|
26 квітня 1932 р. Станіслав Косіор надіслав листа Сталіну, в якому,
зокрема, зазначалося: «У нас є окремі випадки і навіть села, що голодують,
одначе це лише наслідок місцевого головотяпства, перегинів, особливо стосовно
колгоспів. Всілякі розмови про «голод» на Україні слід категорично
відкинути».
23 червня 1932 р. було прийнято постанову ЦК ВКП(б): «Обмежитись вже
ухваленими рішеннями ЦК і додаткового завозу хліба на Україну не здійснювати».
Хоча потреба в цьому була неабияка.
6-9 липня 1932 р. відбулася III Всеукраїнська конференція КП(б)У. У
доповіді С. Косіора була представлена точка зору ЦК КП(б)У на причини труднощів,
що виникли. По-перше, серйозною, хоча й не головною причиною були названі
складні кліматичні умови 1932 року (як відомо, складні кліматичні умови завжди
заважали більшовикам керувати господарством колишнього Радянського Союзу).
По-друге, труднощі весняної посівної кампанії пов’язувалися «з незадовільним
керуванням організацією господарства колгоспів, проведенням торішньої осінньої
збиральної і хлібозаготівельної кампанії». По-третє, джерелом багатьох проблем
була названа безгосподарність у колгоспах. Деякі районні керівники робили спробу
в своїх доповідях не тільки окреслити складність ситуації на селі, а й показати,
що не можна перекладати основну відповідальність за цю ситуацію на низові ланки,
насамперед на нещодавно створені райони. Однак і обережні спроби декого з
керівників УСРР, а особливо представників районів, вказати на складність
ситуації у сільському господарстві України не викликали довіри у двох
сталінських посланців, які брали участь у роботі конференції – В. Молотова і
Л. Кагановича. У виступах Молотова і Кагановича було не просто значно звужено
спектр факторів, що спричиняли труднощі у сільському господарстві України. Ці
виступи, по суті, засвідчили, що центр однозначно зайняв жорстку позицію щодо
українського селянства. Москва не планувала допомагати.
3 серпня 1932 р. В’ячеслав Молотов на засіданні Політбюро ЦК ВКП(б)
сказав: «Ми стоїмо справді перед привидом голоду і до того ж у багатих хлібних
районах». Отже, він розумів ситуацію, але нічого не робив, щоб її виправити .
Навпаки...
7 серпня 1932 р. з’явився власноруч написаний Сталіним закон про
охорону соціалістичної власності (закон «про 5 колосків»). Цей закон передбачав
як захід судової репресії за розкрадання колгоспного і кооперативного майна
«розстріл із конфіскацією всього майна і з заміною за пом'якшуючих обставин
позбавленням свободи на термін не нижче 10 років з конфіскацією всього майна».
Амністія у таких справах заборонялась. На літо 1933 року за цим законом було
засуджено 150 000 осіб. Зокрема, засуджували дітей, які намагалися знайти хоч
якусь їжу.
11 серпня 1932 р. Сталін написав у листі до Л.Кагановича: «...Самое
главное сейчас Украина. Дела на Украине из рук вон плохи. Плохо по партийной
линии. Говорят, что в двух областях Украины (кажется в Киевской и
Днепропетровской) около 50-ти райкомов высказались против плана хлебозаготовок,
признав его нереальным. В других райкомах обстоит дело, как утверждают, не
лучше. На что это похоже? Это не партия, а парламент, карикатура на парламент.
Вместо того чтобы руководить районами, Косиор все время лавировал между
директивами ЦК ВКП(б) и требованиями райкомов и вот долавировался до ручки.
Правильно говорил Ленин, что человек, не имеющий мужества пойти в нужный момент
против течения, не может быть настоящим большевистским руководителем. Плохо по
линии советской. Чубарь – не руководитель. Плохо по линии ГПУ. Реденсу не по
плечу руководить борьбой с контрреволюцией в такой большой и своеобразной
республике, как Украина.
Если не возьмемся теперь же за выправление положения на Украине, Украину
можем потерять. Имейте в виду, что Пилсудский не дремлет и его агентура на
Украине во много раз сильнее, чем думает Реденс или Косиор. Имейте также в виду,
что в Украинской компартии (500 тысяч членов, хе-хе) обретается не мало (да не
мало) гнилых элементов, сознательных и бессознательных петлюровцев, наконец –
прямых агентов Пилсудского. Как только дела станут хуже, эти элементы не
замедлят открыть фронт внутри (и вне) партии, против партии. Самое плохое это
то, что украинская верхушка не видит этих опасностей...
...Поставить себе целью превратить Украину в кратчайший срок в настоящую
крепость СССР; в действительно образцовую республику. Денег на это не
жалеть».
