Історія села сягає у далекий 1897 рік, коли привабливі родючі чорноземні грунти уподобали малоземельні та безземельні селяни з-під Одеси, Очакова, Миколаєва. Навколишня земля належала поміщику Сергію, тому й село назвали Сергіївкою. Прибулі селяни одержали по 5 десятин землі на кожного, але з часом серед селян почали виділятися заможні і незаможні й навіть безземельні. Освіту одержувала мізерна кількість селян. У трикласній церковно-приходській школі, що була побудована у 1898 році, працював один вчитель, який і вчив усіх учнів в одному класі. Діти вивчали арифметику, граматику та релігійні молитви й церковні заповіді.
У селі не було ні лікаря, ні лікарні, тому медичної допомоги селяни не отримували.
У 1929 році у Новосергіївці був організований перший колгосп, який мав назву «Марті». Його головою був житель баштанки Кубаткін, а головою сільської ради – Бурцов. Але українські селяни неохоче вступали до колгоспу, новосергіївці не були винятком.
Чорною сторінкою у історію села ввійшов голод 1932-33 років.
1932-й рік був урожайним, але з Москви прийшло розпорядження збільшити здачу хліба державі. З колгоспів вивозили все зерно, навіть посівне. забирали не лише колгоспне, а й те, що було по хатах, не залишаючи й зернини. Вже взимку 1933 року люди почали гинути від голоду. Селяни з нетерпінням чекали нового врожаю, але надії їх були марними: отриманий добрий урожай теж був забраний непосильним планом хлібозаготівлі. По 4-5 кг зерна, які передбачали отримати на трудодень, не отримали. А спеціально організовані бригади ходили по хатах, вилучаючи навіть мізерні продуктові запаси. В селі від голоду померло близько 120 чоловік.
Відійшли в минуле роки голодомору. Село заліковувало свої рани. За 10 років майже вдвічі збільшилося населення. Люди, працюючи в колгоспі (на той час ім. К. Маркса), отримували на зароблені трудодні по 2-3 тонни зерна на рік. У селі була семирічна школа, у якій навчалося майже 200 учнів, були лікарня й бібліотека. Здавалося, вже нічого не зможе порушити ритм життя. Але попереду новосергіївців чекали нові випробування – Велика Вітчизняна війна.
Вже восени 1941 року Новосергіївка була окупована фашистами, які встановили окупаційний режим, з села примусово вивозили молодь до Німеччини.
З перших днів війни на фронт пішло 100 новосергіївців, а повернулися лише 28.
Давно вже розорені і заросли травою солдатські окопи, відбудоване та відновлене село. Час лікує рани, залишені на землі війною, але пам’ять про героїв Великої вітчизняної назавжди залишиться в серцях вдячних нащадків. Тож і цього святкового дня всі присутні вшанували пам’ять загиблих хвилиною мовчання, учні школи поклали квіти до підніжжя пам’ятника.
Історію творять люди. Дуже багато важить, хто з керівників очолює чи то сільгосппідприємство, чи сільську раду, бо добробут людей і процвітання села залежать від цього. Колгоспом ім. Енгельса (в подальшому СТОВ «Новосергіївське») керували у свій час різні люди, але майже при кожному були певні здобутки й досягнення. Так, на початку 1970-х років Новосергіївка відійшла від колгоспу ім. Карла Маркса, був створений колгосп ім. Енгельса, який очолив Віктор Семенович Чалий. У 1976 році керівництво колгоспу перейшло до Володимира Федоровича Ковбасюка. Потім кермо правління було в руках Валерія Петровича Борисова, Леоніда Гавриловича В’язовського, Віктора Яковича Миронченка. У 1986 році КСП очолив молодий керівник Микола Олександрович Шевченко. Він, до речі, єдиний з колишніх голів колгоспу приїхав на свято. Жителі села зустріли його шквалом оплесків.
Сам Микола Олександрович з теплом у серці згадував ті роки роботи. А вони були наповнені успіхами і досягненнями. Тваринницька ферма з найвідсталішої стала однією з кращих, був створений молодіжний колектив на мехзагоні, для механізаторів введений новий спосіб оплати праці. Але найголовніше – була побудована нова двоповерхова школа, яка й нині є окрасою села.
У подальшому господарством керували Іван Тимофійович Доценко, Володимир Костянтинович Березовський, Нізамі Аббас огли Чобанов.
Багато новосергіївців у різні роки за добросовісну працю були відзначені орденами і медалями. Так, орденом «Знак Пошани» за високі надої молока були відзначені доярки Н. Л. Андреєва та О. Г. Костиленко, механізатор А. О. Кучеренко, який, до всього, був відзначений ще й медаллю «За трудову доблесть». Механізатор Г. Г. Потапенко був нагороджений за доблесну працю бронзовою медаллю «За досягнуті успіхи в розвитку народного господарства СРСР» та бронзовим значком «Молодий гвардієць п’ятирічки». Двічі нагороджений медалями колишній оператор АВМ Г. П. Кожемякін «За досягнуті успіхи в розвитку народного господарства СРСР». Такою ж медаллю був відзначений і водій М. О. Новіцький, який своєю автомашиною перевіз сотні тонн вантажу.
З нагоди 130-річчя села сільський голова І. О. Кожушко нагородив подяками велику групу заслужених сільських трударів, які нині знаходяться на заслуженому відпочинку. Зокрема, працівників тваринництва Н. Х. Шкарупу, Т. М. Мекшун, Н. І. Кирюхіну; механізаторів Г. К. Махиню, К. Я. Міненка, М. Д. Якименка; водіїв І. П. Давидюка, В. С. Власенка, М. О. Новицького, Г. Г. Попенка. загалом, близько 100 чоловік.
До вітань-подяк приєднувалися вітання піснями. На святі чудовими піснями та музикою піднімали настрій новосергіївцям і гостям учасники народного ансамблю «Зоряний шлях» під керівництвом Віктора Коваленка. Дві гітари, скрипка, ударні інструменти та неповторні злагоджені голоси Любові Курочкіної та Лариси Шулюк полонили увагу всіх присутніх. Аура урочистого піднесення, доброти і єднання додавала сил і настрою артистам. Вони відчували надзвичайно піднесений настрій всіх, тому й викладалися на всі 150 відсотків. Дружні, щирі оплески, підспівування всього залу улюблених пісень і мелодій об’єднали виконавців і слухачів. Урочиста частина, яка тривала більше трьох годин, пройшла на одному подиху.
