Передано нагороду рідним
ЕДУАРДА Хмельницького
Указом Президента за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету і територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку «Орденом Богдана Хмельницького» ІІІ ступеня нагороджений Едуард Вячеславович ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ.
9 січня 2023 року заступник начальника другого відділу Баштанського РТЦК та СП Руслан ЗВОЛЬСЬКИЙ передав державну нагороду – «Орден Богдана Хмельницького» ІІІ ступеня рідним загиблого героя-земляка Едуарду ХМЕЛЬНИЦЬКОМУ з села Олександрівка.
Едуард Вячеславович ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ, 22 серпня 1988 року народження, призваний на військову службу другим відділом Баштанського РТЦК та СП 22 березня 2023 року.
Гранатометник десантно-штурмового відділення солдат Едуард ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ, відданий Військовій присязі на вірність Українському народові, мужньо виконавши військовий обов'язок, у бою за Україну, її свободу і незалежність, загинув 24 липня 2023 року поблизу населеного пункту Іванівське (Бахмутський район, Донецька область).
Нагороди передано рідним Дмитра ВОЛОНТИРЦЯ та Андрія ШУЛЬГИ
Минулого року, у другому відділі Баштанського РТЦК та СП, також було передано державні нагороди родинам військовослужбовців з Баштанського району, які, захищаючи незалежність України, віддали найдорожче – своє життя.
Начальник другого відділу Баштанського РТЦК та СП полковник Павло ДОВГИЙ передав державну нагороду – орден «За мужність» ІІІ ступеня рідним загиблого Дмитрія Геннадійовича ВОЛОНТИРЦЯ.
Дмитрій Волонтирець був нагороджений (посмертно) Указом Президента України від 9 квітня 2022 року №224.
ТВО начальника другого відділу Баштанського РТЦК та СП Руслан ЗВОЛЬСЬКИЙ разом із начальником Снігурівської міської військової адміністрації Іваном КУХТОЮ передали орден «За мужність» ІІІ ступеня рідним загиблого матроса Андрія Олександровича ШУЛЬГИ, який був нагороджений Указом Президента України від 23 квітня 2022 року №270.
Вшануймо пам'ять загиблих українських захисників – Едуарда ХМЕЛЬНИЦЬКОГО, Дмитра ВОЛОНТИРЦЯ, Андрія ШУЛЬГИ. Сумуємо разом із рідними та низько схиляємо голови у скорботі.
Патріот, життєлюб.
Розповідь про загиблого воїна Дмитрія Волонтирця, котрий врятував своїх побратимів
Автор – Юлія ДУБОГРІЙ.
Здійснено в рамках проекту за підтримки
Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні)
«Мамо, ходімо до татка…», – тягне за руку малий Владислав. «Так, звісно, ходімо»… Вони підходять до банеру, де розміщені фотографії загиблих воїнів, на якому зображений він - їх любий татко та чоловік - Дмитрій Волонтирець. У свої 7 років Владислав знає, що його татко Герой, який загинув на війні, захищаючи Україну і їх з мамою…
На жаль, сьогоднішня історія про одну з десятків тисяч військових родин, знищених війною…
Дмитрій Волонтирець родом із Миколаївщини. Народився 27 липня 1993 року у с. Софіївка Баштанського району. З дитинства мав багато друзів, був дуже жвавим, непосидючим, добрим, допитливим хлоп’ям.
Виховуванням сина та старшої доньки Тетяни займалася мама, котра з дитинства прищеплювала своїм дітям любов до Батьківщини, рідної домівки, сім’ї…
Будучи студентом другого курсу Миколаївського національного університету ім. В. О. Сухомлинського Дмитрій пішов на контрактну військову службу, де прослужив шість років.
Молодий чоловій був учасником бойових дій у зоні АТО/ООС з 2014 року. Займав посаду кулеметника у 79-ій окремій десантно-штурмовій бригаді.
Після закінчення контрактної служби Дмитрій розпочав нове життя. Адаптувався до цивільного мирного побуту, разом із сім’єю переїхав жити у с. Павлівка (колишній Снігурівський район). Мав безхмарне подружнє життя.
Разом із дружиною виховували довгоочікуваного сина Владислава. Працював електромонтером у філії Снігурівського АТ «Миколаївобленерго». Мав багато планів і мрій на майбутнє, яким не судилося здійснитися через війну…
Дмитрій не міг стояти осторонь, коли на його державу напала росія. Незважаючи на прохання всіх рідних не йти на війну, він став на захист України у 2014 році і продовжив її захищати й у 2022-му…
«Знаючи свого брата, розумію, що він не міг вчинити по-іншому… Маючи бойовий досвід, Діма не міг сидіти осторонь і спостерігати за війною. Захищати Батьківщину він пішов, не вагаючись. Був справжнім патріотом.