20 серпня 1932 р. газета «Правда» розпочала регулярну публікацію
добірок матеріалів під рубриками «Общественная собственность священна и
неприкосновенна», «Расхитителей социалистической собственности – врагов народа –
к суровой ответственности!»
1 вересня 1932 р. на засіданні Політбюро ЦК ВКП(б) створено комісію
під керівництвом заступника голови ОГПУ СРСР Івана Акулова, якій було доручено
«розглянути конкретні інструкції по здійсненню декрету ЦВК і РНК СРСР про
охорону суспільної власності як по лінії ОГПУ, так і по лінії судовій і
прокуратури».
16 вересня 1932 р. затверджено інструкцію «по застосуванню постанови
ЦВК і РНК СРСР від 7/VІІІ – 32 р. про охорону майна державних підприємств,
колгоспів і кооперації і зміцнення суспільної (соціалістичної) власності».
Інструкція мала цілком таємну частину («окрема тека»), що передбачала спрощений
порядок затвердження вироків до розстрілу.
22 жовтня 1932 р. прийнято рішення Політбюро ЦК ВКП(б) про роботу в
Україні «надзвичайної комісії» на чолі з В'ячеславом Молотовим. Комісія дала
новий імпульс здійсненню репресій проти колгоспного активу, партійних і
радянських працівників. ЦК КП(б)У почав публікувати списки партійців, директорів
радгоспів, голів колгоспів та уповноважених по хлібозаготівлях, яких виключали з
партії й віддавали до суду за невиконання плану хлібозаготівель. Багато з цих
людей просто намагалися полегшити становище своїх односельців.
30 жовтня 1932 р. В’ячеслав Молотов повідомляв Сталіну: «Довелося
жорстко покритикувати Українську організацію і особливо ЦК КП(б)У за
демобілізованість у заготівлях». «Надзвичайна комісія» на чолі з В. Молотовим з
листопада 1932 р. до січня 1933 року вичавила з селян ще близько 90 млн. пудів.
Значною мірою за рахунок того, що в українських селах у складі спеціальних
бригад по видобуттю зерна діяли 112 тисяч активістів, які одержували певний
відсоток від награбованого зерна і харчів (і тим годувалися, а відтак
виживали).
5 листопада 1932 р. В’ячеслав Молотов і секретар ЦК КП(б)У Мендель
Хатаєвич надіслали директиву обкомам партії, вимагаючи від них термінових і
рішучих дій по виконанню закону від 7 серпня 1932 року «з обов’язковим і швидким
проведенням репресій і нещадної розправи із злочинними елементами у правліннях
колгоспів».
15 листопада 1932 р. Політбюро ЦК ВКП(б) ухвалило рішення «Про
паспортну систему та розвантаження міст від зайвих елементів», у якому
зазначалося, що з метою «розвантаження Москви та Ленінграда та інших великих
міських центрів СРСР від зайвих, не зв’язаних з виробництвом і установами, а
також від куркульських, кримінальних і інших антигромадських елементів, що
переховуються в містах, визнати за необхідне:
1) Ввести єдину паспортну систему по СРСР з відміною всіх інших видів
посвідчень...
2) Організувати в першу чергу у Москві та Ленінграді апарат
обліку та реєстрації населення, регулювання виїзду та в'їзду.
3) Для
вироблення конкретних заходів як законодавчого, так і організаційно-практичного
характеру, створити комісію...»
Селяни паспортів не отримували, бо вони, на думку Сталіна, мали жити не там,
де хотіли, а там де потребували інтереси держави, тобто нового «господаря».
18 листопада 1932 р. ЦК КП(б)У за участю В'ячеслава Молотова ухвалив
постанову «Про заходи по посиленню хлібозаготівель», яким посилювались репресії
проти селян України. Зокрема, щодо одноосібників, які не виконують план
хлібоздавання, дозволялось застосовувати натуральні штрафи по м’ясозаготівлях у
розмірі 15-місячної норми і річної норми картоплі. I при тому треба було здавати
хліб. Куркулів просто репресували за статтею за «контрреволюційні злочини».
20 листопада 1932 р. Раднарком УСРР ухвалив рішення про запровадження
натуральних штрафів: «До колгоспів, що допустили розкрадання колгоспного хліба і
злісно зривають план хлібозаготівель, застосувати натуральні штрафи порядком
додаткового завдання з м’ясозаготівель розміром 15-місячної норми здавання даним
колгоспом м’яса як усуспільненої худоби, так і худоби колгоспників».
26 листопада 1932 р. у пресі УСРР надруковано наказ наркома юстиції і
генерального прокурора УСРР, в якому підкреслювалось, що репресія є одним з
потужних засобів подолання класового спротиву хлібозаготівлі. Дозволено
застосовувати нещадні заходи до куркулів і всіх класових ворогів, які зривають
або гальмують успішну боротьбу за хліб.
