Командир добровольчого батальйону «Миротворець» Андрій Тетерук, в програмі Еспресо.TV «Вечір із Миколою Княжицьким» розповів, що буде робити у парламенті і чому Турчинов «пекельний жартівник»
Про службу в Росії та повернення в Україну
У 1992 році нас ставили перед вибором: ті, хто хочуть служити в Україні, їдьте в Україну, ті, хто хочуть там залишитися - повинні були підписати там контракт.
Справа в тому, що на той час я собі слабо уявляв, що таке розвал Союзу, чим це загрожує, чому Україна вже живе окремо, тому я поставив перед собою мету: вступити до Московського вищого загальновійськового командного училища, бачив найближчу мету - випуск на Красній площі, потім кар'єру офіцера. Тобто через незрозумілі мені події міняти те, що я вже реалізовую своєю працею, я не бачив сенсу, тому я вирішив вступити до училища і відслужити п'ять років за контрактом.
Але вже в процесі служби, все-таки ми приїжджали у відпустку щороку, це внутрішний такий був стан, врешті-решт в 1999 році, на самому початку, я вирішив, що продовжувати службу не буду, якраз стояло питання про продовження або розрив контракту, я написав, що я йду і в травні місяці був звільнений зі Збройних сил і повернувся в Україну.
Про миротворчу місію у Косово
Я був начальником штабу, там посада така: «начальник штабу, заступник командира підрозділу». Ця посада передбачала, що людина повинна знати англійську мову. Перший раз, коли я хотів потрапити в Косово, я склав іспити, приїжджає комісія спецпідрозділів ООН, яка приймає як дії підрозділів загалом, так й іспит з англійської мови з чотирьох частин: у командира, начальника штабу, командирів взводів і заступників командирів взводів. Ми складали іспит, я його успішно склав і пізніше напрацьовував навички.
Там ми підпорядковувалися офісу спецпідрозділів в Косовому, штаб-квартира була в Приштині, з нами проводився два тижні вступний курс, потім проводили спільні навчання. Тоді в першій місії в 2004 році було близько восьми спеціальних поліцейських підрозділів (Польща, Румунія, Україна, два від Пакистану, Індія, Аргентина...). Взагалі 42 країни представляв собою миротворчий контингент в Косово.
У мене так траплялося, що командир їхав у відпустку, я був за нього, і у нас якраз були такі моменти, коли мене ледь не відсторонили від посади разом з підрозділом,через дуже серйозні конфлікти.
Ми забезпечували проходження гуманітарного конвою і стався фізичний контакт між албанцем і сербом. Тобто це була провокація, яку ми не змогли локалізувати, тому що відбувся контакт - значить ми винні. Але як ми потім розібралися: серб показав з автобуса непристойний жест в бік албанця, користуючись нашим захистом, - стався зовсім побутовий конфлікт. Той повів себе неетично, інший проявив стійкість характеру і дав здачу. Почалося розслідування, мене відсторонили від виконання обов'язків, весь підрозділ відсторонили від роботи, це був скандал на рівні ООН.
Зрештою, якщо б підтвердилося, що ми діяли непрофесійно і неграмотно, могло призвести до того, що підрозділ могли вивести зі складу миротворчих сил. Але врешті-решт ті, хто проводив це розслідування, довели, що ми діяли дуже грамотно, що це була провокація. Вранці мене викликав комісар місії, відсторонили від посади офіційно, а ввечері він вибачився, що для мене було абсолютно несподіваним, і сказав, що все нормально, мої дії вважаються абсолютно адекватними і підрозділ показав гідний рівень підготовки. Ми продовжили роботу.
Про «хрест» на ділових стосунках з росіянами
Я був директором у фірмі. Ми з другом створили фірму з виробництва паливозаправників, ми робили абсолютно цивільні речі, я пішов від військових дій настільки далеко, наскільки міг піти, і повністю «перемкнувся» на промислове виробництво, мені подобається, я увійшов у цей процес.
Ми робили цистерни, в яких перевозяться нафтопродукти, які монтуються на автомобільні шасі.
Вийшло так, що з Росією почав торгувати, однак припинив, коли вирішив йти на фронт. Я розумів, що неможливо з цією країною торгувати, хоча й розумів, що люди, з якими торгували, не винні в ситуації, проте внутрішньо я не міг суміщати ці два процеси. Бізнес заморожений, люди звільнені.
