На сторінках нашої районки "Голос Баштанщини" нещодавно було порушено тему щодо подальшої долі п’єдесталу від пам’ятника Леніну. Вже два роки він стоїть, і наче чекає на повернення свого «господаря». Один з прибічників залишення постаменту і встановлення на ньому іншого пам’ятника навіть слова з «Інтернаціоналу» згадав. Також пограв на почуттях «…хто ж з нас проти Миру…» і т.д. Назвав величезні суми, які вартує той граніт.
Дуже сумно, що люди до цього часу мислять совковими стереотипами. Чомусь гарний будинок на старому фундаменті будувати ніхто не хоче. Вже не кажучи про те, що той постамент викрашено сірою фарбою і вже як граніт ніколи виглядати не буде, та зараз більше схожий на звичайну заштукатурену цементом коробку. Кущі самшиту – виснажені і всохлі.
Щодо проекту майбутнього пам’ятнику, то я щось не пам’ятаю, щоб оголошувався відповідний конкурс. Але таке питання не може вирішуватись без обговорення громади. Наданий проект виглядає якось дивно – руки, які тримають земну кулю більше схожі на газову горілку, а весь пам’ятник в комплексі на встряглу в землю авіабомбу.
Тому, в першу чергу слід довершити розпочату справу – демонтувати п’єдестал і використати граніт на інші цілі, пересадити самшит в інше місце, та здійснити реконструкцію тієї місцевості, щоб жителям міста було там і комфортно і гарно. А щодо пам’ятника – то якщо буде в ньому потреба: лише через конкурс і громадське обговорення.
Подорожуючи містами України, я звернула увагу, що скульптурні композиції та пам’ятники, які стоять без постаментів – більш цікаві та естетично привабливі. Для прикладу декілька світлин та статті з газети:
| 
