Як козаки кордони захищали

Живучи у безпосередній близькості до татарських володінь, звідки у будь-який час слід було чекати грабіжницького нападу, запорозькі козаки вживали різних заходів для убезпечення кордонів. Бекетами, або пікетами, у запорожців називалися прикордонні кінні патрулі, які об’їжджали південні та східні кордони вольностей. Поблизу кримського кордону запорожці завжди тримали особливі загони, що негайно повідомляли про походи супротивника.1767 року, наприклад, таких постів налічувалось 20 і лише 3 з них розташовувались у паланках поблизу людського житла, інші ж – у диких урочищах або на річках, тобто у пустинному степу, звідки і очікували татарських нападів.

Базою, де розміщувались сторожові бекети, були редути. Вони будувалися на відстані від 10 до 30 кілометрів один від одного і відігравали роль прикордонних застав. Будувалися вони таким чином, щоб з кожного було видно два сусідні зліва і справа. Редут являв собою велику казарму, де розміщувався особистий склад прикордонної варти. Будівля покривалася очеретом, а навколо неї утворювалося велике подвір’ям, огороджене деревним парканом. Служили там приблизно 50 осіб. Це були не тільки запорожці, а й козаки з інших запорізьких земель, яких спеціально присилали на допомогу січовикам. Кожен редут очолював осавул.

Технічним засобом охорони кордонів запорізького краю виступали так звані »фігури» - ряд обсмолених діжок, складених певним чином і пристосованих для сторожових цілей. Фігура була своєрідним сигнальним пристроєм. Як тільки на якійсь із застав помічали татарську орду, що перетинає кордон, її одразу підпалювали. Дим було видно на сусідніх заставах, тож звістка про небезпеку передавалася значно швидше, ніж просувалися ворожі загони.

У разі появи ворога фігури підпалювалися не всі одразу. Біля кожного редуту їх будували 3. Отже, існували варіації сигналів. Щойно бекетові козаки помічали, що татари відходять від своїх аулів і вирушають у похід, вони підпалювали одну фігуру, цим подавався знак козакам інших фігур. Якщо татари з’являлися у безпосередній близькості від кордонів, підпалювалася друга фігура, а в разі переходу ними кордону – третя.

Важливими спостережними пунктами за рухом татар у запорозьких козаків були могили. Більшість із них існувала ще до появи запорозької спільноти.. Козаки лише пристосовували їх до своїх стратегічних цілей. Для спостереження за степом вони споруджували також і власні земляні насипи, біля яких робилися вали і рівчаки. Для цього у них існували спеціальні команди «могильників», тобто саперів. Таке спостереження було зручне тим, що наближення орди можна було помітити з більшої відстані і визначити її рух, навіть не спостерігаючи її безпосередньо, а за іншими ознаками, такими як пташині зграї, що злетіли в повітря, або хитання степової трави в різні боки. Для подання сигналів про небезпеку на курган втягували гармату, з якої палили залпом, коли помічали супротивника, або ж підпалювали сире багаття, попереджаючи про небезпеку димом.

Козаки-прикордонники мали на озброєнні мушкет, ратище, шаблю і чотири пістолети. На кожній заставі завжди перебувало від 5 до 10, а часом і більше козаків, а при фігурі – 2-3. Патрулювання здійснювалося на верхових конях між постами. Здебільшого до нього вдавалися під час косовиці та жнив, оскільки населення тоді було найбільш вразливим.