Про рішення піти на фронт та «зелених чоловічків»
Так, це було внутрішнє рішення. Воно зріло протягом декількох днів, але ухвалив я його після того, як ми сиділи з друзями дивилися репортаж, і я зрозумів, що це останній мирний вечір для мене особисто. Коли я бачив, що в Криму висаджуються «зелені чоловічки», там відбувається захоплення будівель, я розумів, що миру настав кінець.
Ми розуміємо, що якби я і мої друзі не пішли, було б важко тим хлопцям, які зараз на передовій. Це дуже складний, але однозначний для мене був діалог.
Я бачив перед собою завдання мінімум: відстояти територіальну цілісність України.
У мене було багато друзів, з якими служив, зокрема і в миротворчих місіях, яких я запрошував в батальйон «Миротворець», от ми бачимо такі цілі і люди питали буденно: «що я з цього буду мати. Я маю зарплату 2000 доларів, буду мати її тут?». Я казав, що ні, що у нього є можливість захистити Батьківщину. Казав їм, що ось «ти їздив заробляти свого часу, допустимо в Косово отримували більше 1000 доларів, ти заробляв, а зараз маєш от відпрацювати». Багато хто почув мене, багато - ні. Я розумію як одних, так і інших. Я не порвав з жодним із них.
Про дружину, яка плакала, але потім зрозуміла
Дружина спочатку плакала, потім менше плакала, потім це сприйняла спокійно і при мені вже не плакала.
У моїй родині так заведено, що дружина приймає рішення щодо господарства. Я приймаю ті рішення, які відіб'ються на розвитку моєї родини в наступні п'ять років, припустимо. Я до цих питань ставлюся дуже серйозно і приймаю рішення самостійно. Хоча з дружиною раджуся з усіх питань: вона дуже розумна жінка, я її люблю і ми з нею з 1989 року знайомі і в 1990 році розписалися, одружилися і радий дуже, що у мене така людина зі мною.
Йти на фронт - це було моїм внутрішнім і остаточним рішенням, я радий, що вона прийняла це моє рішення і не рвала мені душу.
Про добровольців та волонтерів, що зупинили Путіна
Після втечі Януковича народ не розгубився, а почав об'єднуватися. Добровольчі батальйони і волонтерські організації - це було несподіваним для російського уряду, який вирішив Україну дестабілізувати, і дестабілізовану Україну поділити на «губернії», розшматувати її на свій розсуд.
Про різницю між російським військовим та сепаратистом
В бойових діяї брали участь і російські військовослужбовці. Вони не добивали поранених, я це бачу на прикладі своїх хлопців - вони залишилися живі, їм надали медичну допомогу. Нормальні російські військовослужбовці, яких туди привезли під виглядом участі в навчаннях, на полігони, багато хто розумів, що відбувається, багато хто - ні. Ми бачимо по сухому залишку: вони не розстрілювали моїх поранених товаришів з батальйону.
Ми ж бачимо, що ті, хто входить у збройні угруповання терористів, їздили по полю і добивали поранених. Це зовсім інший тип мислення, зовсім інші люди, ми повинні розуміти, з ким ми маємо справу.
Про роботу народним депутатом
Я чітко розумію й вживаю необхідних дій, адже можу вже говорити, що я народний депутат, я вже списав свою частку в моєму підприємстві, я вже не директор там. Частину своїх зобов'язань перед суспільством я вже виконав і тепер я повинен скласти повноваження командира батальйону і зосередитися повністю на роботі народного депутата.
Так, для мене це нова сфера діяльності, але «не Боги горщики обпалюють», я бачу в собі внутрішню потребу і відчуваю впевненість у тому, що роблю правильні речі. Я бачу, що я впораюся. Коли я внутрішньо розумію, що ця справа, скажімо так, «погано тхне», при всьому позитивному погляді, я туди, звичайно ж, не піду.
Цілі та завдання у Верховній Раді
Як людина, що входить з фронту до Верховної Ради, я звичайно ж хотів увійти до Комітету національної оборони і безпеки, це було б мені найближче по духу зараз. Якщо я туди навіть не потраплю, я в будь-якому випадку буду підтримувати всі законодавчі ініціативи, які будуть покращувати ситуацію в нашій країні.
