Живучи у безпосередній близькості до татарських володінь, звідки у будь-який час слід було чекати грабіжницького нападу, запорозькі козаки вживали різних заходів для убезпечення кордонів. Бекетами, або пікетами, у запорожців називалися прикордонні кінні патрулі, які об’їжджали південні та східні кордони вольностей. Поблизу кримського кордону запорожці завжди тримали особливі загони, що негайно повідомляли про походи супротивника.1767 року, наприклад, таких постів налічувалось 20 і лише 3 з них розташовувались у паланках поблизу людського житла, інші ж – у диких урочищах або на річках, тобто у пустинному степу, звідки і очікували татарських нападів.
Днями на щорічному конгресі Європейської асоціації археологів Наталія Бурдо і Михайло Відейко розповіли про спільну знахідку українських і британських учених на Кіровоградщині. Новина вмить облетіла світові й вітчизняні медіа.
Насправді мова йшла про знайдене під час розкопок на території Новоархангельського району поблизу села Небелівка поселення трипільців, яке можна назвати мегаполісом у часи мідного віку. Знахідка хронологічно відноситься до 5500-2750 років до нашої ери. Вік шість тисяч років має і величезний древній храм, який археологи віднайшли на території цього поселення. Він схожий на культові споруди Близького Сходу того ж періоду. Вражає? Та ще більше приголомшать ті факти, які в ексклюзивному інтерв’ю «КП» розповів кіровоградський археолог Валентин Собчук. Він безпосередньо брав участь у розкопках, про які нині заговорила світова спільнота...
...
Майже сто років тому - 29 січня 1918-го нерівний бій біля невеликого містечка на Чернігівщині, хоч і не врятував Київ від захоплення більшовиками, проте став символом самопожертви українських юнаків
5 грудня 1917 року більшовицький російський уряд Леніна оголосив війну УНР. В середині грудня розпочалися реальні бойові дії. Ленін дав зрозуміти, що Радянська Росія не змириться з існуванням незалежної України, — більшовики передбачали поширення революції (те ж саме зараз зветься "Рускім міром") і на терени України...
...
«Сьогодні ми говоримо про Сандармох, згадуємо відомі імена. Але є імена, 10 тисяч українців, які загинули у нас на Карельській землі, їх вирвали з рідної землі. Це у 1933-1937 роках. Вони були розміщені у 26 постійних спецселищах. Їх вивозили до лісу і в мороз 30 градусів там залишали, кидали на сотню людей п’ять сокир. Там були діти. Людей ховали на якихось тимчасових цвинтарях, навіть мені, людині, яка ходить постійно лісами, ці тимчасові цвинтарі не доступні. У нас у Карелії було 24 спецселища, де жили українці. З них три залишилися»
Историк Андрей Зубов - один из первых российских интеллектуалов, кто открыто высказался против аннексии Крыма. 1 июля профессора, который находится в оппозиции к официальной линии Кремля, уволили из МГИМО.
Тем не менее, на сайте "Новой газетой" Андрей Зубов запустил он-лайн кафедру истории. Вместе с коллегами он пытается объяснить исторические предпосылки сегодняшней ситуации в России, опасность синдрома величия и необходимость декоммунизации.
Объяснить все то, что пока плохо воспринимает российское общество.
"Если вы видите, что друг бредит во сне, его ни в коем случае не надо будить резко, надо ему тихо начинать говорить что-то приятное, тогда сменится сновидение, и он проснется в хорошем настроении. Вот именно этим сейчас занимаемся в отношении нашего больного общества", - говорит историк.
Часть лекций посвящена Украине. Историки рассказывают о том, как возникло украинское национальное движение, кто такие "бандеровцы", как складывалась альтернативные формы политического мировоззрения на территории нашей страны.
Фільм про злочинців та їх керівників на чолі з леніним, сталіним, бронштейном, кауфманом, шмідтом, луначарським та ін., які у відповіді за винищення мільйонів ні в чому не винних людей...
