Міністр освіти й науки Лілія Гриневич: «Адекватна оплата праці вчителя – три мінімальні зарплати...»

***

Міністр освіти й науки обійняла цю посаду лише в середині квітня. Однак плани пані Гриневич та її команди не страждають ані на дріб'язковість, ані на беззмістовність. Пані Гриневич хоче запровадити в Україні, ні багато ні мало, Нову школу з великої літери - і, як побачить читач, відводить на це досить стислі терміни. Хоча, слід зазначити, уряди та окремі міністри в Україні можуть змінюватися ще й пошвидше.

На жаль, розмова кореспондента "Цензор.НЕТ" із міністром відбулася ще до відомого скандалу довкола можливого скасування студентських стипендій. Проте нижчеподане інтерв'ю, поза всяким сумнівом, стане цікавим батькам, чиї діти ходять (або щойно пішли) до шкіл та… дитсадків. Адже на останні теж чекає чимало реформ, які вже почали реалізовуватись.

Попри всю схильність пані міністра до філософських узагальнень на тему "Нової школи", вона надала й чимало конкретної інформації, яка розвіює деякі міфи, вже вкорінені за останні місяці у масовій свідомості.

ДЕРЖАВНІ Й КОМУНАЛЬНІ ДИТСАДОЧКИ СКОРОЧУВАТИСЬ КАТЕГОРИЧНО НЕ БУДУТЬ

- Ліліє Михайлівно, я хотів почати, так би мовити, "знизу вгору" по системі освіти. Протягом літа лунали заяви про реформу, покликану спростити доступ дітей до дошкільних навчальних закладів. Що конкретно планується, і що вже зроблено?

- Так, дійсно, є проблема з доступом дітей до дошкільної освіти, особливо у великих містах. Сьогодні в чергах до дошкільних закладів по країні стоїть 90 тисяч дітей.

Як такі проблеми вирішують в інших країнах? Якщо держава не може забезпечити все це з бюджету, розвивається приватна ініціатива. Проте у нас приватні садочки стали дорогими й ексклюзивними, тому що вони мали працювати за старими санітарними регламентами. А ці регламенти містять дуже багато різноманітних правил, які давно вже неактуальні, наприклад, у країнах ЄС.

Так, скажімо, у нас не планувались маленькі садочки, які можуть знаходитись на перших поверхах житлових будинків. Садочок мав бути обов'язково окремою будівлею значної площі. Тому ще в травні, спільно з Мінохоронздоров'я, ми затвердили нові санітарні регламенти для дошкільних закладів. Ці регламенти дозволяють відкривати садочки меншої площі - наприклад, лише на дві групи. Дозволяють відкривати маленькі садочки в житловому фонді. Далі, наприклад, у цих садочках не обов'язково має бути власна кухня, натомість садочок може обслуговувати кейтерингова компанія.

Скасовано низку абсолютно архаїчних невиправданих правил, зокрема, приносити медичну довідку, якщо здорова дитина пропустила кілька днів та іншу дрібну регламентацію.

В цілому, нові санітарні регламенти, на нашу думку, дозволять розвиватися насамперед невеликим приватним дитячим садочкам. Це, з одного боку, дозволить збільшити кількість місць, а з другого - здешевити перебування дитини в такому закладі.

Тим паче, що органи місцевого самоврядування можуть надавати цим садочкам пільгову ставку оренди. Це було б соціально відповідально, бо взагалі-то дошкільна освіта - це сфера, яку мало б забезпечувати саме місцеве самоврядування.

- Чи планується разом із тим скорочення мережі державних дошкільних закладів?

- В жодному разі. Понад те, ми будуємо нові садочки. На цей рік, наприклад, заплановано по країні створити близько 25 тис. місць для дошкільнят.

Нагадаю, в результаті децентралізації зараз на місця потрапляє значно більше коштів. Наприклад, з 1 січня до 1 липня цього року у місцеві бюджети надійшло на 23 мільярди гривень більше, ніж за той же період минулого року. Місцева влада вкладає ці кошти в інфраструктуру. Крім того, вони користуються Фондом регіонального розвитку, і, якщо проглянути відповідні позиції, багато областей визначили пріоритетними об'єктами соціальної інфраструктури саме школи та дитсадки.