Я витримую тактичну паузу. Нехай вляжуться зараз пристрасті. Після виборів багато ажіотажу у розподілі міністерських крісел. Я не хочу, щоб це виглядало з мого боку начебто я заради цього прийшов. Я із задоволенням увійду в антикорупційний комітет, у мене є дуже багато друзів, які мені будуть допомагати в цьому, які також, як і я, зацікавлені в тому, щоб почати приборкувати цього «дракона корупції».
Зустрічаючись з людьми на передвиборчої агітації і зараз, я бачу, що у нас практично немає іншого вибору, окрім як підтримувати той позитивний потенціал, який розпочався з листопада, коли студенти перші сказали, що «ми не стерпимо над собою насильства і з нами треба розмовляти». З цих перших рухів, перших кроків, першого посилу, ми все таки маємо позитивну динаміку і це мене тішить, це підтверджує, що я на правильному шляху.
Я вважаю, що ми повинні максимально зараз посилювати наші Збройні сили, бо ми зараз, межуючи з дуже сильним агресором по кордону, повинні розуміти, що вони можуть в будь-який момент використати нашу слабкість. Використовували нашу слабкість один раз, зроблять це ще стільки раз, скільки їм буде необхідно для досягнення кінцевої мети. Те, що ми стаємо з кожним днем сильнішими, їх безсумнівно змушує переглядати свої дії. Ми показуємо, що ми як нація, як народ, як армія, як окрема організація, - ми стаємо сильнішими.
Як боротися з російською пропагандою
Багато громадян на Сході країни знову продовжують робити вибір на користь тих людей, які їх привели на межу війни. Вони бачили, що ці люди грабували цей регіон, бачили, що українська влада ніколи не домінувала в Донецькому або Луганському регіоні. Ми бачимо, що вони самі «варяться» в своїх вигаданих, комфортних умовах. Вони самі вибирають тих, які разом з ними росли і вони бачать, що ці люди отримують нечувані статки, виводять ці гроші в офшори, за кордон, при цьому не роблять нічого, щоб ці ж люди, які на них працюють, жили краще. Вони там дуже бідно живуть. Це дуже сумна картина.
Нам потрібно повністю міняти роботу, потрібно роз'яснювати, чому ми хочемо в ЄС: що там найбільш демократичні умови для реалізації потенціалу кожної людини. Ми бачимо наскільки відкрите там суспільство, наскільки високий там рівень життя, медицини, освіти. І до цього потрібно підводити людей, а не тільки до того, що шокові вкидання робити про геїв та лесбійок з їхніми парадами. І на цьому люди відсторонюються і кажуть, що не хочуть в ЄС, а хочуть в Росію. Хоча в Росії, в одній Москві, гей-клубів напевно більше, ніж в Берліні, Празі, Варшаві разом узятих.
«Гуртом і батька легше бити»
Я був здивований наскільки Олександр Турчинов володіє іскрометним гумором. Його багато хто вважає не таким, яким він є, і він дуже по-філософськи, по-буддистськи навіть, до цього ставиться. Спокійно ставиться до того, що про нього говорять неправильні речі, про те, що він «злив» Крим приміром. Він мужньо ставиться до цього, при цьому володіє іскрометним гумором, мені це дуже імпонує. Я сам люблю пожартувати, пекельно пожартувати, гостро пожартувати. Кажуть, що у військових є чорний гумор. Мені ці моменти властиві, й я дуже люблю, коли люди ставляться з гумором до будь-яких ситуацій і до себе самого.
Я познайомився ближче з нашим міністром внутрішніх справ, не тому що я хочу його похвалити, бо він міністр. Я познайомився з ним як з людиною і мені він подобається, як людина.
Мені пощастило. Я раніше, коли був військовим, говорив, що щастило на командирів. Можливо підлеглим моїм зі мною, як з командиром, не щастило, багато хто говорить, що Тетерук такий-сякий, але мені дуже пощастило з командирами. Мені щастить з начальством і колегами. І це хороший знак для мене, значить я в хорошій команді повинен реалізовувати всі свої починання.
«Гуртом і батька легше бити» - я бачу, що ця команда заряджена на успіх, і я заряджаюсь цим успіхом навіть від прем'єр-міністра (Арсенія Яценюка, - Ред.). Я бачу, як він проводить наради і він враховує досвід своїх минулих помилок і він дуже швидко їх використовує для руху вперед, він не стоїть на місці, не переймається, каже, що це було помилкою, ми не повинні повторювати їх, і просто йде далі, не копаючись в собі, не стогнучи. І це здорово.
|
