Стиха лише мелодія пісні “Думи мої”.
За сценою звучить голос читця, який декламує ремарку до драматичної поеми-дилогії Б. Стельмаха “Тарас”.
Читець. Передвечірній український степ. Червоне сонце стало на могилі – на хвилину перед тим, як покотиться у прірву обрію. Село не видно – степ. Здалеку лине пісня гуманів, а зблизька срібні коники сюркочуть. Заплутуючись у тім земнім сюркоті, бреде біленьке втомлене хлопча. Його питають коники цікаві – лунають степом їхні голоси: “Це ми тебе питаємо з трави! Як звешся хлопчику?”
15 лютого відзначають скорботний День пам’яті воїнів - афганців. Сьогодні ми з вами дізнаємось про події, героїв цієї страшної війни. Нам дуже хочеться, щоб поезії, пісні, розповіді, спогади, вистраждані в Афганістані і про Афганістан, пройшли крізь ваші юні серця, і ви зрозуміли, що найстрашніше і найбезглуздіше у світі – це війна. Ми повинні пам’ятати тих, хто її пережив, тих, хто недожив, недоспівав, недокохав.
Що ми знаємо про афганську війну ? Можна розказати про ту страшну неоголошену війну, що розтяглася на довгих 10 років мовою цифр, будь-яка війна у цифрах – це моторошно й страшно.
20 років тому, 15 лютого 1989 року, ступаючи із сином по мосту через Аму-Дар’ю, генерал Громов символізував цим переходом закінчення для радянських військових афганської війни.
Для кожного з більш ніж 600 тисяч тих, хто служив в Афгані, вона була і залишається своєю. У рідні домівки не повернулися 13 тисяч 833 юнаки колишнього Радянського Союзу, 312 – пропали безвісти, доля 330 – невідома.
Мета: розширити знання учнів про історичні події під час війни в Афганістані, про хлопців із нашого міста, які загинули, вшанувати їх пам'ять; привітати зі святом та поспілкуватися з воїнами, які залишилися живими; формувати навички аналізу подій того часу, усвідомлення того, що війна несе тільки руйнування як землі, так і людських доль; виховувати почуття патріотизму та повагу до воїнів-інтернаціоналістів, яким пощастило вижити, та загиблих героїв.
Мета: розширити знання учнів про історичні події афганської війни; виховувати повагу і шану до воїнів-інтернаціоналістів, до трагічної сторінки нашої історії; розповісти про односельчан, що служили в Афганістані, віддати данину пам’яті полеглим воїнам-афганцям.
Вчитель. Хто чув про Афган? Не чули. Минула все ж вас ця біда? Чи може ви просто забули І час спливає , як вода? Я вам нагадаю, повірте, Я вам нагадаю, простіть. Про матір й загиблого сина Ви спогадів думку пустіть.
15
лютого ми вшановуємо учасників бойових дій на території інших держав,
віддаємо шану усім тим, хто з честю та гідністю виконав свій військовий
обов’язок у різний час, у різних державах. Особливо болісною раною був і залишається Афганістан. Війна у тій далекій країні принесла горе не в одну родину.
Вчитель. До нас завітали гості:_______________________________________
До слова запрошується:______________________________________________
1 учень.
Афганістан став горнилом для тих, хто туди потрапив. Він навчив юнаків
цінувати дружбу, відданість, любов. І знати ціну життя. Адже воно
обривалося іноді у неповних 19 років перед їхніми очима. І терпли юні
душі від втрати друзів, тих, хто ще вчора дарував їм своє тепло. А потім
повертався на рідну землю у цинковій труні. Це все потрібно було
пережити. Але вони 19-ти річні свято вірили, що виконують свій
інтернаціональний обов’язок.
2 учень. Болить Афган, в душі туман Ніхто не знає, ніхто не скаже, Коли і де, хто за ким, В чужім краю на землю ляже.
Не шепочіть листочки, тихіше птахи. Чарівний годинник відлічує
останні хвилини веселого лагідного літа. Ви чуєте його биття? Ми на
порозі в захоплюючу Країну Знань!
Ведуча
Вдалину на променях сонячних
Відлетіла літня пора.
Задивилась моя Україна
У блакитне свічадо Дніпра.
На світанку вишнева хмарина
Білим цвітом закутала сад.
Задивилась моя Україна
В чисті очі своїх немовлят.
Ведучий
Легко кинула ніч горобина
Блискавицю в гніздо солов’ю.
Задивилась моя Україна
У шкільну неповторну сім’ю.
Ведуча
Тож вітай, шкільна родина, гучними оплесками цей чудовий, ні з чим
незрівнянний день — день Першого дзвоника — в країні сонячних знань, в
мить, коли дружня шкільна родина приймає у свої обійми першокласників,
таких красивих, радісних і схвильованих!