Це дуже добре. Адже демографічна ситуація в нас така, що йде скорочення кількості старшокласників і студентів, але при тому зростає кількість дошкільнят. Бо нинішні старшокласники - це ті, хто народились під час спаду народжуваності в дев'яностих. Тоді, в дев'яностих, дитсадочки позакривали, поприватизовували, перепрофілювали приміщення, а ми сьогодні отримали проблему державного значення.

Тому державні, комунальні дитсадочки скорочуватись категорично не будуть. І розширення можливостей приватних садочків - це додаткова опція, але в жодному разі не замінник того, що має робити місцева влада.

- З дитсадками зрозуміло. Водночас, на відміну від них, точно будуть скорочені школи - про це останнім часом заявляли в тому числі й ви. Наскільки я зрозумів, цей процес триватиме паралельно зі створенням так званих "опорних шкіл". Хотілось би деталізувати всі ці моменти.

- Зверніть увагу, що майже 60% українських шкіл - це сільські школи, а в них навчається тільки третина школярів. Тобто, як правило, це маленькі школи. І саме в сільській місцевості зменшується кількість школярів. Є школи з кількістю до 25 учнів.

Якщо це початкова школа - нема проблем. Наша позиція така, що початкова школа має бути якомога ближче до місця проживання дитини, бо шести- семирічних дітей неправильно кудись далеко возити. І в новому проекті закону "Про освіту" ми передбачили, що початкова школа має бути поруч із місцем проживання дитини.

Натомість є проблема з дітьми старшого віку. Наприклад, ЗНО цього року вкотре показало нам, що діти з сільської місцевості мають в декілька разів менше шансів успішно скласти ЗНО і вступити на бюджет. Тобто дитина самим фактом народження в селі має нерівний доступ до якісної освіти, порівняно з дітьми у містах.

Яким чином це вирішується в світі? Є два шляхи, які здійснюються паралельно. Перший шлях - це дистанційна освіта, коли дитина, за допомогою інформаційно-комунікаційних технологій, має можливість дивитися відеоуроки та користуватися зворотнім зв'язком з дуже хорошими вчителями. Цей спосіб ми теж будемо застосовувати - але, на жаль, поки що ми не маємо відповідно розвиненої комунікаційної інфраструктури.

Тому є другий спосіб: довезення дітей старшого віку до опорних шкіл. Що таке опорна школа? Це школа, яка має декілька філій нижчого рівня і в яку привозять дітей шкільними автобусами із найближчих населених пунктів, де колись були малокомплектні школи. Ця школа має бути обладнана сучасними кабінетами для вивчення природничо-математичних дисциплін, комп'ютерними класами, спортивними майданчиками, забезпечена кваліфікованими вчителями. Тобто це школа, де діти матимуть змогу отримати повноцінну та якісну освіту.

- І де така школа має знаходитись?

- В населеному пункті, куди найзручніше довозити дітей з інших маленьких населених пунктів. Це школи в сільській місцевості, але у вузлових селах чи селищах.

У нас зараз бувають ситуації, коли в школі всіх дітей, з першого по одинадцятий клас, навчається всього декілька десятків. При цьому один учитель може викладати п'ять предметів. Зрозуміло, ці діти неконкурентоспроможні порівняно з тими, хто вчиться в повноцінній школі, де є всі профільні вчителі.

Наш підхід такий: ми понижуємо рівень малокомплектної школи до основної або навіть початкової, залежно від кількості дітей, але при цьому, щоб діти початкової школи навчалися якомога ближче до місця проживання. Натомість дітей, які навчаються в старшій школі, довозитимуть автобусами до опорної школи, де вони мають отримати повноцінну та якісну освіту.

