Незабутній подвиг заради нашого майбутнього

Кажемо, що від аварії на ЧАЕС в Україні постраждали 3,2 мільйона чоловік, серед них — понад 1 мільйон дітей, і водночас розуміємо, що трагедія зачепила долю кожного українця, сколихнула життєве дерево п'ятидесятимільйонного народу.

Місцевість, яка зазнала прямого радіаційного враження, становила 1/12 частку всієї території України. Небезпечний рівень радіоактивного забруднення спостерігається на площі понад 50 тисяч квадратних кілометрів. Евакуйоване 76 населених пунктів з кількістю мешканців 91 тисяча чоловік. До зони обов'язкового відселення потрапили 92 населених пункти, а до зони гарантованого державою добровільного відселення — 835. Під постійним і посиленим радіоекологічним контролем перебувають 1288 населених пунктів...
Загалом, у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи брало участь близько 800 тисяч чоловік. Найпершими, хто мужньо, героїчно вступив у двобій з ненаситним ядерним жерлом реактора, були пожежники… Це вони в умовах смертельної, непомітної, але разючої радіації встали на захист своєї Вітчизни від смертоносного атому. Це вони врятували не тільки Україну, але й усю Європу від загрози жахливого ядерного лиха. Приклад безмежної мужності, героїзму, відданості виконання до кінця службового обов’язку показали вогнеборці під час гасіння пожежі на 4-му енергоблоці Чорнобильської АЕС. У ту рокову, "пекельну ніч” – 26 квітня 1986 року, 28 бійців-пожежників першими стали наперекір атомній біді, побувавши у самому епіцентрі ядерної катастрофи. Це вони, не шкодуючи свого життя, здоров’я, не побоявшись невидимої, але разючої радіації першими стали наперекір атомній біді. Вони йшли на смерть заради майбутнього, як солдати на передовій… Уміло та тактично грамотно керував діями вогнеборців під час гасіння пожежі воєнізованої пожежної частини № 2 по охороні Чорнобильської АЕС майор внутрішньої служби Леонід Телятников.

Найнебезпечніше і найважче було на даху реактора. Це вони – начальник чергового караулу чорнобильських пожежників (ВПЧ-2 по охороні ЧАЕС), лейтенант внутрішньої служби Володимир Правик, начальник чергового караулу СВПЧ-6 м. Прип’яті, лейтенант внутрішньої служби - Віктор Кібенок, командири відділень - Василій Ігнатенко, Василій Булава, Іван Бугрименко, пожежні - Володимир Тешура, Іван Шаврей, його брат Леонід Шаврей, Микола Титенок, Володимир Прищепа, Олександр Петровський гасили пожежу в найнебезпечнішому осередку пожежі на покрівлі машинного залу реактора. Коли вогнеборці за допомогою пожежних драбин та автодрабини піднялись на розтрощений вибухом дах реактора - перед ними постала страшна стіна вогню і чадного задушливого диму… Від високої температури розплавився і капав на землю поліуретановий утеплювач, горів бітум, металеві конструкції розкалилися, чоботи бійців в’язли у липкій бітумній масі.

Смерть чатувала на них з усіх сторін, але вони мужньо, героїчно вистояли до кінця в запеклому двобої з вогняною лавиною. Своєчасно подані пожежниками лафетні стволи запобігли розвитку пожежі в машинному залі, захистили металеві конструкції даху. І ненажерливий вогонь відступив перед ними. Небезпечна загроза розповсюдження вогню далі на працюючий 3-й енергоблок станції була ліквідована. Ці сміливі, відважні бійці знали, за кого і на що ідуть. За плечима у вогнеборців були їх сім’ї – дружини, маленькі діти, батьки, рідні, Вітчизна. Вони добре знали, що зазнають сильного радіаційного ураження, але у них не було іншого вибору! І вони врятували від ядерної загрози атомну станцію, врятували Київ, Україну, Європу, нас з вами!

Шестеро з них, отримавши надвисоку дозу опромінення, положили на вівтар власне життя – Володимир Правик, Віктор Кібенок, Микола Ващук, Василій Ігнатенко, Володимир Тешура, Микола Титенок. Шестеро молодих, красивих хлопців, найстаршому з яких було всього лише 26 років… Вони тільки розпочинали жити, але доля розпорядилася інакше… Кажуть, Герої ніколи не вмирають, вони ідуть у безсмерття!