттравматичний розлади. Люди, які пережили тяжкі ситуації: війну, повень, смерть близької людини, - мають психічні травми. Але в них є внутрішні ресурсу, і вони можуть справитися з тим, що бачили нові, тяжкі і неприємні ситуаціі.
А ті люди, які не змогли справитися з психологічними травмами, залишаються травмованими. В перші години травми з людиною потрібно розмовляти, як кажуть виговоритися. Якщо цього не відбулося, то цей стан переходить в довгострокову пам’ять, і тоді – це вже буде посттравматичнтй синдром. Який перейде у «кошмарні» сни, думки з негативним минулим. Нема психолога, можна піти до священнослужителя , і поговорити про свої страхи. Проговорюючи все наболіле,- можна вийти зі стану психологічної травми. Ніхто не зобов’язує ходити до психологів часто. Людина сама знає скільки їй потрібно часу і хто зараз може допомогти. Якщо постраждалий сам справляється із психологічною травмою, то не треба до неї нав’язуватися і заставляти . Значить його ресурсів вистачає для того, щоб справитися з самим собою.
Та, родичам треба бути уважним ,на предмет, чи є постравматичні розлади. Той, у кого є постравматичний синдром, може не спати вночі, кричати, розмовляти у ві сні, або зовсім перестати розмовляти… Не треба людині говорити , що з ним щось не те, а сказати у розмовній формі: раніше ти пив горілку менше, говорив більше, з тобою стало трішки важко, бо ти кричиш. І тут треба розуміти, якщо хоче розмоляти постраждалий, нехай говорить . Ви ж слухайте і говоріть: мені страшно, я злюсь на тих, хто створив ту чи іншу ситуацію. Можна покласти руку на плече, або обійняти рідну людину, при цьому промовляти , що ви ніколи не думали , що ти такий хоробрий і що тепер став мужній і співчутливий.
Людина не хоче забувати, вона хоче менше страждати. Забути кусок життя неможливо, бо це - досвід. Не можна говорити: Чого ти «ноєш». Хочеться плакати - плачте- це варто того. Якщо людина не говорить, а замикається в собі, то можна включити своє тіло, а не тільки психіку: піти в похід, копати город, їздити на велосипеді. Краще робити те , що ніколи не робили, або те, що колись приносило радість : співати, вирізати по дереву. Домогти можна і самому собі - включати внутрішні ресурси. Подобається гуляти з собакою - будь ласка, лежати у траві, те ж добре…. Погані сни сняться, - придумайте гарну історію з щасливим кінцем, яку б ви хотіли побачити у ві сні , напишіть свої переживання на листку, намалюйте, і це може спрацювати позитивно для людини, бо стає легше – віддаляються страхи і переживання.
У людини є право розпоряджатися своїм життям. Тобто, лікуватися, чи не лікуватися. Та, ні в якому разі, не треба відчувати себе винним у тім, що сталося з вашою рідною людиною. Не путати себе і його. У горя є свої етапи злості, непримирення, печалі. Сперечайся, не сперечайся - це відбулося. І наступає момент: «Так, все що було – позаду.» Але життя продовжується, і весною цвітуть дерева, а восени жовтіє листя…..
Магістр з фізичної реабілітації
Ірина Пшиченко.
|