ЩОЙНО ВІТЧИЗНЯНІ ВИРОБНИКИ ШКІЛЬНИХ АВТОБУСІВ ДІЗНАЛИСЯ ПРО ВИДІЛЕННЯ БЮДЖЕТНИХ КОШТІВ - ПІДНЯЛИ ЦІНИ

- Тож скільки шкіл закриється, скільки "понизять у статусі", скільки відкриють опорних шкіл?

- Я вам назву цифри, які мали бути на 1 вересня. Орієнтовно, закриваються 180 шкіл, де насправді мало дітей. Зверніть увагу, що на закриття кожної школи необхідне рішення місцевої ради, школа не закривається рішенням Міністерства освіти і науки.

Є ще близько 100 шкіл, які призупинять свою діяльність через фізичну відсутність там дітей. Ну, от нема в селі дітей шкільного віку. Але там є діти-дошкільнята. Саме тому школа не закривається, а призупиняє роботу. Існує ідея тимчасово використовувати приміщення цих шкіл для розміщення бібліотек, Інтернет-доступу тощо - але конкретно про це ще трохи рано говорити.

В свою чергу, повинні відкритися 142 опорні школи. В них інвестували органи місцевої влади та державний бюджет. Зокрема, уряд виділив субвенцію в 600 мільйонів гривень на закупівлю шкільних автобусів та 200 мільйонів гривень на обладнання шкільних кабінетів в опорних школах.

Щоправда, мало купити шкільний автобус, він повинен їхати по хорошій дорозі. Адже від цього залежить час, витрачений на шлях до опорної школи. Ми обговорювали це з Мінінфраструктури: необхідно відремонтувати 2,5 тисяч кілометрів доріг. Насправді зараз у ремонт доріг вкладається дуже багато коштів. І ми наполягаємо, щоб обласні адміністрації, плануючи ремонт доріг, першочергово ремонтували та покращували ті дороги, які ведуть до опорних шкіл.

- Ну, Міносвіти для обладміністрацій усе-таки не зовсім авторитет…

- Вони мають доручення прем'єра на цю тему. Про це знає також міністр регіонального розвитку. Тому, в принципі, на рівні уряду порозуміння з цього приводу є.

- Що стосується шкільних автобусів як таких. Можете прокоментувати не такий давній скандал із тим, що в рамках цієї програми закупили автобуси російського виробництва? Власне, мені відомо, що точніше говорити про автобуси, зібрані в Харкові - але все-таки з вузлів, які поставлені з РФ…

- Насамперед треба сказати, що Міністерство освіти й науки ці автобуси не закуповує. Це роблять місцеві адміністрації. Наше завдання було в тому, щоб виділити цільову субвенцію. До речі, до цих 600 мільйонів місцеві адміністрації мали додати ще стільки ж. За оперативною інформацією на 1 серпня 2016 року, місцевими органами влади на закупівлю шкільних автобусів загалом було передбачено із місцевих бюджетів 347 745 543 грн.

Хочу зазначити, що початково діяла система співфінансування - 50% з державного бюджету, а 50% з місцевих бюджетів. Але уряд за ініціативою МОН пішов назустріч областям та запропонував їм ще більш вигідний розподіл - до 70% вартості автобуса може фінансувати державний бюджет, а решту - місцеві бюджети. Тому нас дуже здивувало, що вітчизняні виробники автобусів, щойно дізналися про виділення бюджетних коштів, підняли ціни на 10% і вище.

- Саме на шкільні автобуси?

- Саме так. До того вони були, наприклад, по мільйону двісті тисяч, а тут раптом стали по мільйону п'ятсот тисяч.

Природно, що це підштовхує місцеві адміністрації шукати дешевші варіанти. Загалом, у ситуації зі згаданим вами скандалом мала б розбиратися СБУ. За нашою інформацією, ці автобуси, які справді виробляє Харків, дійсно збираються на скількись відсотків із російських запчастин. Але вони поставили нижчу ціну. До того ж, запчастини до автобусів не входять до переліку товарів, заборонених до імпорту з РФ. Тому, мені здається, і питання різкого підняття ціни теж має бути досліджене - Антимонопольним комітетом.

- А Міносвіти зверталося з цього приводу до Антимонопольного комітету?

