Клята війна обірвала на злеті молоде життя 21-річного хлопця, уродженця Казанки, вірного патріота та мужнього воїна Перепадіна Володимира Олександровича. Молодий юнак не загинув від ворожої кулі. Але його здолала підступна хвороба, внаслідок участі в бойових діях.
Казанківці добре знали Володимира за життя. У дитячі та юнацькі роки він відвідував танцювальний колектив «Дивоцвіт» під керівництвом Ірини Гаршеніної і неодноразово виступав на сцені районного Будинку культури. Гарно навчався, адже його матір Людмила Миколаївна вчителює у Казанківській гімназії №1. У хлопця попереду було ціле життя...
Не дивлячись на свій молодий вік, він свідомо став до лав Збройних Сил України, виявив бажання служити Вітчизні. Він сам прийшов в РВК і написав заяву на контракт літом 2016 року. Оформив усі документи, пройшов необхідне медичне обстеження. Він ішов в АТО здоровим, сміливим, рішучим, сповненим бойового духу солдатом. А підступна хвороба вже починала чатувати його.
Після проходження місячного курсу підготовки солдат Перепадін став водієм взводу розвідки сухопутних військ 59-ї окремої мотопіхотної бригади, яка дислокувалась в Луганській області (з 17 серпня 2016 року). Дуже швидко адаптувався в незвичному середовищі, потоваришував з багатьма в підрозділі.
Зі спогадів бойового побратима з позивним «Коваль»: «Володя був звичайним веселим життєрадісним хлопцем. І тому його позивний був «Смайлик» (від англійського слова «Smile» – посмішка). За характером був чуйним, добрим. Потрапляли у різні складні обставини, адже були на лінії вогню, так званій «Нульовці». Щодня – під обстрілами, але Володя був наче «заговорений» – з важких ситуацій цілісіньким виходив. Здавалося, що кулі від нього відлітають. З ним було надзвичайно легко. Вірив, що все погане рано чи пізно закінчиться, відійде у минуле. Натомість буде все лише краще. Цим своїм переконанням він нас всіх підбадьорював, «заряджав» позитивом. А вміють це робити далеко не всі. Коли бачиш, що людина весела – і сам не сумуєш. З ним навіть після обстрілу, коли стояли на позиціях, під ворожими снарядами, поверталися з жартами і сміхом. Нам говорили: «таке відчуття, що ви повернулися з цирку, а не з обстрілу». Було складно, але ми все витримували. Заради рідних, які були за нами.»
Він був світлим промінчиком в жорстких умовах навіть для затятих та суворих вояк. На всіх світлинах звідти – посміхається щиро та доброзичливо. З сумом побратим пригадує, як трапилося, що Володимир Перепадін став жертвою хвороби: «Коли вночі ми виходили нічною вартою до лінії ворога, потрапили під дуже великий дощ. Одягалися не надто тепло, тому що було досить жарко вдень, а вночі температура навпаки була ще низькою. Він застудився трохи. Але ми не надавали цьому великого значення, простуда явище звичне на передовій. Впродовж двох днів температура підвищувалася до 40 градусів, видно було з його стану, що справи кепські. Володю забрали до Сєвєродонецька в госпіталь. Три дні пробув там, але відмовився лікуватися довше - поривався назад, на передову. Нам сказав що все добре, що йому вже краще. Незабаром цей випадок забувся і не згадувався, оскільки все начебто було добре.»
Він міг стати блискучим військовослужбовцем, заслужити ордени й високі військові звання. Натомість сталася така біда. В екстремальних умовах передової скрита хвороба серця прогресувала. І щосили дала про себе знати, коли юнак був у відпустці. Помер Володимир в Одеському військовому госпіталі 15 травня 2017 року.
Володимир Перепадін за життя не встиг зробити безліч справ та втілити свої мрії. Та для України зробив найголовніше: став на її захист, як справжній чоловік та відданий патріот, проявивши мужність у боротьбі з підступним ворогом.
Вшануймо світлу пам’ять вірного сина України! Герої не вмирають!
Сспільний проєкт історико-краєзнавчого музею
Казанківської селищної ради
та БО БФ «Джерело рідного краю»
| 
