| Меню сайту |
|
|
 |
|
Категорії СТАТтЕЙ |
|
|
| |
| Форма входу |
|
|
|
|
Зверніть увагу! |
Сьогодні відвідували сайт:
|
|
|
 |
|
 |
|
В категорії матеріалів: 38
Показано матеріалів: 1-15 |
Сторінки: 1 2 3 » |
Сортувати за:
Даті ·
Назві ·
Коментарям ·
Переглядам
Його життя було спокійним і розміреним. Василь жив на Херсонщині, у пгт Білозерка. Працював машиністом насосних станцій, мав родину, обробляв рідну землю, будував плани на майбутнє. Усе змінилося, коли в його дім прийшов ворог і приніс із собою окупацію, страх та біль.
|
Олександр з позивним «Loki» – сержант, санітарний інструктор лікувального відділення медичної роти 105 окремої бригади Сил ТрО ЗС України. Йому 32 роки, родом із Кременця, що на Тернопільщині. У мирному житті – фельдшер, у війську – медик, який рятує життя побратимів. А ще – захоплюється кулінарією.
|
Дмитро – із позивним Тунгус – Український воїн з тюркським корінням, народився в Україні, проживав та навчався на Миколаївщині. У 19 років виїхав за кордон працювати. Йому було всього 24 роки, коли вступив до лав 123 обр ТрО.
|
У 1996 році я пішов на строкову службу і потрапив до 25 бригади ВДВ, служба в якій мені дуже сподобалася. Далі була Югославія, де я здобув свій перший бойовий досвід. Після навчальної частини, 8 місяців служив в Іраку, в складі Сил ООН, і, насамкінець, перевівся до нашої славетної 79 – ки, аби бути ближче до дому.
В лютому 2014, коли Революція Гідності йшла до завершення, ми перебували на казарменому положенні в постійній бойовій готовності, тривалий час озброєні чекали на виїзд. .
Ми були мало обізнані, ніхто не розумів, що відбувається, і куди нас мають відправити. але наші командири сказали, що ми проти своїх людей не підемо.
|
“Брюс” – з Кіровоградщини. Раніше служив спецпризначенцем поліції: “раз ми затримували озброєного рецидивіста, який відкрив по хлопцях вогонь. Він поранив трьох наших, але ми таки виконали небезпечне завдання. Із початком повномасштабного вторгнення до України я прагнув потрапити на фронт, але отримував відмову. Мав бронь, ще й посаду пропонували, бо я маю вищу юридичну освіту. Але я за власним бажанням звільнився з поліції та добровільно мобілізувався до лав Збройних Сил України.”
|
Його з легкістю можна назвати військовим кризовим менеджером нової формації. Такими не народжуються, такими стають у горнилі війни, коли кожен день вимагає рішучих дій та нестандартних рішень. Якщо в минулому таким "менеджером" могли називати полководців, що жертвували тисячами заради перемоги, то сучасна війна диктує інші правила. Зараз головне завдання – за допомогою передових технологій максимально зберегти життя наших військових, знищити ворога та дозволити кожному захиснику повернутися до своїх родин, щоб разом будувати майбутню, щасливу Україну.
|
З 13 березня 2022 року в строю, потрапив на другу хвилю набору до бригади, хоч і був дуже молодим для призову. Велика і привітна комендантська рота радо прийняла мене. Коли почався контрнаступ, набирали другу ротацію до штурмового підрозділу, нас добровільно записалося чоловік 7-8, оскільки нічого поганого від хлопців з першої ротації ми не чули. В бригаді завжди панували чесні братерські, і сусідські стосунки, і ми почувалися козаками. То незабутні часи, і я щиро вдячний нашому командиру Акулі за атмосферу в підрозділі, справедливість, і людське ставлення до кожного. Про ті часи написано чимало статей, серед яких стаття «Кум», – це мій командир і побратим. Він багато чому нас навчив.
Штурмова рота багато змінила в моєму житті, бойового досвіду ми не мали, полігони, досвідчені інструктори, але фронт, – то інша сторона медалі.
|
Згадка кожного кухаря нашої бригади, це як окрема історія життя: молоді, енергійні, сповнені надій, інші – досвідчені, вправні та обізнані, вони навчають, інколи сварять, але механізм працює як годинник: злагоджено, дружно та гармонійно.
Їх не видно на перших шпальтах новин, немає в камерах об’єктивів, але без них не було б сил ні в тих, що тримають позиції, ні в тих, хто повертається з бою.
|
«Я вчив дітей слухати музику. Тепер вчу побратимів виживати». Історія Воїна з серцем Вчителя.
Олександр, із позивним Музикант, до війни був учителем музики, і жив на сході нашої країни. Грав на гітарі, фортепіано, баяні, проводив відкриті уроки, організовував шкільні свята.
Він бачив жахіття Бахмутського, Покровського та Куп’янського напрямків. Сьогодні він – військовослужбовець, і виконує бойові завдання на Миколаївщині, там, де пекло і тиша мають одне обличчя.
|
Коли у 2022 році доброволець з позивним Гулівер прийшов у бригаду, він, можливо, ще не усвідомлював, яку доленосну роль йому доведеться відіграти. Почавши зі скромної, але відповідальної посади командира взводу, він був першим, хто усвідомив перспективність застосування безпілотних літальних апаратів. Тепер усе, що літає в небі, долає водні перешкоди чи рухається землею, – це все зона відповідальності Гулівера.
|
 В 2021 я хотів вступити до Збройних Сил, але, через важку травму ноги, на влк визнали не придатним, і я був виключений з військового обліку. Але 24 лютого 2022 року я прийшов до військомату, те що виключений зі списків, ніхто не перевіряв, і я почувався найщасливішою в світі людиною.
Направили до нашої 123 бригади, і це був мій щасливий квиток! В мене з'явилось багато справжніх перевірених друзів і побратимів. З перших днів ми захищали Миколаїв: аеропорт, селище Полігон, лікарня дубки, – було цікаво і не страшно, хоч я і не вірив, що залишуся живим.
Але найбільше запам'ятався контрнаступ наприкінці серпня 2022 року, на той час я вже був у штурмовому підрозділі. Я завжди остерігався виглядати боягузом, оскільки маю честь та гідність, і відповідальність за все, що робиться навкруг. |
 "Ігор, з позивним "Киргиз", став на захист України 13 березня 2022 року. Його шлях розпочався в інженерно-саперній групі, де кожен крок вимагав граничної уваги та відповідальності. Вже влітку 2024 року, після навчання, він перейшов до групи інструкторів 123-ї бригади, де його досвід став неоцінним для підготовки нових бійців.
"Тоді, на початку війни, навчання було зовсім іншим – ми вчилися, як то кажуть, "на колінах", – згадує Ігор. – А сапер – це професія, де помилка коштує життя. Зараз все набагато краще: окрім базової підготовки, у бригаді працює група інструкторів, які створюють для новобранців умови, максимально наближені до бойових. Хлопці – молодці, горять бажанням навчатися. Після двох тижнів інтенсивних тренувань вони розподіляються по батальйонах".
Ігор не приховує, що його завжди супроводжували удача та віра в себе. Але, мабуть, найбільшим поштовхом до змін стала втрата побратимів. "Тоді я зрозумів, що ми не маємо права зупинятися, – каже він. – Ми повинні не лише захищатися, а й навчати інших. Тому я й став інструктором, щоб передати свій досвід". |
|
|
 |
|
 |
|
Згідно
Правил
адміністрація сайту не впливає на зміст публікацій і не несе відповідальність за думку, яку автори висловлюють у коментарях та блогах. |
|