- Ми спілкувалися на цю тему. Але ж, повторюю, ми не закуповуємо автобуси. Мені здається, офіційно звертатися з приводу тієї чи іншої закупівлі має суб'єкт закупівлі.

- Повертаючись до профільної теми: очевидно, закриття шкіл означає скорочення посад учителів. Як і в яких масштабах це відбуватиметься?

- Наскільки нам відомо з оперативної інформації від місцевих адміністрацій, більшість учителів, яких торкнеться цей процес, будуть працевлаштовані в інших школах. Але кількасот учителів по всій країні можуть не отримати пропозиції роботи. Місцева влада повинна зробити все, щоб їх працевлаштувати, якщо це люди не пенсійного віку. У крайньому разі, ці люди мають бути взяті на облік Службою зайнятості, отримати всі відповідні соціальні виплати та можливість для перекваліфікації.
СЬОГОДНІ ДІТИ НЕ ХОЧУТЬ ХОДИТИ ДО ШКОЛИ УЖЕ В ТРЕТЬОМУ КЛАСІ. КОЛИСЬ ЦЕ ВІДБУВАЛОСЯ В СЬОМОМУ-ВОСЬМОМУ
- Уже на цей рік анонсовано скорочення й полегшення домашніх завдань для молодших класів. Як це буде на практиці?

- Оновлення програм початкової школи стосується 1 - 4 класів. У нас є така проблема, як втрата дітьми інтересу до навчання. Сьогодні діти випадають з процесу навчання й не хочуть ходити до школи уже в третьому класі. Колись це відбувалося в сьомому-восьмому класі...

Ми проаналізували причини цього - разом із науковцями, практиками, батьками. І з'ясувалося, що в програми під час змін в 2011-2012 рр було напхано все більше теоретичної інформації, незважаючи на вікові особливості дітей. І діти, не встигаючи засвоїти одні важливі базові знання, мусили переходити до вивчення наступних.

Далі. Коли ми подивилися на наші програми, виявилося, що в них дублюється інформація по різних дисциплінах, по різних класах. Плюс іноді дається інформація не для тієї вікової категорії, й виходить, що дитина мусить вивчити складне теоретичне визначення, і це в той час, коли вона лише вчиться читати.

Тому впродовж двох місяців (між нашим приходом у міністерство і 1 вересня часу було не так багато) ми виставили програми на відкриту платформу EdEra. І запросили вчителів-практиків, психологів, науковців, громадські організації, батьків: будь ласка, ось вам програма за розділами - прокоментуйте, що ви думаєте про кожен з них. Хочу сказати, що з 8 тисяч коментарів від понад 4 тисяч авторизованих коментаторів ми отримали більшість надзвичайно притомних і конструктивних рекомендацій.

- Отже, в двох словах: що буде?

- В двох словах не вийде… Спробую сказати так: ми хочемо досягти державних стандартів початкової освіти - тобто визначення того, що має знати і вміти дитина - за рахунок покращення якості навчального процесу і при збереженні здоров'я дитини. Наведу приклад. Багато спекулюють щодо таблички множення, вивчення якої ми розвели на більш тривалий час. Чому це важливо? Бо річ не в тім, щоб дитина зазубрила якомога більшу частину таблички за якомога коротший час. Нам важливо, щоб дитина розуміла сутність дії множення і вміла її практично застосовувати.

Ми прагнемо, щоб дитина мала знання і практичні навички їх застосування, аби це потім стало опорою в базовій школі. Бо від успішності дитини в початковій школі залежить успішність її навчання в наступних класах. Наведу ще кілька прикладів. Що читають діти в початковій школі? Як правило, це - старі тексти. Дуже часто це тексти, вкрай далекі від реалій дітей ХХІ століття.

- Невже з програми виключать, скажімо, класику про те, як малий Тарас Шевченко "пас ягнята за селом"?