В
последнее время некоторые
верующие активно занялись мифотворчеством относительно отношения Сталина
к
православию. Сегодня часто можно услышать, что Сталин был верующим, и
что после
войны благодаря нему Церковь чуть ли не достигла своего расцвета.
Представитель
Московской патриархии иеромонах Филипп Рябых заявил, что генсек был не
покровителем Церкви, а ее яростным гонителем.
Из одного
Интернет-СМИ в
другой кочуют мифы о посещении Сталиным блаженной Матроны Московской и о
том,
что генсек в войну управлял страной, выполняя указания какого-то
митрополита с
Ливанских гор. А тот, дескать, получал эти указания от Богородицы.
В
августе председатель Комиссии ЦК КПРФ по военно-патриотической работе
Евгений
Копышев попросил председателя Отдела внешних церковных связей (ОВЦС)
Московского
патриархата архиепископа Волоколамского Илариона разъяснить его позицию в
отношении роли личности Сталина в истории. Во вторник письмо с
разъяснениями на
имя Копышева отправил заместитель председателя ОВЦС иеромонах Филипп
Рябых.
В письме приводятся огромные цифры арестованных и
расстрелянных при
Сталине священников. Например, в 1937 году арестовали 136 900
православных
священников, из них расстреляли 85 300. В 1941 году арестовали 4000
священников,
расстреляли 1900. По мнению иеромонаха Филиппа, Сталин несет за это
ответственность. 15 мая 1932 года генсек подписал Декрет о
второй
пятилетке. В нем была, в частности, поставлена такая цель: к
1 мая 1937
года
"имя Бога должно быть
забыто на территории
страны".
22 травня 2009 року Служба безпекиУкраїни порушила кримінальну
справу за фактом вчинення геноциду в Україні у 1932-1933 роках, тобто
за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 442 Кримінального
Кодексу України.
Підставою для порушення кримінальної справи стали
звернення голови Українського інституту національної пам’яті І.Юхновського,
народних депутатів України Г.Омельченка, О.Чорноволенка, голови Асоціації
дослідників голодоморів в Україні Л.Лук’яненка, голови товариства«Меморіал» ім. В.Стуса Р.Круцика, а також
заяви інших громадян України з вимогами провести розслідування обставин
вбивства голодом мільйонів людей в Україні у 1932-1933 роках.
Розглянувши заяви та повідомлення про злочин – геноцид, Службою
безпеки України у співпраці з Генеральною прокуратурою України та Українським
інститутом національної пам’яті здійснено перевірку, в ході якої встановлено, що
після повалення Української Народної Республіки у 1921 році на цій території
більшовицький режим розпочав активні протиправні дії щодо недопущення
створення незалежної української держави, спрямовані на денаціоналізацію
України, її уніфікацію на звичайну адміністративно-територіальну одиницю Союзу
Радянських Соціалістичних Республік (СРСР).
65 років тому, 14 березня 1939 року отець Августин Волошин проголосив
державну незалежність Карпатської України. Закарпатські українці,
забувши про традиційні суперечки між народовцями і русофілами,
згуртувалися навколо Українського Національного Об‘єднання в єдину
монолітну силу, завершивши, за словами покійного Олекси Мишанича,
еволюцію від підкарпатських русинів до закарпатських українців. Погано
озброєні й недосвідчені, в основному юнаки і дівчата, в тому числі
з-під польських Галичини і Волині, пішли на ворога — угорських
гонведів. Та сили були нерівні — 18 березня припинили опір останні
захисники держави, якій історія дала лише неповну сотню дорогоцінних
годин.
Матеріали про Карпатську Україну вміщені в
підручниках з історії для шкіл та вищих навчальних закладів. Президент
Карпатської України Августин Волошин удостоєний посмертно звання Героя
України, а один із його ювілеїв відзначався на державному рівні. Однак
вченим ще чимало треба зробити, аби в історії Карпатської України не
залишилося жодних «білих плям»...
