До якої війни готуються США

Армія США, схоже, всерйоз збирається відмовитись від класичних „основних бойових танків” – чи принаймні знайти реальну альтернативу, яку можна використати там, де „сухопутні лінкори” перестали бути корисними.

Повідомлення про те, що Агентство передових оборонних дослідницьких проектів (DARPA) ініціює роботи над радикальною зміною дизайну американських танків, вийшла цілковитою несподіванкою. Бо танкобудування – достатньо консервативна галузь, і якоїсь радикальної зміни пріоритетів у ній не спостерігалось від часів Другої світової. Особливо якщо зважити на той факт, що у США розглядалась можливість продовжити експлуатацію основного бойового танку армії США, „Абрамса”, щоправда, зі значними модифікаціями, до 2050 року.
 

Рекомендуємо переглянути:
"Чим воює Україна. Арсенал АТО"
"З якою зброєю воюють терористи на Донбасі. Частина І"
"З якою зброєю воюють терористи на Донбасі. Частина ІІ"

Натомість, „відділ передових досліджень” пропонує створити радикально нові танки, де вогнева потужність і рівень захищеності будуть принесені в жертву швидкості і маневреності.

При тому не можна сказати, що і сучасні американські танки повільні. Наприклад, M1A2 «Абрамс» і тепер їде з цілком пристойною швидкістю – 70 км/год по шосе і близько 50 – по бездоріжжю.

Проте, не зважаючи на ці показники, DARPA випустило спеціальний прес-реліз, де констатувало, що підхід „більше броні – кращий захист” дійшов до логічної межі і далі розвиватись не може. Еволюція протитанкових засобів рухається швидше, ніж нарощування сантиметрів металу, які перетворили сучасну броньовану техніку на повільні і вкрай важкі пристрої, які неможливо швидко розгорнути і скритно перекинути, і які при тому відрізняються неймовірно високою ціною.

„Американські збройні сили перебувають в даний час в точці, де, враховуючи тактичну мобільність, стратегічну мобільність, живучість та вартість, треба ухвалювати радикальні та інноваційні рішення, здатні забезпечити оперативну життєздатність наступного покоління бойових броньованих машин”, - вважають високочолі спеціалісти.

І досвід бойових дій американської армії це підтверджує. Річ у тім, що останнє успішне використання „Абрамсів” мало місце на самому початку іракської кампанії 2003 року, коли американські танкісти влаштували маленький переможний бліцкриг танкам супротивника на підходах до Багдаду, виносячи їх по десятку-другому в одному бою практично без втрат.

Але вже в Багдаді почались передбачувані проблеми – велика кількість ручної та переносної протитанкової зброї, неможливість використовувати головний калібр між будинків і т.д. Там і пішли перші незворотні втрати. Які до кінця війни тільки наростали – від несподіваних засідок, де танки підбивали з десятка-другого метрів, від саморобних вибухових пристроїв на дорогах, і т.д. Загалом було втрачено 80 машин – вартістю від 6 до 10 мільйонів доларів кожна.

Натомість в Афганістані „Абрамси” практично не використовувалися. При тому не тільки і не стільки тому, що їх так вже легко підбити. Просто за умов гір, бездоріжжя, розтягнутих комунікації і малих груп противника, розсіяних по непрохідній місцевості, використовувати навіть ті 14 (!) танків, які таки зуміли на всяк випадок довезти, не було як і де.

Тому DARPA, ймовірно, і задумалося над такими танками та іншими броньованими машинами, які б реально могли супроводжувати і підтримувати піхоту скрізь і за будь-яких умов. А також діяти самостійно – не тільки в чистому полі, де можна влаштувати хорошу артилерійську дуель, перекидаючись снарядами за 2-3 кілометри.

Для цього і була розпочата програма Ground X-Vehicle Technology – яка має на меті створити броньовані механізми, живучість яких забезпечується не тільки і не стільки власне бронею, як скритністю, швидкістю, здатністю до блискавичного маневру і т.д. А сама броня використовується для максимального захисту окремих частин, а не всього механізму. У заяві сказано, що вже перше покоління нових танків повинно стати вдвічі легше, швидше і втричі краще маневрувати, ніж наявні зразки.

Зрозуміти, як саме можна керувати на бездоріжжі пристроєм, що має рухатися на швидкості більш ніж у 100 кілометрів на годину, якщо чесно, складно. Тим паче активно ним маневрувати. Хоча, з іншого боку, така швидкість дозволила б практично унеможливити ефективне використання старих протитанкових засобів, які з часів „тонких геополітичних ігор СРСР” розповзлися по світу в незліченній кількості. Можливо, перспективні програми створення „роботизованих водіїв”, якими теж немало займалося та ж таки DARPA, дали несподівано хороші результати, і на допомогу водієві прийде розумна електроніка.

А загалом, все це свідчить про те, що в Пентагоні вже не дуже вірять у можливість повноцінної війни гігантських броньованих армад у стилі Курської дуги. Або, принаймні, припускають, що більшість силових вирішень складних геополітичних питань буде відбуватись без „танкових клинів”. А ще – сподіваються, що технологічний прорив дозволить американській наземній армії на кілька років, а може – й десятків років відірватись від переслідувачів, як то сталося в сфері „невидимої” авіації. Бо геополітична ситуація, попри весь пацифізми чинного керівництва США, навіює думки про неприємну можливість наземних операцій у достатньо близькому майбутньому.