Сьогодні наша розповідь про звичайного казанківського юнака, який за свій короткий вік став взірцем справжнього та щирого Героя.
Народився Едуард Вікторович Лис 18 червня 1993 року в смт Казанка. Так склалося, що вихованням Едуарда займалася бабуся Новікова Ольга Степанівна. Навчався та закінчив Казанківську ЗОШ №4, Казанківський аграрний ліцей. Тут промайнули його дитячі та підліткові роки.
Теплими є спогади про свого випускника у директора Казанківської гімназії №4 Скрипник Лариси Леонідівни: «Едік не ховався від війни. Він, як українець-патріот та справжній чоловік, пішов захищати рідну землю, свою родину і нас із вами, забезпечуючи нам відносний спокій. Почуття обов’язку і відповідальності в нього формувалися ще в шкільні роки. Хлопчина ріс добрим, чуйним та привітним. Про таких кажуть - світла людина, добра та щира».
З початком збройного конфлікту 2014 року був першим у рядах мобілізованих. Гідно пройшов випробування війною, приймаючи участь в бойових діях свого підрозділу під час проведення антитерористичної операції на Сході України. Деякий час працював у Казанківському райвійськкоматі.
З 2016 року – служба за контрактом у Збройних Силах України. Старший матрос, заступник командира бойової машини, навідник-оператор відділення 503 окремого батальйону морської піхоти 36-ої окремої бригади морської піхоти Едуард Лис не один раз з відвагою дивився смерті в очі. Бригада, в якій проходив службу Едуард, дислокувалася в м.Маріуполь. Морські піхотинці цього підрозділу називають себе Борсуками, мають свій девіз: «Якщо наступ – то ми».
Едуард Лис героїчно загинув 2 квітня 2022 року в селі Новоукраїнка Мар’їнського району Донецької області під час виконання службових обов’язків в ході чергової бойової операції. За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі Указом Президента України № 397/2022 нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
Поховали Лиса Едуарда Вікторовича на місцевому кладовищі (територія 4-ої сотні). Ще один Прапор України замайорів над просторами нашого селища, нагадуючи про чергову втрату земляків. Але він завжди залишиться в народній пам’яті: рідних, однокласників, сельчан, побратимів.
Згадує Андрій В’ячеславович Лощинін, заступник голови громадської організації «Казанківський районний союз ветеранів та учасників антитерористичної операції»: «Усі, хто знав Едуарда, цінували його за щирість, доброту та готовність завжди прийти на допомогу. Він безмежно любив своїх рідних, підтримував, піклувався про них. Був гарним другом, надійним побратимом та життєрадісною і щирою людиною. Був справжнім патріотом своєї держави. Він втратив найцінніше – власне життя за мир, за вільне майбутнє, за незалежність, за кожного з нас, за Україну!»
«Едік був завжди добрим, усміхненим, чесним, справедливим, рішучим, мужнім, надійним та дуже працьовитим» – такими словами згадує Едуарда його тітка Наталія Володимирівна Пашкова. Вона передала до фондів нашого музею особисті речі Едуарда Вікторовича: шеврони, нагрудні розпізнавальні наліпки, військовий берет морського піхотинця, які вже зараз знаходяться в експозиції залу російсько-української війни 2014-2024 років.
Важлива подія по увіковіченню його пам’яті відбулася в 2022 році, коли жителі вулиці імені Юрія Тимошенко виступили з ініціативою про перейменування їхньої вулиці на Едуарда Лиса. Рішенням Казанківської селищної ради №724/21 від 16 грудня 2022 року ініціатива підтримана та набула законного статусу.
Герої не вмирають. Вони залишаються у наших серцях. Вічна пам’ять і слава Лису Едуарду Вікторовичу, який захищав рідну Україну і кожного з нас!
Опубліковано в рамках спільного проєкту
історико-краєзнавчого музею Казанківської селищної ради
та БО БФ «Джерело рідного краю»
| 