Утворення й падіння уряду Андрія Бродія
8 травня 1919 року Центральна Руська Народна Рада
прийняла в Ужгороді рішення про приєднання Закарпаття до Чехословаччини
на правах автономії; однак празький уряд постійно зволікав із
виконанням своїх обіцянок — закарпатці, мовляв, ще не «дозріли» до
самостійного життя. Перший етап автономії був реалізований тільки 8
жовтня 1938 р. Це була перемога всіх політичних сил краю, які протягом
міжвоєнного періоду боролися за автономні права. Ще 2 вересня 1938 р.
представники русофілів (москвофілів) і народовців (українофілів)
підписали декларацію, на яку чехословацький уряд не відреагував.
Вимоги, які оголосив Е.Бачинський, передбачали приєднання Пряшівщини до
Підкарпатської Русі, надання фінансової допомоги верховинським округам
і персональну заміну представників в урядових установах.
Щорічно відзначаючи День пам’яті героїв Крут, мимоволі задумуємось над
долею сучасної молоді. Адже молода жертва в боротьбі з чужою силою для
кожного покоління українців стає ледь не історичною закономірністю.
Наші матері з жалем згадують які молоді, гарні і віддані Україні хлопці
загинули в боротьбі УПА. Кажуть, що таких тепер немає… Напевно є, але
вони інакші і боротьба в них інакша. Виникає затаєна думка: чи можуть
бути нові Крути? Більшість скаже, що ні. Проте нам важко позбутись
переживань за нашу молодь, пам’ятаючи як історія клала на плечі кожного
молодого покоління новий хрест української долі. Здається, що вже
такого не буде. Але чи знаємо і розуміємо все, що діється з Україною?
Без цього знання ми не зможемо бути впевненими у власному майбутньому.
Якщо провести паралелі з передісторії трагедії під Крутами до
сьогодення, можна побачити багато аналогій. Інформаційна доба дає
можливість багато що попередити, змінити і не залишати так таку
кількість проблем наступному поколінню українців. Пам'ять Крут повинна
застерігати нас хоча б від повторення фатальних помилок. Вони завжди ті
самі і їх щонайменше дві: нездорове захоплення красивими ідеями
соціал-лібералізму і незрозуміле небажання до плекання власної сили. В
сучасній Україні все це є в багатьох варіантах і поєднаннях. Результат
один - українська молодь втрачає перспективу українськості. Суспільство
швидко і дивно змінюється, на Україну стало модно казати “ЦЯ КРАЇНА”.
Відходить українська душа. Це не хочеться чути як і слова “духовний
Чорнобиль” чи хтось придумає – “духовні Крути”. Ми мастаки себе
застрашувати і творити “красні слівця”, але найбільше ми себе
заспокоюємо, присипляємо. Пам’ять про Крути пробуджує, як український
символ-докір вини зрілого покоління політиків перед поколінням молодим.
Уривки з книги запорізького журналіста Пилипа
Юрика "Тільки Сталін на стіні! Фольклор епохи соціалізму та будівництва
комунізму", виданої в друкарні Запорізького об'єднання "Просвіта" в 2003 році.
Важно
відносити цю народну творчість до розділу "Кумедії" з огляду на її
сумне підгрунтя. Гумор та дотепність завжди були притаманними нашому
народові й допомагали в скрутні часи.
... V
Ввечері голову вчора одрізала
Галі... дитині моїй,
Вдосвіта, вранці сьогодні поснідала...
Що це я, що це я? Боженьку мій!
Так, я одрізала пилкою голову,
Думала: м'ясо я з'їм...
Думала - м'ясо, я їла я коливо...
Коливо, коливо, бий мене грім!
Царство небесне їй. Ти не лишилася
В світі без мене сама,
Мати твоя не корилась, а билася,
Тільки... вже сили нема.
Людоньки!.. (Що це я - сплю?)
Вбила дитину свою!..
З холоду, з голоду я збожеволіла...
Людоньки!.. (Що це я - сплю?)
