|
«Свічка Пам'яті: Шана Загиблим Героям» спільний проєкт історико-краєзнавчого музею Казанківської селищної ради та БО БФ «Джерело рідного краю» - Лутаєв Валентин Миколайович
23 січня – день пам’яті Валентина Миколайовича Лутаєва, уродженця с. Великоолександрівка, учасника АТО, який трагічно загинув 8 років тому в с. Очеретино Ясинуватського району Донецької області.
З дитинства Валентин був надзвичайно добрим хлопцем, з ніжністю і теплотою ставився до молодших діток і домашніх тварин, яких в хаті завжди було повно.
В школі вчився посередньо, як і всі хлопці, але був трудолюбивим і дуже цікавився технікою. Закінчив 8 класів, але в ліцей, тоді ще ПТУ не пішов, мовляв «навіщо втрачати час, от якби зразу на трактор!» Десь за півроку і навчився, почав працювати. Добросовісно виконував будь-яку роботу, яку доручали. Потім строкова служба у лавах збройних сил (тоді ще Радянського Союзу), служити довелось у Німеччині. Туди в ті часи брали кращих. Потім знову щоденна робота, як воно в селі буває від ранку до ночі – то посівна, то жнива…
Повістка до Збройних Сил України прийшла сорокачотирирічному резервісту 26 квітня, запам’яталось – роковини Чорнобильської трагедії. Вдома була лише мама, коли прийшов Валентин запитала: «Може не підеш? Є он в селі, які уникають». Та Валентин сказав «Піду вас захищать! Що буде, як всі по хатах поховаються? – Треба йти».
Підготовку солдат Лутаєв проходив у Львівській області, потім в Запоріжжі, а вже звідти потрапив у зону АТО у складі 58-ї окремої мотопіхотної бригади, що припало на 15-й рік – період найтяжчих боїв під Донецьком, за ДАП, а також в Ясинуватському районі за Ясинуватську розвилку , саме там і служив Валентин. В зоні АТО він був водієм, перевозив будматеріали для укріплення бліндажів, а також і боєприпаси. Через 9 місяців служби отримав відпустку, був вдома, говорили багато про що, але в основному про плани на майбутнє. Через три місяці мав демобілізуватись, а тому й поділився з мамою своїми думками про одруження. Мама тоді дуже зраділа такій новині.
Січень 2016 року став для солдата Лутаєва роковим: Лідія Миколаївна Магдіна (мати) розповідає, що під час останньої телефонної розмови особливо поспілкуватися не вдалося – довкола було шумно, але розібрати що коїться було неможливо, син вибачився і сказав, що перетелефонує обов’язково пізніше. Це було о 10-й вечора. Матуся чекала всю ніч, під ранок, годині о 4-й зовсім стало тривожно. Потім телефон задзвонив і чужий невідомий голос довго щось пояснював, поки нарешті не було сказано те, що вже відчуло материнське серце – «Валентина вже немає», загинув в районі селища Очеретяне, Ясинуватського району… І далі – «При невідомих обставинах».
Поховали Валентина на місцевому кладовищі в рідному селі Великоолександрівка.
Шануймо солдатських матерів, в очах яких застигла мука і невідомість. – Ми всі в боргу перед ними навічно! А полеглим в ім’я України воїнам захисникам - Слава!
(за матеріалами статті І. Буліч, Л. Баранюк «Осінні яблука» в районній газеті «Голос Казанківщини»)
| 