24 лютого 2022 року, коли росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну, дружина Дмитрія наче вмовила його не йти до військкомату… Але вже наступного дня, брат зі своїми друзями пішов до військкомату та записався до 123 бригади територіальної оборони. Разом із побратимами стримували ворога на підході до Снігурівки. Обіймав посаду водія стрілецького відділення», - розповідає Тетяна Діброва, сестра Дмитрія Волонтирця.
Товариші по службі відгукуються про Дмитрія, як про людину з добрим серцем, котрий своєчасно підставляв плече в складних ситуаціях, ділився бойовим досвідом та знаннями…
«14 березня 2022 року о 5.58 прилетів російський «штурмовик», обстріляв наше розташування. Були поранені і один загиблий - Дмитрій. Завдяки йому всі залишилися живими, хоч і з контузіями та пораненням, він нас всіх розбудив, кричав, аби ховалися під ліжка… Літак скинув тоді фугасні авіабомби…», - згадують побратими Дмитрія Волонтирця.
«Діма ще з часів АТО мав гарний слух і не «міцний» сон. Він першим почув, що летить літак і почав всіх будити… Вже після похорон мені зателефонував його побратим і розповів, як все було і подякував за брата, сказав, що Дмитрій виштовхав його з будівлі, але сам не встиг вибратися звідтіля», - згадує Тетяна Діброва.
«З моїм чоловіком ми познайомилися понад 12 років тому. Він вже тоді був відважним борцем за справедливість, з чіткою позицією, не боявся труднощів, але я відчувала його неймовірну теплоту і щирість. Ще тоді я зрозуміла, що з таким чоловіком буду щаслива. І майже щоразу він казав, що я стану його дружиною. Я стала. Наша сім’я була найбільшим щастям для нас, згодом у нас з’явився син – Владислав. З появою сина Дімончик, як ми його називали в колі сім’ї, став дійсно найдбайливішим татком, який завжди був поруч, я інколи дивувалася, як він навіть втомлений, після важкого дня, буде грати у всі ігри, які запропонує син... Майже сім років подружнього життя, п’ять з яких він віддав армії. Вже тоді він розумів, що захист своєї держави - це його призначення… 25 лютого 2022-го чоловік запевнив мене, що йде на роботу, а сам пішов до військкомату добровольцем. Вже згодом сказав мені, що йде захищати нас із сином, що не допустить, щоб окупанти прийшли сюди. Саме завдяки його впевненості, вірі у нашу перемогу, відвазі, ми не боялися і відчували себе, як за кам’яною стіною, а й справді він для нас із сином завжди і був таким. Він не боявся ворога, але дуже хвилювався за нас та своїх побратимів. Мав жагу допомогти та врятувати кожного. Того ранку, 14 березня 2022 року, в місті Снігурівка він врятував побратимів, попередивши всіх про наближення ворожого літака, але сам не встиг сховатися... Ця клята війна розділила наше життя… Мій чоловік Діма хотів жити, ми мріяли про щасливе життя, мріяли виховувати сина, планували навіть старість... Він був найкращим із людей, таким і залишиться у моїй пам'яті та в моєму серці», – написала дружина загиблого Анна.
Для рідних Дмитрій досі живий, хоч і минуло вже понад рік з дня смерті. Його життя обірвалося у 28 років.
«З тієї миті наші серця зупинилися. З кожним днем біль не зникає, ми просто звикаємо жити з ним. Кожен з нас розуміє, що це був його особистий вибір: захищати добро і світло, землю та людей, але від цього не стає легше на душі…
Діма цінував і шанував родину, був люблячим сином, братом і надійним чоловіком, найкращим татком і вірним другом для своїх товаришів. Він був гарним фахівцем, терплячим наставником. Вмів розказати і показати, знайти підхід до кожного. Діма був добрим, чуйним, справедливим! Він любив життя, вірив у Перемогу. Багато часу проводив зі своїм сином, дуже пишався його першими успіхами, любив риболовлю та передавав навички Владиславу. Війна забирає у нас найкращих, найрідніших людей. І в цьому наша велика трагедія», - говорить Тетяна Діброва.
9 квітня 2022 року старшого солдата Дмитрія Геннадійовича Волонтирця нагороджено посмертно орденом «За мужність» III ступеня.
Життєва історія Дмитрія Волонтирця назавжди ляже в історію створення майбутнього нашої Держави, однак для рідних та близьких захисника України - це занадто висока ціна! Обов’язок кожного - пам’ятати й шанувати подвиги наших Героїв та бути гідними їх пам’яті.
Щодня о 9.00 українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо про Дмитрія Волонтирця, сильного, відважного воїна, який віддав життя за друзів своїх, за волю і незалежність України.
|