- Окрім класики, в програмі було чимало авторів, чиї твори давно не друкувалися або ж не мали великої літературної цінності. В програмі мають бути й сучасні українські дитячі письменники, яких дитина може побачити по телевізору, написати їм листа чи прийти на зустріч. Тому ми збільшили перелік відповідної літератури, і вчитель має право обирати, які тексти надавати дітям.

Понад те, ми зараз працюємо над хрестоматією для початкової школи, й у цій хрестоматії будуть дані приклади творів сучасних українських письменників. Багато видавництв люб'язно надали для цього відповідні дозволи на використання авторських прав.

Ще один конкретний приклад: діти приходили до школи в шестирічному віці й на заняттях з іноземної мови в 1-му класі значну частину часу мусили копіювати графічні зображення слів, словосполучень і речень. Але насправді дитина в першу чергу повинна зацікавитись мовою. Її треба навчити ритму цієї мови, навчити більше слів та простих фраз… Тому я хотіла б усіх заспокоїти: після оновлення програми наші діти отримають не менше, а більше знань і навичок.

- Що все-таки буде з обсягами домашніх завдань?

- Є такий документ, як "Методичні рекомендації до навчально-виховного процесу в початковій школі". Там ми виклали свої рекомендації. Ми вважаємо, що домашнє завдання не може перевищувати те, що дитина зробила на уроці (а зараз дуже часто так буває).

Далі, є ще одна пропозиція - для більшості шкіл це буде новацією - писати простим олівцем до сформування у дітей стійких навичок письма. Це - світова практика провідних освітніх систем. Вона пов'язана не лише з навичками письма, але й із розумінням дитячої психології. Помилку, зроблену олівцем, легко виправити - а це дозволяє дитині не боятися помилки, розуміти, що вона має право на помилку.

Про ці новації добре знають вчителі, які "тримають руку на пульсі" й вивчають сучасні освітні методики. Адже давайте не забувати, що сучасні діти - це не такі діти, як ми з вами були. В сучасному світі дитина має дуже багато відволікаючих факторів. Крім того, існує чимало типів інтелекту, діти мають різні схильності й здібності, й ми повинні все це врахувати. Й у жодному разі не закомплексувати дитину просто в початковій школі - бо ті ж постійні закреслювання помилок формують у дитини страх.

У нас перший-другий класи в школі так і будуть називатися - "адаптаційний період". Під час цього періоду має сформуватися довіра між дітьми, вчителями й батьками. Коли дитина змалку починає довіряти вчителю, коли вона розуміє, що має право на помилку, далі їй буде значно легше.

- Водночас оголошено перехід на 12-річне навчання, і чимало батьків, яким я пропонував у Facebook окреслити найцікавіші для них теми розмови з вами, не розуміють, коли і в якому порядку це має відбуватися…

- Ті, хто ходить до школи вже зараз, 12 років вчитися не будуть. На жаль, більшість людей - а також медіа - зрозуміли все так, як найлегше зрозуміти. А насправді дванадцятирічка має розпочатися з дітей, які вперше підуть до школи у 2018/2019 навчальному році. До речі, в принципі більшість бакалаврських програм за умови 12-річної школи скорочується з чотирьох років до трьох, тож загалом матимемо ті ж 15 років, що й у нинішній схемі, коли маємо 11 років у школі плюс 4 роки на бакалавраті в університеті.

А в сьогоднішній школі, перевантаженій теоретичною інформацією, додавати ще рік навчання немає сенсу. Це має бути нова школа за своєю суттю.

Що таке нова школа? Раніше школа для дитини була основним джерелом знань. Але сучасна дитина живе у величезному потоці інформації. Якщо ця дитина мешкає в місті чи просто має досить забезпечену родину, вона вже з раннього віку починає користуватися ґаджетами, сприймає всі процеси динамічно й у тривимірному просторі. Це - "багатозадачні" діти, які можуть робити водночас кілька речей. А ми приводимо їх у клас і примушуємо сидіти, склавши руки, й дивитись на нудну дошку.