71 рік тому, 5 серпня 1937 року, на виконання постанови Політбюро ЦК
ВКП(б) від 2 липня 1937 року П 51/94 “Про антирадянські елементи», за
наказом НКВД СРСР № 00447, в СРСР розпочалася наймасовіша за всю
радянську епоху «чистка» суспільства від «антирадянських елементів». Її
теоретично обґрунтував новий нарком НКВД Ніколай Єжов і зредаґував сам
Сталін.
ЦК ВКП(б) запропонував подати в ЦК склади
позасудових органів – «трійок», а також кількість осіб, що підлягають
розстрілу та висланню. У кожну республіку, область, район спускалися
ліміти на репресування за І і ІІ категоріями (І – розстріл, ІІ –
ув’язнення, співвідношення 3 до 1). «Трійки” поєднували в собі
слідство, обвинувачення, суд і виконавця вироків. На все “слідство”
відводилося 10 діб. Участь захисника, прокурора, а часом і самого
звинуваченого, оскарження вироку та клопотання про помилування не
передбачалися, а вирок виконувався негайно після його винесення. Цілком
у дусі настанови творця радянської держави В.І.Леніна, який учив:
“Будьте зразково нещадними... Розстрілювати, нікого не питаючи і не
допускаючи ідіотської тяганини” (В.И. Ленин, ПСС, Москва, Политиздат, 1981 г., т. 50, стор. 165).
І відповідно до настанови «любимца партии и народа» С.М.Кірова, який
учив «Карати по-справжньому, щоб на тому світі був помітний приріст
населення, завдяки діяльності нашого ГПУ» (Промова з нагоди 15-річчя ГПУ, цит. за кн.: Сергій Шевченко. Архіпелаг особливого призначення. – К.: Фенікс, 2006. – С. 21.
Тридцять
сьомий рік — це гігантський масштаб репресій, що охопили всі реґіони й
усі без винятку верстви суспільства, від вищого керівництва країни до
далеких від політики селян і робітників. Це колосальні фальсифікації
звинувачень. Це безпрецедентна плановість терористичних «спецоперацій»:
«чистки» не міг уникнути ніхто. За 15 місяців кампанії за політичними
звинуваченнями в СРСР було заарештовано більше 1,7 млн. (одного
мільйона семисот тисяч) осіб. А разом із жертвами депортацій і
засудженими так званими «соціально шкідливими елементами» кількість
репресованих перевищує два мільйони (Тези Міжнародного товариства „Меморіал”).
Усього
під час Великого Терору до розстрілу з політичних мотивів були
приречені 681.692 (шістсот вісімдесят одна тисяча шістсот дев`яносто
дві) особи. (Борис Соколов. Наркомы страха. Ягода. Ежов. Берия. Абакумов. – М.: АСТ-ПРЕСС КНИГА, 2001. – С. 130)....
В
последнее время некоторые
верующие активно занялись мифотворчеством относительно отношения Сталина
к
православию. Сегодня часто можно услышать, что Сталин был верующим, и
что после
войны благодаря нему Церковь чуть ли не достигла своего расцвета.
Представитель
Московской патриархии иеромонах Филипп Рябых заявил, что генсек был не
покровителем Церкви, а ее яростным гонителем. 
65 років тому, 14 березня 1939 року отець Августин Волошин проголосив
державну незалежність Карпатської України. Закарпатські українці,
забувши про традиційні суперечки між народовцями і русофілами,
згуртувалися навколо Українського Національного Об‘єднання в єдину
монолітну силу, завершивши, за словами покійного Олекси Мишанича,
еволюцію від підкарпатських русинів до закарпатських українців. Погано
озброєні й недосвідчені, в основному юнаки і дівчата, в тому числі
з-під польських Галичини і Волині, пішли на ворога — угорських
гонведів. Та сили були нерівні — 18 березня припинили опір останні
захисники держави, якій історія дала лише неповну сотню дорогоцінних
годин.
