|
Те що звершилося 17 грудня у вівторок у Верховній Раді України викликає у мене багато різних емоцій, відчуттів та передчуттів.
Скажу
зразу що найгострішим є дежавю німецького 1933 року - тоді також були
всілякі інтриги у тамтешній „бундес-верховній раді”, довго не могли
обрати тамтешнього канцлера, тоді так само як зараз вирішальним
виявилися інтриги Москви, з якої дали "сталінську" відмашку тамтешнім
комуністам зробити "морду Симоненком" і пропустити до влади тоді ще
добряче маргінальних і не надто популярних націонал-соціалістів.
Коротше обрали тоді не канцлера а відразу фюрера.
Так само зараз
в Україні на грунті зовнішнього тиску та внутрішньої бидлячості
створилася ілюзія фальшивої безвихідності - оскільки Тимошенко та її
оточення відчайдушно трималися за крісла в уряді та Верховній Раді то
для простолюду було спущено піар-картинку "То вже краще хоч який-небудь
уряд" . При цьому увагу людей відверталося від простого та очевидного
факту - проблема полягала не відсутності уряду, а якраз у присутності
при владі катастрофічно провальної урядової команди, яка провалила все,
окрім двох речей, з якими ця публіка справлялася і справляється дійсно
віртуозно - набивання власних кишень і перекладення відповідальності на
інших.
Бо наша буре-горе вісниця , так би мовити "піар-міністр"
України продемонструвала просто таки дивовижну здатність притягувати до
України різні біди та нещастя - від проблем з постачанням російського
газу, дострокового початку навесні банківської кризи , до максимального
загострення восени в Україні проявів світової кризи і повернення
МВФівської "шокової терапії" зразку 1993 року.
Цей уряд, і в
першу чергу його очільника потрібно було міняти, і це до речі раніше не
раз повторювали навіть теперішні новонавернені "любі мої" Юлії
Тимошенко. Колись це казав Тарасюк, зовсім ще не давно Литвин, а як же
ж красномовно і аргументовано говорив про це "еталонний", не то
ліберал, не то націонал-демократ, Костенко.
Дійсно - навряд чи
можна було чекати чогось іншого від Мартиненка і Жванії - уранових
постачальників "двору їх величності" Путіна та Медведева, які цього
року вже вирішили для себе хто є наймилішим їхньому серцю в Україні.
Трохи
чудернацькою, але цілком прогнозованою виявилася політична траєкторія
їхніх фінансових васалів-депутатів з приватизованої Жванією "Народної
самооборони" та частини Нашої України. Хіба що жалісно було протягом
цілого року споглядати на дресирування Юлією Тимошенко Юрка Луценка.
Але що зробиш, коли весь бюджет "Народної Самооборони" в залізному
кулаці "друга" Жванії?
Найдивнішими і найдикішими виявилися
кульбіти очільників двох залишків колись могутнього Народного Руху
України - власне НРУ Тарасюка і УНП Костенка.
Але ж коли пригадати ,
то вони щось таке робили вже не один раз . Чого вартий лишень
"принциповий розкол" Народного Руху, який підтримувався навіть тоді
коли обидві ці сили цілих шість років перебували у складі
проющенківської коаліції "Наша Україна" . Костенко вже взимку 2005 року
демонстративно проігнорував заклик президента і свої власні обіцянки
щодо створення єдиної великої національно-демократичної політичної
партії. Пам’ятаю помпезний "великобюджетний" з’їзд УНП у палаці Україна
, який відбувся незабаром після завершення "помаранчевих" подій . Всім
іншим помаранчистам та "майданівцям" ніби казалося - ви тут зайві,
головні це ми. Однак у цьому УНП не змогло конкурувати з БЮТом - не
наважилися без жодного розбору приймати до себе тих хто ще вчора воював
проти "оранжевих", зокрема членів СДПУ(о) та ще й цілим організаціями.
Що ж тепер їм таки доведеться "дружити" з Губським та Портновим.
У
свій час не зовсім розумів чому Ющенко оминає чільних членів обидвох
РУХів у призначенні на ті чи інші посади, чому в новій коаліції 2007
року не запропонував знову на посаду міністра закордонних справ
Тарасюка . А тепер все зрозуміло - ці політики, так само як і
"ображений" військовий міністр Гриценко продемонстрували свій "калібр"
більш ніж очевидно.
Спочатку я думав що Тимошенко якось згубно
діє на тих хто попадає у сферу її тяжіння - взяти хоча б "потішних
націоналістів" з фракції БЮТу, які у вересні слухняненько проголосували
за обов’язковість російської мови для чиновників. Але потім зрозумів що
Тимошенко є лише своєрідним лакмусовим папірцем, який показує рівень
деградації того чи іншого політика, здатність його йти на компроміси із
власною совістю і рештками політичних ідеалів.
А це врешті не
так погано - давайте признаймося собі - ми всі вже багато років
розуміємо, що ці карликові лідери пережили себе. Їх час минув, їм
потрібно іти геть, не відвертати увагу народу від молодших і
адекватніших, не принижувати ідеї, якими вони жонглюють з трибун та
екранів телевізорів. А мовчали, тому що ці лідери ховалися за спинами
інших і часто дуже хороших та адекватних членів цих партій, яких аж
ніяк не хотілося принизити чи образити.
І погодьтеся - треба
все ж подякувати Юлії Володимирівні за той талант , який вона проявляє
у збиранні і підгрібанні під себе українського політичного хламу і
непотребу. Подивуватися як вправно вона вичавлює з них рештки гідності
та совісті . І нехай мене простять нормальні і хороші членів всіх цих
партій ( в тому числі і БЮТ) які там безперечно є, але Юлія Тимошенко
все ж зробила велику справу - зібрала в одному місці багатьох з тих,
кого давно було варто усунути з української політики - чи на почесну
пенсію, чи на смітник, не грає ролі. Не знаю коли оці ці всі персони
врешті попадуть на заслужений ним смітник - маю надію що німецька
трагедія 1933 року, як заведено в історії, в Україні все ж обмежиться
лише фарсом 2009 .
Але в будь якому разі , на цьому політичному
смітнику треба буде для майбутніх справжніх політичних лідерів та
державних діячів поставити велику таблицю - "Не підбирати!"
Джерело публікації:
http://maidanua.org/static/mai/1229459782.html | 