Крім того, нинішня українська школа переживає "знаннєву кризу". Зараз постійно з'являються нові знання, а в програми, крім нових знань зі, скажімо, фізики, заштовхували ще й історію фізики. І так - по кожному предмету. Що ж маємо в сухому залишку, коли дитина закінчила школу й склала ЗНО? Що з отриманого в школі виявляється потрібним для життя?

Не забуваймо, що у нас є євроінтеграційні устремління, є країна-агресор під боком, і є дуже складна економічна ситуація. В такому становищі нам необхідний тільки інноваційний розвиток. Звідси випливає "модель випускника" - тих людей, які завтра продовжуватимуть розбудовувати Україну. Це має бути особистість, відповідальний громадянин-патріот, і це має бути інноватор.

Зокрема, нам потрібно більше інженерів. Проте інноваційне мислення потрібне не лише для інженерів, але й людям всіх професій при вирішенні суто життєвих проблем.
"Я ВВАЖАЮ, ЩО ВЧИТЕЛЬ ПОВИНЕН БУТИ ПРОВІДНИКОМ ДЕРЖАВНИЦЬКОЇ ПОЛІТИКИ"
- Серед пріоритетів освітньої реформи у вашому відомстві називають полегшення доступу до освіти для дітей-інвалідів. Як це має відбуватися?

- У нас дійсно є важливий пріоритет - формування інклюзивної освіти. Бо ще один пережиток, який ми тягнемо за собою - це те, що люди з особливими потребами живуть у своєму окремому світі. Традиційно вони навчалися в окремих інтернатних закладах. Зараз для нас дуже важливо, щоб такі діти, якщо вони мають збережений інтелект, могли навчатися й соціалізуватися поряд зі своїми однолітками. Це повинно й облагороджувати інших дітей, щоб вони розуміли, як ставитись до людей з особливими потребами, як із ними комунікувати. Але це дуже важкий і довгий процес.

Зокрема, вчителі, які вийшли зі старої педагогічної системи й не проходили курсів корекційної педагогіки, не знають, як працювати з такими дітьми. Їх треба навчати. Й, до речі, ті вчителі, які зараз вивільняться, можуть пройти такі курси й працювати у відповідних навчальних закладах. В свою чергу, наші педагогічні вищі навчальні заклади зараз розбудовують такі курси для того, щоб їх проходили всі молоді майбутні вчителі.

- Мої читачі на Facebook активно цікавились: чи може Міносвіти вплинути на вчителів, які пропагують сепаратистські чи українофобські погляди?

- Скажу відверто: ситуація складна. Законодавство містить дуже широке трактування такої поведінки саме вчителів. Як міністр освіти - і я неодноразово заявляла цю свою позицію - я вважаю, що вчитель повинен бути провідником державницької політики. Тому що вчитель отримує зарплату з бюджету, це раз. По-друге, вчитель має певні етичні зобов'язання, які на нього накладає, зокрема, законодавство.

Але Міністерство освіти і науки не звільняє вчителів. Вчителів звільняють керівники навчальних закладів. А керівників, у свою чергу, можуть звільняти органи місцевої влади. Ми ж можемо лише задавати певну політику та давати рекомендації. Наприклад, сьогодні, згідно із законодавством, вчителя можна звільнити за аморальну поведінку.

На жаль, вчителі в нас не підписують контрактів, де можна було б ввести такі умови звільнення, як, наприклад, заклики до порушення конституційного устрою України. Хоча це можливо з керівниками навчальних закладів. А у випадку вчителя треба кваліфікувати його дії, мати докази, що саме він зробив. Це треба робити спільно зі Службою безпеки…

Є відповідні статті Кримінального кодексу, але вони говорять про прямі заклики, а вчитель може здійснювати непрямі, "м'які" впливи, які, однак, є дуже деструктивними. Тоді, повторюсь, треба мати докази й подавати їх на розгляд керівництва навчального закладу: чи воно кваліфікує це як аморальну поведінку.

- Словом, треба звертатись до дирекції школи, а якщо та не реагує - до місцевої адміністрації?