27 листопада 1932 р. у виступі на об’єднаному засіданні Політбюро ЦК і
Президії ЦКК ВКП(б) Сталін підкреслив: «Наши сельские и районные коммунисты
слишком идеализируют колхозы. Они думают нередко, что, коль скоро колхоз
является социалистической формой хозяйства, то этим все дано, и в колхозах не
может быть ничего антисоветского или саботажнического, а если имеются факты
саботажа и антисоветских явлений, то надо пройти мимо этих фактов, ибо в
отношении колхозов можно действовать лишь путем убеждения, а методы принуждения
к отдельным колхозам и колхозникам неприменимы... Было бы глупо, если бы
коммунисты, исходя из того, что колхозы являются социалистической формой
хозяйства, не ответили на удар этих отдельных колхозников и колхозов
сокрушительным ударом».
1 грудня 1932 р. Раднарком УСРР заборонив торгувати картоплею у
районах, які злісно не виконують зобов’язань по контрактації і перевірці наявних
фондів картоплі у колгоспах. До списку потрапили 12 районів Чернігівщини, по
чотири райони Київської і Харківської областей.
3 грудня 1932 р. у ряді районів України заборонено торгівлю м'ясом і
тваринами.
5 грудня 1932 р. Всеволод Балицький видав «Оперативний наказ ГПУ УСРР
№ 1», яким поставив підлеглим «основне та головне завдання – нагальний прорив,
викриття та розгром контрреволюційного повстанського підпілля, завдання рішучого
удару по всіх контрреволюційних куркульсько-петлюрівських елементах, які активно
протидіють і зривають основні заходи радянської влади та партії на селі».
6 грудня 1932 р. ухвалено постанову ЦК КП(б)У і Раднаркому УСРР «Про
занесення на «чорну дошку» сіл, які злісно саботують хлібозаготівлі». Це рішення
спричинило збільшення жертв Голодомору.
14 грудня 1932 р. Сталін разом з В. Молотовим підписав постанову
ЦК ВКП(б) і Раднаркому СРСР у зв’язку із проведенням хлібозаготівельної
кампанії. Разом з тим цей документ вимагав «правильного проведення українізації»
в Україні й поза її межами, в регіонах, де компактно мешкали українці. Документ
також містив категоричну вимогу боротися з петлюрівськими та іншими
«контрреволюційними» елементами. По суті це означало смерть «українізації».
15 грудня 1932 р. ЦК КП(б)У затвердив список 82 районів, куди
припинялися поставки промислових товарів через те, що ці райони не виконали план
хлібозаготівель.
19 грудня 1932 р. ЦК ВКП(б) і Раднарком СРСР розглянули питання про
хлібозаготівлі в Україні. Вони визначили ситуацію незадовільною і доручили
«виправити» її Лазарю Кагановичу та Павлу Постишеву як «окремо уповноваженим».
Про те, який стиль наведення порядку вони сповідували, яскраво свідчить
телеграма, що її Лазар Каганович надіслав Сталіну вже 21 грудня 1932 року:
«Вечером 20 и 21 декабря на заседании Политбюро ЦК КП(б)У наметили ряд
практических мер по усилению хлебозаготовок. В виду того, что значительная часть
уполномоченных отсиживается, покрывает бездеятельность, а порой прямое
предательство районных работников, разослали решительное предупреждение всем
уполномоченным, а 10 наихудших сняли с работы и дело об их пребывании в партии
передали в ЦКК. Из десяти снятых 7 были посланы ЦК КП(б)У и 3 обкомами.
38 основных районов Украины должны еще дать 32 млн. пудов хлеба – свыше 40%
оставшегося к заготовке без гарнца хлеба по республике. Еще 50 мощных районов
должны дать около 30% оставшегося к заготовке хлеба. Из 38 основных районов – 21
в Днепропетровской и 15 в Одесской областях. На этих районах сосредоточиваем
наше внимание. Подобрали еще 40 руководящих работников уполномоченными в эти
основные районы, а около сотни крепких военных и харьковских работников им в
помощь. Одновременно нажимаем на районы, где осталось выполнять немного».
Однак ніякі заходи не допомогли: на кінець 1932 року план хлібозаготівель був
виконаний лише на 72%.
27 грудня 1932 р. ухвалено спільну постанову ЦВК і Раднаркому СРСР
«Про встановлення єдиної паспортної системи по Союзу РСР та обов’язкової
прописки паспортів».
31 грудня 1932 р. ВУЦВК УСРР і Раднарком УСРР ухвалили постанову про
запровадження єдиної паспортної системи в УСРР і обов’язковий запис паспортів
(прописку).
Другие материалы по теме
Джерело публікації:
http://www.prezident.gov.ua/content/150_3.html | 
