Слід сказати, що до 2000 року майже вся земля входила до складу СТОВ «Новосергіївське», а це близько 5 тис. га. Нині товариство розформоване. Всі його працівники одержали державні акти на землю. Одні самі її обробляють, а більшість віддали земельні паї в оренду фермерам, приватним підприємцям чи підприємствам.
– Кожен з мешканців села вносить свій вклад у його розвиток, – наголосив сільський голова І. О. Кожушко, розповідаючи про його сьогодення. – Це – фермери, одноосібники, працівники медицини, торгівлі, відділення зв’язку та наші шановні пенсіонери. Мабуть, не було б усіх цих перемог та здобутків без людей, які є справжніми фанатами своєї справи, відданими своїй родині і селу.
Нині на території сільської ради працює загальноосвітня школа (директор В. В. Сербул), два ФАПи (завідуючий А. О. Іваницький), сільський клуб (завідуюча Н. П. Іванова), бібліотека (зав. В. В. Чирка), відділення зв’язку (зав. В. М. Бабченко), центр соціального захисту населення (С. М. Чернова). Працюють торгові об’єкти приватних підприємців Т. В. Сотникової, Р. М. Лук’янчук, М. І. Коновалика, Баштанського ССТ (К. І. Плужник).
Історія села сягає у далекий 1897 рік, коли привабливі родючі чорноземні грунти уподобали малоземельні та безземельні селяни з-під Одеси, Очакова, Миколаєва. Навколишня земля належала поміщику Сергію, тому й село назвали Сергіївкою. Прибулі селяни одержали по 5 десятин землі на кожного, але з часом серед селян почали виділятися заможні і незаможні й навіть безземельні. Освіту одержувала мізерна кількість селян. У трикласній церковно-приходській школі, що була побудована у 1898 році, працював один вчитель, який і вчив усіх учнів в одному класі. Діти вивчали арифметику, граматику та релігійні молитви й церковні заповіді.
У селі не було ні лікаря, ні лікарні, тому медичної допомоги селяни не отримували.
У 1929 році у Новосергіївці був організований перший колгосп, який мав назву «Марті». Його головою був житель баштанки Кубаткін, а головою сільської ради – Бурцов. Але українські селяни неохоче вступали до колгоспу, новосергіївці не були винятком.
Чорною сторінкою у історію села ввійшов голод 1932-33 років.
