Вони бачили зміну епох та державних устроїв, були свідками історичних подій і досі живі. У столиці нарешті оголосили пам’ятками природи місцевого значення 7 вікових дерев - серед них двохсотрічні ясені, з заповідника "Софія-Київська", п’ятсотрічний дуб та кілька верб-довгожительок.

У 1965 році на околиці Літок, поблизу Дарницького кладовища, екскаваторник Іван Микитась навантажував будівельний кар'єрний пісок. І раптом наткнувся на людські кістки й рештки напівзотлілого військового спорядження. Роботи вмить були припинені. Чутка про подію облетіла село. Старші люди згадали, що на цьому місці колись були поховані українські вояки, закатовані більшовиками-муравйовцями у січні 1918 року. Але з клубка подій далеких років важко було чітко визначити, до яких формувань вони належали, скільки часу перебували в Літках, які мали імена. Разом із старшими людьми час забрав багато спогадів. Тим паче люди тоді більше мовчали, ніж говорили. Лише кілька років тому, коли молодь активніше зацікавилася історією краю, а старші люди стали трохи менше боятися, прояснилися обставини бою і поховання полеглих.

 НАБій із муравйовцями

У січні 1918 року в Літки, що за 45 кілометрів від столиці, зайшов загін війська Української Народної Республіки. Молоді вояки мали дружні стосунки з тутешніми мешканцями, в яких поселилися по двоє-четверо. Пе­реказують, що один з військових, Гриць із Козельця, навіть хотів одружитися з якоюсь літківською дівчиною. Озброєння в юнаків було легке - гвинтівки і кілька кулеметів. Як згадує 87-річний очевидець тих подій Петро Михайлович Юрченко, уенерівці купували харчі в селян або, в крайньому разі, просили молоко і яйця. Інакше було, коли в містечко зайшли більшовики. Вони вимагали й силою забирали продукти.

Загін більшовиків-мурав­йовців напав на Літки несподівано.......

Ця дата була визначена за указом головнокомандувача УПА Романа Шухевича від 14 жовтня 1947 року, в якому йшлося про те, що "минає п’ять років як ми на Волині розпочали боротьбу". Взято саме 14 жовтня бо це свято Покрови Пресвятої Богородиці, що була захисницею українського козацтва.

Але УПА формувалась ще раніше з малих озброєних відділів ОУН (революційної). Початком створення УПА можна вважати Акт відродження української державності 30 червня 1941 року.

Вже 27 липня 1941 року у Рівному, на параді, присвяченому Акту відродження Української держави взяв участь повстанський курінь імені Холодного Яру з-під стягу Степана Бандери (названий на честь селянської повстанської республіки 1919-1920 років). Тобто військові формування створювались зразу після приказу німців.

Сипле, стелить сад самотній

Сірий смуток, срібний сніг.

Сумно стогне сонний струмінь,

Серце слуха скорбний сміх.

Серед саду страх сіріє.

Сад солодкий спокій снить.

Сонно сиплються сніжинки.

Струмінь стомлено сичить.

Стихли струни, стихли співи,

Срібні співи серенад,

Срібно стеляться сніжинки —

Спить самотній сад.

26 квітня 1932 р. Станіслав Косіор надіслав листа Сталіну, в якому, зокрема, зазначалося: «У нас є окремі випадки і навіть села, що голодують, одначе це лише наслідок місцевого головотяпства, перегинів, особливо стосовно колгоспів. Всілякі розмови про «голод» на Україні слід категорично відкинути».

23 червня 1932 р. було прийнято постанову ЦК ВКП(б): «Обмежитись вже ухваленими рішеннями ЦК і додаткового завозу хліба на Україну не здійснювати». Хоча потреба в цьому була неабияка.

19 січня 1933 р. більшовицьке керівництво СРСР ухвалило рішення про включення хлібозаготівель до складу обов’язкового податку, що встановлювався державою.

22 січня 1933 р. Й. Сталін і В. Молотов надіслали директиву партійним і радянським органам, в якій підкреслювалось, що міграційні процеси, що розпочалися внаслідок голоду серед селян, організовані «ворогами Радянської влади, есерами і агентами Польщі з метою агітації «через селян» у північних районах СРСР проти колгоспів і взагалі проти Радянської влади»...