- Так. Вони тут відповідальні. І я вважаю, що коли ми маємо, фактично, військову агресію, ми повинні бути дуже чутливими до того, що відбувається в школі. Цього мають вимагати, в тому числі, батьки. Але, повторюся, на все мають бути докази. Ми не повинні кинутися в іншу крайність - у "полювання на відьом". Потрібен надзвичайно збалансований і тверезий підхід.

- Питання, дотичне до попереднього: чи буде оновлено концепцію викладання у школах новітньої історії України? Бо ми вже бачили прецеденти, коли підручники змінювались в угоду чинній на той чи інший момент владі: за президента Ющенка в них возвеличувалась Помаранчева революція, за президента Януковича акценти терміново змістили, є й інші приклади. Чи з'явиться у нас програма, яка не залежатиме від політичної кон'юнктури?

- Я сподіваюся, що в нашій країні відбулися незворотні зміни, і ми йтимемо в напрямку демократичного європейського суспільства. Вітчизняна ж історія, на мою думку, є ключовим предметом в побудові української ідентичності та формуванні відповідального громадянина. Тому історія має будуватись не під політиків, а її мають писати справжні історики. Хочу сказати вам, що в програми для 10 - 11 класу такі зміни внесені.

Зокрема, питання депортації кримських татар, якого раніше підручники майже не торкалися, зараз висвітлюватиметься значно повніше. Як і питання українського Криму, і питання освоєння земель Донбасу, тих міграційних процесів, які там відбувалися.

- Вище ви згадували про потребу країни, наприклад, в інженерах. Але щоб зі школи виходили майбутні інноватори, потрібні в першу чергу відповідні вчителі. Тим часом в Україні це сьогодні - далеко не найпрестижніша професія…

- Нічого з того, про що ми з вами говорили, жодні реформи, жодна нова школа неможливі без учителя. І я вважаю найбільшим для нас викликом підняти соціальний статус і кваліфікацію українського вчителя.

- Як?

- Коли відсоток ВВП, що йде на освіту, щороку падає, це величезна проблема. В проекті нового закону "Про освіту" ми визначили рівень зарплати вчителя, який мав би бути адекватним - три мінімальні зарплати. Але до нього ми не зможемо прийти ні наступного року, ні навіть за два роки. Ми це усвідомлюємо. Проте ми мусимо поступово йти до цього рівня.

Так, бюджет-2017 теж буде важкий, але ми вийшли з пропозицією хоч трішки просунути вчителя вгору по Єдиній тарифній сітці. З іншого боку, ми маємо гарантувати вчителю більшу педагогічну свободу. Ми маємо довіряти вчителю. Але водночас маємо спонукати вчителя до підвищення кваліфікації й до реального партнерства з батьками та учнями, аби ми могли запроваджувати цінності нової школи.

- Наостанок: є інформація, що на цей навчальний рік не вистачає підручників з четвертого по восьмий клас включно…

- За підручники для восьмого класу цілком відповідає Міністерство освіти. Й ми надрукували 100 % підручників. Очевидно, на час, коли ви отримали цю інформацію, їх просто ще не всі розвезли по областях.

Є проблеми з підручниками для четвертих та сьомих класів, які мали бути надруковані ще до початку минулого 2015-16 навчального року. Половину підручників закупило Міністерство, хоч і з запізненням. А другу половину, за рішенням Верховної Ради, мали закупити місцеві адміністрації. Вони мали виділити кошти, провести тендери й укласти угоди з видавництвами. За нашими прогнозами, на жаль, ця частина підручників в більшості областей надійде із запізненням. Конкретний час залежить від місцевих адміністрацій: одні справляться швидше, інші - повільніше…

Це вчергове свідчить про помилковість застосованої схеми, коли кожна громада мала укладати угоду з видавництвами. Бо це створило значні бюрократичні перепони. І для міністерства це величезний урок. Ми більше не будемо допускати такої схеми. Звісно, свого часу централізовані закупівлі були способом великих маніпуляцій і отримання "відкатів". Але зараз нам вдалося дуже здешевити український підручник, у нас прозорі закупівлі й ніяких "відкатів" немає.

Олександр Михельсон, "Цензор.НЕТ"